т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.
- Ну, чого ж ти не б’єш? Ну, ти! Бий же, бий! От і модиска твоя прийшла... Та бий же! - ще ближче насунувся Карпо.
Ґудзик, блідий весь, тільки одсувався потроху і, зціпивши губи, важко сопів носом.
- Та вдар же хоч раз... Он же й гарапник маєш! - хитнув головою Карпо і, раптом зігнувшись, схопився за нагай. Ґудзик перелякано сіпнувся назад і, шарпнувши рукою, вперіщив Карпа нагаєм.
- А-а, так он як! - заревів несамовито Карпо і всім тілом кинувся на Ґудзика. Той побачив тільки, як біла ситцева сукня вмить повернулась назад і загомоніла за паровиком, почув, як його зім’яла якась сила, і не вспів оглянутись, як опинився на землі. Потім щось дуже гостро вдарило по зубах, по носі, в роті зробилось солоно-солоно, потім почувся якийсь крик, його чогось возили по землі й нарешті він опинився на ногах. По лиці й по грудях текла кров і в вухах гукало так, ніби туди вставлено паровика. Карпо червоний, з розбитими окулярами на грудях, стояв серед купи робітників і палко говорив щось, повертаючись до всіх. Дехто теж кричав щось, дехто похмуро слухав, а дехто і сміявся. Машина вже не гуділа, стояла, так що чуть було все.
- Та плювать я на нього хотів! - крикнув Карпо.- Хай гроші віддасть за роботу! Що? Та я й на суді це саме скажу... Проценти з нас дере за наші ж гроші, а ми мовчи?.. Ого!.. У його нема грошей? Ну-ну! Та зараз обшукайте його та й знайдете... Гроші давай!! - умить скажено сіпнувся він до Ґудзика, що обтирався мокрою хусткою, яку намочив йому машиніст. Карпа здержали.
- Я тобі покажу гроші, підожди! - промовив понуро Ґудзик, держачи хустку коло носа.- Ти в мене ще побачиш, як людей убивати...
Він устав і пішов до діжки з водою. Постоявши трохи біля неї, він мовчки вмивсь і тихо вернувся до купи. Ніс йому розпух, почервонів і блищав, як намазаний салом, під лівим оком світив синяк.
- Пускайте машину! - повернувся він до машиніста, що балакав із Андроном.- А ви йдіть по місцях...- кинув він до робітників, не дивлячись на них.
Але ніхто й не рухнувся, тільки Карпо знов шарпнувся до нього й щось закричав, але його знов спинили. Ґудзик подивився з-під лоба на всіх і знов, одвертаючись, тихіше промовив:
- Ідіть же до роботи... нема чого...
- Зробіть виплату! - гукнув хтось із валки.
- Яку виплату? - ніби не розуміючи, подивився Ґудзик у той бік, де зачувся голос.
- Не знаєте? - тихо й серйозно обізвався Андрон, що підійшов ближче.
- Не знаю.
- Ну, то можна вам сказати. Давайте нам зараз ті гроші, що ми заробили у вас. О!.. Давайте зараз... Ось так, виймайте з кишені та й давайте...
Ґудзик мовчки подивився на нього злим і похмурим поглядом.
- Чого дивитесь так, наче поцілувати мене хочете? Хочете, щоб пішла машина - робіть виплату... Хочете, щоб стояла... то не давайте...
- Та нема в мене зараз грошей...
- А ви пошукайте...
- Та бреше він! У кишені...- закричав Карпо, але Андрон озирнувся до нього, зробив рукою, щоб мовчав, і знов повернувся до Ґудзика.
- Немає, кажете?
- Нема... в суботу...
- Ну, то прощавайте... Гайда додому!.. Пошукайте краще!
Ґудзик тільки стиснув плечима й пильно подивився на похмурі, рішучі лиця робітників, що почали вже рухатись і відходити.
- Почекайте! - бовкнув він. Андрон зараз же зупинився.
- Я даю тепер половину, а в суботу...
- Слухайте, пане окономе,- перебив його сердито Андрон,- коли хочете говорити, то говоріть діло, а не крутіть! Не думайте, що ми такі вже дурні, як ви собі справді гадаєте. Що морочить голову? Нема у вас грошей? А давайте на що, що зараз знайду у вас в два рази стільки, скільки нам треба? Що ж ви думаєте, що ми не знаємо, які ви гроші даєте нам на проценти? Наші ж, наші! Ті самі гроші, що ми заробляємо у вас. Годі!.. Тепер інший час настає! Думаєте, що й до віку мужик дурний буде? Чекайте трохи! Он у полтавській губернії задали вам перцю, буде й на всіх вас... Іроди! Мироїди! Ще дурить голову!
Невеличкі запорошені очі Андрона гнівно засвітилися й голос мов подужчав і задзвенів.
- Ей, Андроне, гляди. За такі слова знаєш, що буває? - з погрозою буркнув Ґудзик, але Андрона наче ще більше підігріло це.
- Що буде? Що? У тюрму посадять? Військо покличеш? Чорт вас бери! Кличте, бийте!.. Пропадаємо все одно з панської ласки. Гроші наші давай! Давай хоч те, що даєте! Думаєте, не бачимо, на кого робимо? Не бачимо, що той, хто наших дівчат за п’ятака соромить на все село, живе з нашої праці. Не знаємо, що ми оцими руками заробили ті п’ятаки, що він нам кидає!! Годі! Чорта з два тепер! Давай гроші, що заробили! А потім давай по 80 копійок, у день, то й робитимем. А не хочеш, шукай собі других дурнів... А ми вже порозумнішали.
- По 80? - скрикнув Ґудзик.
- По 80, по 80.
- Та ти не здурів часом?
- Дурний сам!.. А ми вже були дурні, що робили по 30 копійок у день, та ще й позичали в тебе свої гроші...
- Та які гроші? - перебив Ґудзик.- Які гроші? Чого ви до мене чіпляєтесь? Чим я винен, що пан не дає грошей вам? Що я, свої даватиму вам?
- Брехня! Пан давав, та ти ховав тільки. Знаємо!.. Та яке нам діло до пана? Всі ви одні чорти! Ти наймав нас, ти й давай! Даєш?
- Ні!
- Ні?!
- Ні!
- Хлопці! Додому! Всі додому! - палко закричав Андрон до всіх.- Хто зостанеться, тому сам розіб’ю пику. Хай шукає собі...
- Чекайте! - знов бовкнув Ґудзик, але Андрон уже не зупинився. Махнувши тільки рукою, повернувся й крикнув:
- Нема чого чекать!
- Чекайте, я... Дам по 60!
- По 80!
Зачувши «60», деякі почали зупинятись і нерішуче