Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

- Це все мої володіння, – промовив Нікс, нахилившись. Його голос був тихим, але в ньому відчувалась гордість. – Тут кожен звук, кожен аромат, кожен рух створені, щоб пробуджувати бажання. І я – той, хто керує цим світом.

Я ковтнула повітря, намагаючись утримати на собі маску спокою, але це місце було не просто прекрасним — воно здавалося казковим. Здавалося, що я опинилася у світі, де краса й магія були досконалими, недосяжними в реальному житті.

Нікс підвів мене до павільйону, що стояв у центрі саду. Він був оточений ліхтарями, які світилося теплим золотистим світлом, і столом, накритим для вечері. На столі були різноманітні страви, фрукти, що блищали, ніби їх щойно зірвали, золотисті хліби, мед у кришталевих глечиках, екзотичне м’ясо, приправлене ароматними травами. Усе виглядало так спокусливо, що в мене мимоволі закрутилася голова. 

- Сідаєш? – Нікс жестом запропонував мені місце за столом. – Обіцяю, що ця вечеря запам’ятається тобі назавжди.

Я сіла, все ще почуваючись так, ніби потрапила у чужу казку. Я намагалася приглушити той голос у голові, який нагадував, що це все — лише пастка, але краса навколо і шарм Нікса робили сумніви слабшими.

Сатир за вечерею робив мені ненавʼязливі компліменти та розповідав про свій сад. Говорив, що створив його зі спокуси, як пояснив, це його власна магія, вона притягує сюди людей та дозволяє їм відкрити потаємні думки перед ним.

Після вечері Нікс, сповнений легкої грайливості, запропонував відпочити. Він повів мене через вузькі кам’яні доріжки саду до витонченої вілли, захованої серед дерев і квітів.

- Ти мала довгий день, – промовив він турботливим тоном. – Мабуть, імператорським спадкоємицям теж потрібен час на перепочинок.

Він так легко вгадує мої бажання. За останні декілька днів я спала небагато, ще й портали виснажували. Тому я лише кивнула, відчуваючи, як втома наростає. 

Нікс відчинив двері в простору спальню. Вона була обставлена з розкішною стриманістю, все, як я люблю, м’яке світло ліхтарів падало на темні дерев’яні меблі, що контрастували з прозорими шторами, які колихались на легкому вітерці.

- Я підготую тобі ванну, – сказав він, кивнувши в бік дверей, які вели до іншої кімнати.

Не встигла я заперечити, як він уже зник за дверима. Через кілька хвилин із кімнати долинув звук води, що повільно наповнювала мармурову ванну. Її запахи огорнули повітря, лаванда, троянда, мед.

- Готово, – оголосив Нікс, повертаючись із легким усміхом. – Не турбуйся. Це місце безпечне.

Я вагалась лише мить, але потім подякувала й увійшла до ванної кімнати. Мене чекала простора ванна, вода в якій сяяла в теплій напівтемряві. На краю стояли кришталеві пляшечки з ароматними оліями, а поруч лежав свіжий рушник.

- Не турбуватиму, – додав Нікс, залишаючи мене саму.

Коли я занурилася у воду, тіло одразу ж розслабилося, а теплий аромат заполонив усі думки. Повіки ставали дедалі важчими, і врешті я дозволила собі заплющити очі.

Не помітивши, як це сталося, я заснула просто у ванні, огорнута теплом, яке здавалося чи то магією, чи то власною втечею від реальності.

Я прокинулась, відчуваючи, як тепла вода стала вже прохолодною. Мої повіки важко відкривалися та я все ще почувалася розслабленою. Але щось було не так. Повітря змінилося, у ньому більше не було солодкого аромату квітів, а лише гіркуватий запах попелу.

Я швидко вийшла з ванни, загорнулася в рушник і підійшла до вікна. Моє серце стислося, коли я побачила сад, який ще кілька годин тому був казковим раєм. Тепер там залишилися обвуглені дерева, розтрощені статуї та висохлі ставки, де більше не співали сирени.

На горизонті побачила Варіона. Його висока постать вирізнялася на тлі руїн, а плащ із чорного оксамиту розвівався, ніби підкорював вітер. Його рука вільно тримала чорний меч, з якого сочилась темна магія. Він стояв серед кількох наляканих мешканців вілли, які не насмілювалися ані рухатися, ані дивитися йому в очі.

Що він наробив?

Я швидко одягнулася, все ще шокована побаченим, і вибігла надвір. Мої кроки були впевненими, хоча всередині кипіли страх і гнів.

- Що ти наробив? – вигукнула, коли підійшла достатньо близько, щоб зустріти його погляд.

Варіон уважно оглянув мене. Його очі були спокійними, але холодними. Він провів поглядом мою постать, ніби розглядав щось цікаве. 

- Це не я, - хмикнув він. - Це Нікс. Він попросив те, чого не міг оплатити. Я лише взяв те, що належало мені.

- Що саме він просив? – я стиснула кулаки, намагаючись не показувати страху.

Варіон зробив кілька повільних кроків до мене, його меч опустився до землі, але магія все ще тріщала.

- Він хотів сили. Моєї сили. Перстень, здатний слідкувати за траєкторією порталів. Він думав, що зможе гратися з королем Супербії й залишитись неушкодженим. Але він забув, з ким має справу.

Так ось, як сатир так швидко зрозумів, що я Лоран. Він відслідкував мій портал, а потім підло вдерся в мої думки.

Я мовчала, ковтаючи слова. Моє тіло було напружене, а всередині вирували емоції. Я зрозуміла, що мене також може чекати покарання.

- А що ти візьмеш із мене? – мій голос прозвучав тихо, але впевнено.

Варіон усміхнувся, від чого я відчула холодок уздовж спини.

- Роздягайся, – сказав він та уважно розглядав мою реакцію. 

Я застигла, моє серце прискорилося, а в голові спалахнули тривожні думки. Але я стрималася, намагаючись зрозуміти його наміри.

Варіон зник в порталі на кілька хвилин та я все одно не могла поворухнутись. 

Коли Варіон повернувся, він тримав у руках розкішну червону сукню. Її шовковий матеріал виблискував, ніби вбирав у себе вечірнє світло.

Як він встиг так швидко знайти сукню, ще й потрібного розміру? Завчасно це спланував?

- Одягай, – промовив він, передаючи мені сукню. Його тон був спокійним, навіть владним. – Ти підеш зі мною на бал.

- Бал? – я зітхнула, не знаючи, чи сміятися, чи обурюватися.