т. 1 - Оповідання - Винниченко В. К.

Карпо стежив за Химою і злість все більше розливалась йому по грудях.

- Ач, ач! - подумав він, дивлячись, як вона то зазирала під машину, то забігала на другий бік і весь час мала такий вигляд, ніби бігала за ділом і не знала навіть, що прийшов «панич» Янек.

Слідкував він і за Ґудзиком, слідкував і за його злорадною, злою усмішкою, з якою він, ніби жартуючи, хльоскав дівчат нагаєм і показував Скшембжховському, слідкував за його поглядами, які кидав той на всіх, ніби бажаючи сказати: «от же вам! от же вам!»

Але до смаку «Янека» не знаходилось. Та занадто тонка була, та висока, та великі зуби мала. «Янек» тільки мовчки одвертався й рушав далі. Всі мовчки дивились просто перед себе й коли-не-коли перекидався дехто словом.

- Ану, ти!.. Повернись! - хльоснув Ґудзик нагаєм товсту дівчину в білій сорочці з червоними, товстими литками, що аж «вилискувались» з-під короткої спідниці.- Ти з Цурупалок?

Дівка повернулась і, соромлячись, засміялась.

- Ну?

- Ба ні...

- А звідки ж?

- Хі-хі-хі!

Янек рушив.

- Це погана, proszę pana...- йдучи позаду з ніяковістю промовив Ґудзик.- Ось... Горпино!

Висока, чорнява дівчина поважно повернулась і зиркнула в їх бік.

- Іди сюди!..

- Чого ще треба?

- Та йди... Треба…

Дівка знехотя сперла граблі на машину і, не поспішаючи, стала наближатись до них. Гарні очі дивились спокійно й холодно.

- Ти там... е... е... Ти одгортаєш полову?

- Атож...

- Ну, так... той... А чи не багато там дівчат? Може... е... е... зайва котра?..

- А я знаю?

- Нуда... але... Ти от що... Передаси комусь граблі й підеш до двору... Там панич передадуть тобою квитки... Бо мені сьогодні на залізничий двірець треба...

Дівчина подивилась на нього з погордою і з насмішкою й мовчки пішла назад.

- Còz to? - здивовано підняв брови пан Ян і подивився незрозуміло на Ґудзика.

- Не хоче, хлопка! - злісно кинув Ґудзик і рушив далі. «Панич Янек» ще раз озирнувся на високу, поважну постать Горпини й пішов за Ґудзиком. Перейшли на другий бік машини. Ґудзик ще одвертіше почав показувать Янекові всі вдачі дівчат, ще злорадніше повертав їх на всі боки перед ним і навмисне хльоскав нагаєм, як коров на базарі.

- Прошу пана, можна мені граблі набити, бо чисто злазять,- підбігла вмить до них Хима й кинула гострим, палким поглядом на «Янека». Гарненьке її личко було витерте від пороху і приваблювало здоровим і свіжим рум’янцем.

- Граблі? - спитав Ґудзик і подивився на Янека, що зараз же впився в Химу очима, озираючи її з ніг до голови.

- А ця піде? - спитав він по-польськи у Ґудзика.

- Піде, піде, proszę pana... З тобою там хто одгортає?

- Федоська, Килина Гласенкова...

- Ну, то от що: кидай граблі, хай там хтось за тебе одгортає, підеш у двір...

- Зараз?

- Авжеж!

- Чого?

- Там панич дадуть тобі квитки...

Хима зам’ялась.

- Ну?

- Не хочу...

- Що? Що ж тебе, прохати, чи що? Не базікай же, забирайсь!.. Нічого...

- Я до двору не піду! - твердо промовила Хима й повернулася йти.

- Як не підеш? - скрикнув Ґудзик.

- Хіба я такий страшний?- перебив його Ян, холодно всміхаючись до Хими.- Я не кусаюсь...

Хима кинула на нього поглядом, трохи подержала його в невинних та ясних очах панича й повернулась до Ґудзика:

- Нуда, щоб вигадали щонебудь...

- Дурна! Ніхто нічого не вигадає...

- Еге, не вигадає... Ось і тепер усі дивляться сюди...

- Та хай дивляться. Може, повилазить, а панич дадуть тобі заразом і виплату за той тиждень... Тобі ж грошей треба?

- Атож...

- Ну, от... Proszę pana, їй за тиждень руб вісімдесят.

Янек хитнув головою, глянув іще раз на Химу й рушив до вельосипеда.

- Вона піде, proszę pana, тільки так... одказується... піде...

Янек пхнув йому руку, стрибнув на вельосипеда і, торкнувшись злегка до кругленького картузика, хутко задриботів ступирями. Ґудзик ще трохи постояв, подивився на дорогу, чи не видно, часом, «модиски» й тихо пішов назад.

- Ху! От нема чогось модиски! - крикнув Карпо, кидаючи вила й дивлячись на Ґудзика, що проходив біля нього.- Пошила б мені пальчатки... А я б їй зуби вставив із оцих вилок... Однак ріжки випадають!..

- У модиски кінські зуби,

На модисці гарні шуби,

Гей, модиска моя, разлюбезная моя!

- на весь голос узяв він і цілий гурт зараз же підхопив твір Карпа, що співавсь на голос «Барині».

Ґудзик, ніби не чуючи нічого, але прикусивши губи, пройшов трохи й зараз же гукнув.

- Химо! Кидай граблі, йди до двору!

- Я не піду-у-у! - почувся голос Хими і з-за машини виступила її постать з граблями.

- А я кому кажу йти?! Зараз же мені ступай... Візьмеш квитки і квитанцію на двірець... Чуєш?

- Нуда-а-а! - плаксиво крикнула Хима.- Я не хо-о-чу, нехай хтось другий піде...

- Гаврило! А ти знаєш, скільки ряботиння у модиски? - гукнув Карпо до високого тонкого парубка, що стояв недалеко від Ґудзика біля воза з снопами.

- Так не знаєш? Мільйон та ще й двадцять та під носом вісімнадцять. А приданого знаєш скільки? - п’ятсот!

- Карпо!! - ледве здержуючись, скрикнув Ґудзик.- Хочеш робити, так роби, а не хочеш, так забирайся к чортовій матері!

- Хе? - насмішкувато скривив губи Карпо.- Скажіть, які вони сердиті... Не люблять...

Він підняв вила і, схопивши ними навильник соломи, далеко шпурнув її від себе.

- Химко! - вмить заревів Ґудзик,- довго ти там будеш копатись, закопало б тебе в сиру землю, кукло американська! Що я жартую з тобою, чи якого чорта! Ступай мені зараз!

- Ну-да-а, як дале-е-ко...- знов плаксиво скривила губи Хима.

-