т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.
Парубок же, постоявши біля коней, повозившись там, підійшов знов до воза і, суворо гукнувши возіїв на допомогу, став підсовувати плече під драбину. Возії позлізали з возів і теж стали ходить і вишукувать місця, де б зручніше підмостити спину. Почалось піднімання з лайкою, сміхом, з одпочинками й балачками. А тим часом машина голодно ревла, лящала пасом і наче сердилась, що барабанщики стоять собі й весело балакають, подивляючись на обидва боки вниз. І з другого боку теж щось трапилось, бо ніхто й не гадав подавати снопів. Всі спочивали і з цікавістю слідкували за підійманням воза. За скирдами лаявся Ґудзик.
- Ей, чорнява!.. Чорнява на три пальці під носом, бодай ти виросла! - чується вмить із барабана і під машину заглядає запорошене з пукатими, синіми окулярами на носі лице барабанщика Андрона. І крім цих окулярів, чорних якихось купок на місці вусів і носа нічого за порохом не видно. Губи зложені зовсім серйозно, тільки куточки здригуються посмішкою.
Дуже висока, зовсім білява дівчина, до якої гукає він, навіть не поворухнеться, задивившись на воза.
- Ей, ти! Чорнява!.. Біла хустина!.. Тю! Федоська!
Федоська здригується й починає шукати очима.
- Сюди-сюди! Лупни!
Федоська підніма голову і, забачивши Андрона, усміхається.
- Іди сюди...- киває той головою. Дівчата круг нього весело посміхаються і наперед почувають задоволення.
- Чого?
- Та йди дурна!.. Іди, я тебе сподобав... Іди, моє серце...
Дівчата сміються, а з ними й Федоська.
- Та йди, не бійсь: я м’який... як віск на морозі. Ну?.. Води принесеш...- додає він, піднімаючи відро.
Дівка неймовірно дивиться на дівчат, на відро й рушає. Через хвилину голова її з’являється на барабані.
- Ти вирости хочеш? - умить серйозно повертається до неї Андрон і пильно дивиться в лице.
Дівчата, що дивились на нього й собі поробили серйозні обличчя, вмить пирскають зо сміху й чекають одповіді від сторопілої Федоськи.
- Ну, видно, що хоче,- не посміхаючись навіть, провадить далі Андрон і бере Федоську за кінець хустки.
- Так коли на це вже йде діло,- говорить він,- то ти зроби от що... Та стій, дурна! Чого ж тут соромиться? Хочеш вирости, то рости, бог з тобою... Що ж тут? Так, значить, зробиш так...
- А, та ну вас! Сміються!.. Пустіть...- виривається Федоська й хоче злазити вниз.
- Стій, стій! Підожди... Я маю справді сказати тобі дещо. Чекай но! Карпо говорив там у вас, щоб завтра не йти на роботу?..
- Говорив... І про модиску...
- Усім?
- А я знаю? Чула, як казав.
- Дак от що: піди зараз, найди Карпа і скажи йому так: коли буде вже все гаразд, хай прийде на барабан. Треба, щоб починалось у нас... Розумієш? - нахилився він до Федоськи й несподівано зробив їй по губах «тпрунки». Федоська аж одкинулась назад і плюнула, коли тим часом дівчата весело реготались.
- Скажеш же?
- Та скажу... А як модиска прийде?
- Тоді все буде... Ну, рушай... Висока рости!
- Ет! - соромливо махнула Федоська рукою й зникла. Але не встигла ще зовсім сховатись її хустка, як зараз же зачувся голос Ґудзика.
- Чого... треба... лазила?..
- О, Ґудзя вже! - ненависно муркнула одна з дівчат і стала готуватись, щоб приймати снопи від парубка, що вилазив уже на поставлений віз.
- А ти, Андроне, замість того, щоб згребти та подати в барабан сміття, регіт з ними заводиш? - почувся через півхвилини незадоволений, але здержаний голос Ґудзика й на барабані з’явилася його голова.- Так робити не можна!
- А якого ж біса не дають снопів? - похмуро кинув Андрон, дивлячись кудись убік.- Пальці ж свої не посуну. Я теж не каторжний... Хоч би ще знав, що гроші матиму й за таку роботу, а то робиш за панське спасибі...
Ґудзик ніби не дочув і зліз із барабана, нічого не одповідаючи. Він знає, що з барабанщиком поводитись, як із простим робітником, не можна. «В барабан давати - не в соломі спати», кожний скаже й кожний барабанщика поважає.
- Та й із сміттям для тебе возитись не буду,- додає Андрон, дивлячись Ґудзикові вслід.- Хіба цей сніп укинуть? Ух! - умить повертається він і робить руками, ніби згортає сніп і хапає тим часом одну з дівчат за ноги. Та злякано одскакує і, регочучись зо всіма, підхоплює снопи, що як груші сипляться від сердитого парубка. Машина реве, дзижчить і вкривається згори донизу туманом пороху й полови. І всі за нею, хоч і мляво, ніби оживають. Дівчата, перегукуючись і іноді лаючись, тягають лантухи з зерном з-під машини до великого вороху. Хлопчики, з стурбованими й поважними личиками, не вспівають тягати купу за купою жовтої, побитої соломи. Соломотряси, половотряси зі стуком, з гряком безперестану викидають солому й полову і сірим шаром пороху вкривають лиця робітників, що, як комашня, обсіли навкруги машину. Навіть Андрон затих. Міцно насунувши на лоб картуза, розставивши лікті, він із запалом якимсь хапає сніп за снопом і, майстерно розіславши його, суне в залізну пащу машини. Раз за разом чується дзижчання й ревіння машини-звірюки, яку все більше розпалює Данило. До цього прилучається жалісна пісня єврейчиків-млинщиків біля вороху зерна і стукотіння віялок та решет. На рядах лантухів, що в три поверхи наложені біля них, сидять замурзані єврейські дітлахи з лушпайками з дині в руках і традиційними хвостиками ззаду.
Один тільки Карпо не бере участи в цім концерті. Не вважаючи на Ґудзика, він походжає собі між робітниками, зупиняється, балакає й пробирається далі. Після його розмови робітники стають живіші, а робота млявіша.
- Плачеш? - протискуючись поміж граблями, котрими дівчата одгородили полову, ніби байдуже кидає він до дівчини в чорній хустці й зупиняється. Та швидко підводиться й дивиться на нього.
- Еге! Драстуй, Химо!
