Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

З іншого боку порталу розгорталася картина, яка різко контрастувала з похмурими стінами в’язниці. Це була висока, вітряна площа, оточена витонченими баштами з білого каменю. По мостовій ходили люди та ельфи. Будинки розташовувалися на різних рівнях, ніби місто було вирізьблене просто в скелях.

- Не прощаємось, - підмигнув він, коли я ступила ногою в портал та зникла.

Переді мною відкривалася грандіозна панорама: величезні золоті та срібні палаци, що ніби висіли в повітрі, поєднані між собою мостами з чистого світла. Внизу — нескінченні прірви та гострі скельні шпилі, що прорізали небо. Вітер тут був сильним і холодним, але повітря мало дивний присмак магії.

На вулицях я побачила ельфів. Їхні високі, граційні постаті рухалися легко, майже нечутно, а одяг — у синіх, срібних і білих відтінках — відблискував у яскравому світлі Супербії. Вони дивилися на мене з цікавістю, але без страху — швидше з відтінком зверхності.

Я зробила кілька кроків, та раптово пролунав голос:

- Хто ти така?

Голос був дзвінкий, але владний, наповнений силою та викликом.

Я зупинилася й повернула голову. Переді мною стояв ельф. Високий, зі світлим, майже сріблястим волоссям, яке спадало хвилями на плечі. Його вилиці були чітко окреслені, а очі—відтінку глибокого сапфіру — сяяли магічним світлом. Срібний плащ розвівався на вітрі за його спиною.

- Доведи, що маєш право бути тут.

Щось у його голосі змусило мене напружитися. Це був не просто виклик—це було випробування.

- І як мені це зробити? — спитала я, випроставшись, не бажаючи показувати ні краплі сумніву.

Він усміхнувся—це була хижа, самовпевнена усмішка того, хто звик бути сильнішим.

- Силою.

Щойно він промовив це слово, я відчула, як земля під ногами здригнулася.

Магічні знаки почали з’являтися в повітрі, утворюючи коло навколо нас. Вітер завихрився, здіймаючи пил та змушуючи людей, які стояли неподалік, відступити. Ельфи спостерігали мовчки, не втручаючись—вони чекали на результат.

Я зрозуміла, що цей ельф—не просто вартовий. Він перевіряє мене.

Його погляд був холодний і зосереджений, і в ньому читалася непохитна рішучість. Але що змушує його діяти так різко?

Я збагнула відповідь у ту ж мить, коли магічні знаки загорілися синім світлом.

Він не довіряє мені.

Чужинка, яка з’явилася в серці Супербії — землі, де сила і гордість вирішують усе. Він не міг допустити, щоб хтось слабкий чи незаслужений увійшов сюди.

Можливо, він думав, що я недостатньо сильна.

Або, що ще гірше, що я могла бути загрозою.

Потік вітру вдарив у мене, змушуючи відступити, але я не дала себе збити. Магія навколо завирувала, коли я підняла руку, відчуваючи тепло всередині. 

Якщо вони хочуть побачити силу, то я їм її покажу…

Від автора: 

Вартовий Ельф