Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська
Але ж і мати Саміра не мовчала. Начебто здалося Ліні, що чула погрози у свій бік. Багато разів пролунало щось на кшталт «вбити», «не приймуть», «чужинка».
- Сьогодні, от прямо зараз, Ліару позбавлятимуть магії. Самір звинувачує її в тому, що це вона вкрала Вітарі. Ну він так припускає, - торохтіла над вухом Яра.
Ця сімейна драма набувала усе нових і нових барв. Адже підступна лисиця раптом стала нахабною тигрицею. Ліара із ревом кинулася на Саміра, намагаючись своїми довгими кігтями роздерти йому обличчя. Ще й дико верещала, ображаючи його. Самір пустив у неї декілька вогняних згустків для того, щоб остудити її запал. Її пишна сукня зайнялася, вона впала додолу, а Самір погрозливо попередив, щоб відповідала правдиво на його питання. Інакше, застосує щодо неї тортури. І Ліара почала говорити. Бо ж пеклό від болісних діставань вогняної магії, пеклό від відчуття поразки.
- Ліара зізналася. Говорить, що розчарувалася у ньому, коли він не визнав її, як свою дружину. Навіть символ свого Дому не подарував. Це було приниження і вона зрозуміла, що керувати Саміром не вдасться. Він занадто сильний та могутній для неї, не для її гостреньких зубів. А молодий льодяний демон розплавився, мов віск від її чар. І, звісно, що був цілковито керованим нею. І так, це вона викрала Вітарі й закинула у людський світ, - Яра встигала і перекладати, і дивуватися з такої нахабності, і стежити уважно за всіма подіями. – Винести Вітарі із храму було неможливо, бо ж він надійно охоронявся людьми Саміра. Ну, це правда, Ліно, ми не такі вже й дурні. Охорона в храмі була сформована з найкращих та найвірніших демонів. Тож вона просто відкрила перехід із храму й викинула туди статуетку. Вони заздалегідь змовилися із льодяними демонами, де ті чекатимуть. Розумієш, Ліно, останні декілька століть перехід відкривався в одному й тому ж місці у світі людей. Але чомусь цього разу не спрацювало. Можливо, Ліара мала недостатній магічний потенціал. Хоча вона також із родини верховних, але відкрилося чомусь інше місце – не те, біля якого очікували Ліонель із сином. Хто знайшов статуетку потім, їй невідомо. Ну, а далі, Ліно, ти знаєш. Ми також вирушили командою на пошуки Вітарі. Але ж Рой…- Яра раптом скрикнула, згадуючи усі події біля переходу. - Він же нічого не знає, мабуть, якщо так покалічив коханця сестри.
Яра про це й спитала у зрадниці. Вона підтвердила здогадки юної демониці.
- Ліара каже, що не розповідала про свій план, бо брат її міг проговоритися. І він вірний нашому Дому. Навіть занадто вірний. Що це вона має на увазі? – здивувалася оповідниця.
А потім, почувши, відповідь Ліари, раптом спохмурніла уся. І вже й хотіла промовчати, але Ліна вирішила знати все до кінця.
- Це Рой тебе вдарив у натовпі, бо йому кивнула та вказала на тебе з балкона моя мама! О, всі темні сили! - аж за голову схопилася у відчаї. – Ліно, ти ніколи нам усім не пробачиш.
Верховна демониця й мати усіх променистих демонів Сара стрімко підійшла до невістки й навідліг вдарила її по обличчю, так що та знову гепнулася додолу. Вона підтримала сина у його намірах позбавити дружину, мабуть, вже колишню, магічних демонських сил.
А потім, на подив усіх, підійшла до Ліни.
- Бабця каже, що не знає, чи зможе тобі пробачити те, що ти була людиною. Але, можливо, ти й зумієш стати гідною парою її сину й виростити її онука, який, звісно, так і залишиться в нашому Домі. І ми всі присягнемося, що не розкриємо таємницю його походження. І бабуся Сара більше не намагатиметься тебе вбити. Просто вона не хотіла, щоб її син страждав від кохання до людини так, як і вона колись у свій час, - Яра, переклавши всі слова Ліні, аж обійняла бабусю після такої промови.
А от Ліна не була вражена. Угу, спершу його мати штовхає її як непотріб у натовп, а потім обіцяє ніколи знову цього не робити. Таке собі було вибачення, не переконливе.
Потім розпочалося те дійство, від якого аж стигла у венах Лінина кров. Бо у храмі Ліару позбавляли магії та її сутності перевертня.
- Це дуже болісний процес, - пояснювала Яра, відвертаючись від тих пронизливих криків Ліари. – І чим більший магічний потенціал, тим болісніше. Навіть не знаю, яка в неї буде доля. Певно, людської рабині. Самір віддасть її комусь на зловтіху.
Ліні навіть здалося, що вона бачить велетенську лисицю, що відокремлюється від тіла суперниці й поглинається богинею.
А коли все завершилося й велична Вітарі увібрала в себе магію Ліари, то у центрі вирізьбленого сонця усі побачили кволу й зломлену жінку, яка мала жахливий вигляд і приречено дивилася своїми звичайними очима навкруги.
- Твоє місце біля Саміра звільнилося, подруго, - радісно прошепотіла Яра, особливо не переймаючись болісним перетворенням родички.
До них наблизився Самір, поглянув на свою кохану млосно й очікувально. А потім взяв її за руку й підвів до осяйної богині Вітарі.
Яскравий, сліпучий відблиск богині нагадав їй світло софітів у її рідному театрі. Адже це все було не природно для неї. Демони, магія, ці штучні, набридливі краєвиди. Ліна відчувала якусь відчуженість, ніби ось саме зараз у цю карколомну мить вона робить помилку. Жахливу помилку.
Річ навіть була не в тому, що її ненавидить його дружина, яка вже рабиня. Чи мати постійно нависатиме загрозою і навряд чи сприйматиме як рівну собі. Можливо, їхнє кохання з усіма цими перепонами й справилося б. Але Ліна гостро відчула, що не хоче цього переродження й набуття демонської сутності. Вона чітко усвідомила, що прагне повернутися у свій світ. На сцену, яка так надихала її. У багатоголосу метушню міста. У свою улюблену кав’ярню. Займатися йогою, сидіти на березі озера, пити каву на широкій терасі. Його світ був їй чужий та незрозумілий.
