Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

- О, дівко… Ти знаєш, як зробити роботу цікавою. Ну що ж, буде тобі твій меч. Але доведеться зачекати. Бо таку річ не кують за один день.

- Скільки чекати? - нетерпляче запитала я.

Він задумався, постукавши пальцями по столу.

- Днів п’ять-сім, якщо працювати без перерви.

В мене немає стільки часу. Але такий меч, як я описала в імперії мені сказали, що неможливо зробити. То ж варто хоча б спробувати. Можливо я попрошу Варіона забрати його…

Ні!

Я не можу весь час на нього покладатись, але я точно вигадаю, як забрати свій меч!

- Дайте мені будь ласка, звичайний меч, який є в арсеналі, - промовила тихо, наче не вірячи власним вухам.

Напіворк уважно подивився на мене, а потім мовчки пішов до дальнього стелажа. Він перегорнув кілька піхов, витяг один меч і повернувся до мене.

- Цей має витримати твій вогонь, але не зловживай. Клинок міцний, загартований, але не чарівний. Справжню зброю забереш, коли будеш готова.

Я прийняла меч, відчуваючи приємну вагу в руці. Баланс хороший, руків’я зручно лежало в долоні.

- Дякую, - дістала монети та заплатила ще й зверху трохи. - І за витрачений час дякую.

Напіворк перерахував монети, коротко буркнув щось собі під ніс і сховав їх у поясну сумку.

- Подякуєш, коли повернешся і збережеш цей меч цілим.

Я стисла руків’я, відчуваючи холод сталі.

- Якщо повернуся, - тихо промовила.

- Звучить так, наче ти не плануєш цього робити, - він хмикнув.

- Я планую, — поправила я. — Просто не люблю загадувати наперед.

- Розумно, — погодився він. — Але повернешся — забереш справжню зброю. Побачимо, чи вона обере тебе.

Я хотіла перепитати, що він має на увазі, але Огнеріс поклав руку мені на плече:

- Вже досить, у нас мало часу.

Я кивнула та зручно вмостила меч у свою сумку.

- Побачимося, майстре.

Напіворк примружився розглядаючи мою сумку та врешті кивнув, повернувшись до роботи.