Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

- Дозволиш танець? — запитав Варіон, простягаючи руку, його очі ледь помітно блищали.

Я підняла брову, скептично подивившись на нього. 

- Хіба це входить у нашу угоду?

- Звісно, ні, - Варіон посміхнувся, нахилившись ближче. - Але ми ж не обмежені лише угодами, правда?

Я скептично зітхнула, але простягла руку, дозволивши йому повести мене на танцювальний майданчик. Коли його пальці злегка торкнулися моєї долоні, я відчула, як по шкірі пробігло тепло.

- Ти занадто впевнений у своїх здібностях, Варіоне, - сухо сказала, намагаючись ігнорувати дивне відчуття, що охоплювало мене, коли його рука торкнулася талії.

Він лише посміхнувся й повів мене в плавному танці. Його рухи були невимушеними, майже магічними, а кожен дотик залишав легкий відгук тепла. Моє серце почало битися частіше, і я не знала, чи це через його близькість, чи через усвідомлення того, що він завжди мав якусь приховану мету.

- Ти повинен був переміститись в Гулу та допомогти Ілані, — різко нагадала, намагаючись відволіктися від дивного магнетизму його присутності.

Варіон коротко засміявся, ніби це питання його зовсім не турбувало.

- З твоєю подругою все добре, — відмахнувся він, легко обертаючи мене, щоб знову притягнути ближче. 

- Дякую, - лише прошепотіла.

Я відчула дивне поєднання вдячності та роздратування. Його слова були такими ж легкими, як і дотики, але я відчувала, що за цим стоїть щось більше.

- Ти плетеш інтриги проти Імперії, — сказала я, трохи підвищивши голос, щоб змусити себе бути твердою. — Чого тобі від неї потрібно?

Варіон поглянув на мене, його вираз став серйознішим, чи то від небажання говорити, чи від різкої зміни теми. 

- Імперія - це клітка, яку вони прикрасили, щоб вона виглядала, як палац, а сім королівств приречені на підкорення.

- Бар’єри між королівствами - це захист, — заперечила я. — Без них усе зануриться в хаос. Як в давні часи, коли землі розкололись.

Варіон обережно обернув мене, а потім знову притягнув ближче. Його погляд став гострим, але водночас в ньому залишалася якась м’якість.

- Захист? Чи, може захист тримати всіх у вузьких рамках? Ти ніколи не замислювалася, як це виглядає з іншого боку?

В душі відчувала легке сум’яття. Його слова викликали тривогу, яку я не могла просто відкинути.

- Ви хочете свободи ціною руйнування, - промовила до нього, дивлячись зблизька на сині очі. — І не питаєте, чи це справді потрібно людям.

Він нахилився ближче, та промовив майже шепочучи:

- Люди самі знають, що їм потрібно. Їм просто ніколи не дають цього вибору.

Я була готова відповісти, але він раптово перервав мене. 

- Чому ми говоримо про Імперію, коли ти настільки прекрасна? — його голос став м’яким і спокусливим, а очі світилися теплом. — Ти захопила сьогодні не одне серце... Чи не хочеш просто насолодитися цим моментом?

Мої щоки запалали, і я намагалася опанувати себе.

- Ти вправний маніпулятор, Варіоне, — тихо відповіла, але мій голос зрадив хвилювання.

- Можливо, — сказав він, ледь помітно посміхнувшись. — Але ти все одно танцюєш зі мною.

Закінчуючи танець, Варіон плавно відпустив мою талію, але не одразу відпустив руку.

Він підняв мою руку до своїх губ і м’яко торкнувся поцілунком шкіри трохи вище пальців, у тому місці, де ледь-ледь відчувався пульс.

Його дотик був теплим і неспішним, немов він хотів залишити про себе пам’ять. Я відчула, як цей жест пробіг хвилею моїм тілом, залишаючи за собою змішання розгубленості й невимушеної чарівності. 

Посмішка Варіона була ледве помітною, але в ній було щось таке, що змусило моє серце стискатися. Це не була ні перемога, ні гра. У цій посмішці ховалася тиха впевненість, якої я не могла до кінця розгадати.

Я проковтнула клубок у горлі, намагаючись придушити раптове тепло, яке розлилося всередині. Це був лише формальний жест, казала я собі. І все ж, мої пальці ледь помітно здригнулися, коли Варіон відпустив їх, залишаючи тонкий слід його присутності на моїй шкірі.

Музика затихла, коли Серафін Лукріс, вийшов щоб оголосити промову про звільнення Люксорії від влади імперії. Він говорив впевнено та часто кидав погляд на мене. 

Чоловік у простому одязі оминув мене та повільно рушив уперед, ніби просто хотів уважніше слухати та затулив мені увесь огляд. Але, досягнувши сцени, він раптом викинув уперед руку, і з його долоні вирвався сліпучий потік чорного диму, який закружляв, немов живий, і став обплітати сцену. Дим набував форми зміїстих спіралей, що швидко перетворилися на ланцюги, які з тріском схопили Серафіна за руки та шию. Той зупинив промову, захлинувшись словами, а навколо здійнявся панічний шепіт гостей.

Нападник зухвало підняв іншу руку, і в повітрі засвітилися чорні руни, сплетені в складний магічний знак. Здавалось, що саме повітря важчає, а світло в залі пригасає. Рада завмерла, спантеличена потужністю цієї магії.

- Нарешті настав час зірвати вашу пиху, — прохрипів нападник, і його голос рознісся залом. - Ви ніколи не досягнете відокремлення! Імперія понад усе! - крикнув він. 

Ланцюги почали стискатися, змушуючи Серафіна опуститися на коліна. У ту ж мить кілька інших гостей — союзників нападника — піднялися і, не вагаючись, приєдналися до атаки, викликаючи хвилі магічного вогню та блискавок, які ринули на сцену, знищуючи меблі та частину підлоги.

Я відчула, як серце стиснулося. Ситуація перетворювалась на хаос. Нападник не збирався зупинятися, і його магія почала розповзатися на гостей, наче павутиння, що паралізувало кожного, до кого торкалося.

Невже вони з імперії Септем? Їх магія надто сильна для цього королівства. Та хто їм наказав так радикально розправлятись з людьми? Невже мама?

Я не встигла додумати, як потік магії одного з нападників рушив до мене. 

І ось, коли магія була за крок від того, щоб поглинути мене, перед моїми очима блиснула постать Варіона. Він з’явився так раптово, що, здавалося, розрізав простір між нами. Його плащ майнув у повітрі, коли він одним рухом дістав меч, що поглинув атаку. Потужна хвиля ударила у стіну позаду нас, залишаючи глибокі тріщини.