Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

Бал проходив у величезній залі, що нагадувала лабіринт із дзеркал і світла. Стеля прикрашена ілюзорним сутінковим небом, яке змінює кольори відповідно до емоцій присутніх. Саме зараз колір був фіолетовим, наче натяк на те, що емоції у всіх присутніх загадкові.

Усе приміщення наповнене магією, у повітрі танцюють легкі блискітки, і здається, що час тече інакше. Гості — представники Люксорії — одягнені у вишукані вбрання, які підкреслюють їхню природну привабливість і магічність. На підвищенні грають музиканти, мелодії яких, здаються, торкаються самої душі.

Я не вперше на балах та вперше у супроводі ворога імперії. Варіон стояв невимушено та це починало дратувати.

Я стиснула свою сукню, намагаючись відволіктись та втамувати своє хвилювання.

Сукня насправді розкішна. Вона глибокого червоного кольору, ніби полум’я, що грає в сутінках. Тканина легка, але водночас ідеально сідає по фігурі, огортаючи мене м’якими хвилями. Виріз підкреслює шию, а тонкі бретелі ледь відчутні на шкірі. Я проводжу рукою по гладкій тканині...

- Не поганий у тебе смак, - кажу я, мимоволі поглядаючи на Варіона.

Він дивиться на мене трохи довше, ніж зазвичай. У його погляді пробігає щось тепле, майже захоплене. Він повільно нахиляє голову й тихо каже:

- Будь-що стає прекрасним, коли це на тобі. 

Я не встигла обдумати його слова, як зненацька музика трохи стихла та гості замовкли. Всі присутні шанобливо почали вітати високого чоловіка з ідеально прямою поставою. 

Його обличчя виглядало дивовижно молодим, шкіра гладка і без жодної зморшки, але очі, темні й бездонні, розповідають про безліч прожитих років.

На ньому довгий, багатий плащ із тканини, що переливається сріблом і золотом у світлі магічних ламп. У його волоссі, чорному як ніч, сяють декілька сріблястих ниток, мов зорі, а на пальцях — масивні персні.

Його погляд прикутий до нас з Варіоном та він не спішними кроками йде в нашу сторону. 

- Варіон Драксель, — чоловік злегка схилив голову, вітаючи короля порталів. — Як завжди, ваша присутність додає нашому балу певного шарму.

Його погляд ковзнув до мене, і я відчула, ніби він уже знає про мене більше, ніж варто було б. У його очах блиснуло ледь помітне здивування.

- Мене звуть Серафін Лукріс, представник магічної ради Люксорії, - сказав він, схиливши голову трохи нижче, ніж перед Варіоном, але все одно зберігаючи почуття рівності.

Мені його імʼя ні про що не говорило. Я знаю короля та королеву Люксорії, Ніфарес та Вейра Тальмар, але про магічну раду чую вперше. Схоже Люксорія має багато своїх секретів.

Серафін пильно дивився на мене, наче чекаючи коли ж я представлюсь. 

- Я знаю, як небезпечно називати тут ваше імʼя, — зрозумів він, що я не маю наміру розкривати хто я та схоже Нікс йому все розповів. — Відчував, що ми зустрінемося, але не думав, що настільки швидко.

Уважний погляд Серафіна змушував відчути себе оголеною перед його знаннями, але водночас я розуміла, що він не має наміру мене лякати.

Потім він звернувся до Варіона із загадковою посмішкою:

- Нікс, як завжди, влаштував спектакль. Чесно кажучи, я здивований, що це спрацювало, але не здивований, що таємниці йому довіряти не варто. 

Його слова викликають ледь помітну зміну у виразі Варіона, а я відчуваю, що ця людина — не просто представник. Його слова й постава свідчать про те, що в нього більше влади, ніж може здатися. 

Серафін забрав Варіона зі словами «Не хочу вас відволікати від настільки привабливої супутниці, але нам потрібно поговорити». 

Як же мені була цікава їх тема розмов. Скоріше за все це про імперію та про мене. 

Музика знову заграла та присутні почали кружляти в танці. А я залишилась одна, розглядуючи гостей та нудьгувати довго не довелося.

Ні їсти ні пити мені не хотілось, мій погляд був прикутим до Нікса, який щойно увійшов до бальної зали.

Для чого він затягнув мене до себе, для чого влаштував це все? 

Я хотіла підійти до нього та в цей час біля мене опинилась неймовірної краси дівчина. З довгим волоссям, сяючою шкірою та в сріблястій сукні, що трохи нагадувала луску риби. Вона представилась, як Серія. 

Ми перекинулись декількома репліками без особливого сенсу та зненацька вона повернула тему в інше русло, бачачи мої часті зиркання в сторону Нікса. 

- Нікс завжди був майстром чарування, - мовила вона. - Тільки сильна особистість може протистояти його чарам, але навіть вона іноді не помічає пастки.

Я глянула на неї та зрозуміла, що все ж мені потрібно пояснити цьому сатиру, що з майбутньою імператрицею так не можна. Я чекала, коли цей наполовину шерстяний натанцюється та напʼється, і коли він втратив пильність я підійшла ззаду. 

- То що ти хотів від мене? Чому я почувалася так, ніби не могла тобі опиратися? - промовила та Нікс сіпнувся.

Він повільно повернувся та вся його чарівність зникла. Нікс хотів уникнути відповіді та зрозумів, що так легко я не здамся. 

- Ти - імператорська спадкоємиця, - почав він тихо, в погляді більше не було грайливості. -  Я хотів, щоб ти залишилася тут, у Люксорії. Щоб ти побачила нашу красу, нашу силу і зрозуміла, що Імперія тобі не потрібна. А потім… я б зміг переконати тебе не повертатись. 

Ворогів в імперії стає дедалі більше.

- Наша магія прекрасна, але вона не для того, щоб нею користувалися імператор з імператрицею, - додав він. 

- То для чого ж вона? — коротко запитала вдивляючись в його темні очі. — Щоб ви використовували її проти нас?

- Відповідь на це питання може дати тільки Алісія Лоран, - мовив він тихо, нахилившись до мого вуха та додав. - Якщо ти станеш імператрицею, що ти зробиш із Люксорією? Залишиш нас гнити під владою імперії, чи дозволиш нам дихати вільно?

- Досить, сатире, - зненацька мовив ззаду владний голос Варіона. - Ти занадто явно програв свою гру.

Очі Нікса забігали туди-сюди, наче його спіймали на гарячому та він з опущеною головою направився до виходу з зали.