Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

Нічого нового для Ліни він не розповів. Тож Самір з усією ватагою підійнявся нагору, але цілителю наказав оглянути все ж таки ув’язненого та підлікувати.  

Управителька замку хутенько дріботіла вже назустріч їм. І повідомила, що для демонів променистого сонця приготували частування, як для найдорожчих гостей. Однак спершу намісники й перебіжчики очікують на Саміра у центральній залі задля переговорів.

Ліні ж треба було відійти у справах. Але спокійно відпускав її закоханий демон до вбиральні, бо ж тінню слідував за Ліною Микита.

Умивши обличчя і руки крижаною водою, Ліна вийшла в такий же холодний і відразливий коридор.

- Усе добре? – спитав Микита. Все ж таки пощастило їй з охоронцем у цьому світі.

- Так. Але знаєш, мені треба дещо спитати у Ліона. Зазирнемо на хвильку ще раз у підвал.

- Ліно, це може бути небезпечно, - насупився охоронець, не сподобалася йому ця ідея.

- Він же за ґратами, разом із цілителем. До того ж позбавлений магії. І там перед входом у підвал охорона. З нами все буде добре. Просто дивна річ трапилася у моєму світі. Ліон заморозив усіх гостей, крім моєї помічниці. Я хотіла б спитати в нього, чи вони дійсно її не бачили, чи вона має якісь здібності. Раптом, вона також демониця.  

- Ти ще хочеш повернутися у свій світ? – якесь розчарування та нерозуміння чулося в його голосі.

- Я не знаю, Микито, - правду сказала, бо ж досі сумніви мучили її. – Скажи, це не боляче?

- Ні, зовсім не боляче. Відчуття неймовірні. Коли ти наповнюєшся цією магічною енергією, коли стаєш іншою істотою. Це незабутньо. Я так чудово не почувався, навіть коли був живий.

- Ось в тому то й проблема, що ти цього хотів. А я на роздоріжжі.

А коли вже підходили до підвалу. Микита щось промовив стиха до охоронців, ті розступилися. Вони спускалися кам’яними сходами, практично зовсім безшумно. Аж раптом почули якийсь гомін.

Микита приклав палець до губ, Ліна кивнула. Вони підійшли майже до камери ув’язнення, але тьмяний коридор сховав їх від очей цілителя та Ліона. Вони говорили тихо, однак Микита чув про що. Його очі округлилися. Послухавши хвилин п’ять, Микита кивнув знову Ліні й вони тихо підійнялися. А вже нагорі, коли минули охоронців, цілковито спантеличений демон у пустому коридорі зупинився й прошепотів:

- Ти навіть не уявляєш, про що вони говорили. Це…це…

- Микито, перестань вже запинатися! – аж не терпілося їй дізнатися, що то за новина така.

- Ми маємо негайно сказати це Саміру! Він буде шокований.