Гвендолін - Олеся Лис

- Мила, не треба закриватися від мене – бере мене за руку мама. - Я завжди на твоєму боці. Ти ж знаєш. І завжди тебе підтримаю.

- А нема чого підтримувати, - тихо зітхаю. - Твоя дурна дочка просто закохалася в того, в кого не слід було…

- Ох, Гвені ... Він ... Він тебе змусив ... він узяв тебе силою? - блідніє обличчя мами, і вона ще сильніше стискає мою долоню.

- Ні, що ти! - лякаюся я її тривоги. Не приведи Лудд, розхвилюється і захворіє. - Я його покохала... я сама йому віддала ... свою душу і своє тіло…

- І що ж? - завмирає мама.

– Нічого. Потім я втекла... - знову схлипую. - Але я так його кохаю, мамо.... Так кохаю... тільки він мене не кохає.

Матуся хмурить брови і знову розвертає мене до себе.

- Ти впевнена, люба? Чоловіки часом бувають дуже вперті, але варто копнути глибше, і ти бачиш, що під твердою шкаралупою ховається м'яке серце.

– Ні, мамо, – качаю головою. - Він сказав, що чоловіки не вміють кохати, це їм не притаманне. Але я-то ж знаю, що тато тебе кохає. Отже це мене він покохати не зміг…

- А більше він нічого не говорив? - схиляє голову набік мама.

- Що? - нерозумно шмигаю носом, відсторонюючись. – Ти про що?

- Ну, після пихатих промов про кохання твій обранець нічого не говорив? - з губ мами зривається смішок.

- Говорив, - насуплююсь, згадуючи слова, які болем віддаються в серці. - Говорив, що я створена для нього, і він не може мені дозволити належати іншому чоловікові. І відпустив мене на волю, уявляєш, всіх відпустив. Тільки…

- Тільки? - тягне моя співрозмовниця.

- Тільки не відпустив – стискаю руки в кулаки. - Заборонив мені в Кінлох повертатися.

Слова самі собою зриваються з моїх губ, поки я не переказую все те, що трапилося зі мною. Від мами я нічого не приховую, тільки іноді моя розповідь переривається нервовими зітханнями, тихими схлипами і шмиганням носом.

- Гадаю, мила, скоро ти знову з ним побачишся, - з посмішкою, заявляє мама, загадково дивлячись з-під вій. І перш, ніж я встигну щось заперечити, додає. - Адже не у мене однієї сюрприз, правда?