Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

Процес народження нового демона був дивовижно магічним. З черева Ліари тонкою цівкою виокремлювалася догори якась рідина чорного кольору. Скупчувалася трохи вище її тіла та формувалася у подобу начебто немовляти. Чорна плоть поволі змінювалася на рожеву й хоч і віддалено, але нагадувала людське дитя.

Не схоже було, що Ліара відчуває якийсь біль чи дискомфорт від того, бо втішено посміхалася.

Ліну від того видовища охопив сумбур усіляких почуттів: гіркоти й самотності, розчарування й навіть гидливості. Почувалася зайвою у цьому світі й нікому не потрібною. Начебто затвердили її на роль, яка зовсім їй не підхожа. «Нащо я тут?» - точила, мов гидкий черв’як, нав’язлива думка. Трохи підтримала Яра, обійнявши й погладивши опущені плечі своєї подруги.

- Не сердься на нього. Він має пробудити богиню, щоб Вітарі наділила новостворене дитя магією. Лише верховному демону це до снаги. До речі, нові демони дуже рідко народжуються у нашому світі. Для того, щоб таке відбулося, потрібні сильні магічні потенціали в обох батьків, - Яра детально пояснювала усе, що відбувалося внизу. – Ось бачиш Самір біля велетенської статуї богині знаходиться і зараз вставлятиме ключ.

У центральній частині храму, дійсно, стояла громіздка двометрова статуя богині, зроблена із чогось, що схоже на золото. Самір підійшов до неї, дістав звідкілясь із підніжного сховку ту статуетку, зі зникнення якої й розпочалися всі ці буремні події.

- Ми тепер її як зіницю ока бережемо. Магічний захист, охорона постійно. Причому в храмі богиню пильнують найвідданіші Саміру демони, - розповідала Яра. – Ну зазвичай тут немає такої колотнечі, як сьогодні.

Самір підстрибнув до  нерухомої статуї та миттю вставив статуетку туди, де мало б знаходитися серце.

- Там є спеціальний отвір для маленької богині, вона як ключ для пробудження. – І велетенські металеві очі враз розплющилися, а її тіло засіяло сліпучим золотавим сяйвом.    

Богиня підкорювалася верховному демону. Адже її обличчя було спрямоване саме на нього. Він узяв немовля й підніс до неї. Шанобливо попросив дати його спадкоємцю магічні здібності. І підійнявши свої божественні руки мовчазна богиня направила на малюка потік магічної енергії. Немовля також на мить спалахнуло тим сяйвом, трохи помиготіло, а за хвилину вже нібито звичайна новонароджена дитина була на руках у свого батька.

Коли все припинилося, то Ліара підійнялася і, лащившись до свого чомусь холодного чоловіка, забрала у нього обдароване магією немовля.  Він навіть якось відсахнувся від неї доволі грубо, різкувато. Це важко було не помітити. Жодної ласки чи подяки. Напевно, й слова їй не сказав.

А потім богиня направляла потік життєдайної сили вже безпосередньо на Саміра. Торкалися ті магічні промені тіла демона, підсилюючи його магію.

А його дружина тим часом попрямувала на балкон. І поки вона підіймалася, клекотав і розбурханий вулкан у грудях Ліни. Чого вона тільки не відчувала! І страх перед значно сильнішою суперницею, і пекучий сором, і навіть заздрощі, бо ж саме Ліара подарувала йому нащадка. Ще й імена їхні схожі. Начебто якась насмішка долі.

Вона пройшла гордовитою павою повз усіх до матері свого чоловіка. Усі ті демонічні бестії схилилися над новонародженим, щось радісно гомоніли, щасливо усміхалися.

- Я на хвилинку, тільки подивлюся на нього, - виправдовувалася Яра. І шмигнула до своїх родичок.

Ліна ж відвернулася від тої картини, їй не приємної, та помітила, що Самір махає рукою Микиті, запрошуючи до себе.

Микита перепрошувати почав за те, що збирається покинути її:

- Я маю йти до Саміра, бо ж сказав йому про обіцянку Корпорації. Сподіваюся, ці мегери тебе не з’їдять, поки я переговорю із ним і отримаю свою таку бажану демонську силу, –  ще й винувато-прохально так поглянув. Що мала відповісти Ліна?

Відпустила, звісно. Хлопець заробив свою винагороду.

Ліна все роздумувала, чи надання демонських сил Микиті буде таким же безболісним й швидким, як тому малюку. Стежила за тим, як Самір знову звертається до богині, як Микита лягає у центр вирізьбленого сонця. І звісно, той гамір та відлуння різноманітних звуків не дали їй можливості почути наближення когось позаду.

А вже наступної миті вона відчула сильний поштовх у спину, зробила вимушений кульбіт через поручні й стрімко полетіла вниз.