Поезії. Книга X - Олександр Олесь
І найкращу квітку з квітів
У обійми дужі взяв.
Заспівали поцілунки,
Чи озвались солов'ї,
Чи забрязкали дарунки
На палких руках її?
Хто це скаже? Хто це знає?
Тільки той, хто ходить в гай,
Хто в огні, як я, палає,
Хто закоханий украй.
18.05.1930
«Щоранку, як займеться сонце…»
Щоранку, як займеться сонце
І кине пасмо золоте,
Розчиниться нагло віконце
І личко чиєсь розцвіте.
І віченьки - сині волошки,
Всміхнуться до хмарок ясних,
І співи, як срібні струмочки,
Поллються із уст чарівних.
Сьогодні чогось мені тяжко,
Весь ранок дарма тебе жду.
І з ким ти всю ніченьку, пташко,
Співала в своєму саду?..
21.06.1928
«Як сарна, ти струнка і мила…»
Як сарна, ти струнка і мила,
Як сарна в лісі над струмком,
До тебе думка прудкокрила
Летить клекочучим орлом.
Цілує вітром слід твій ніжний
І плаче, стративши його,
Ти мрія, сон мій дивовижний,
Останній сон життя мого.
Як зачарований, у полі
Зриваю я тобі квітки,
Хоч знаю я, що ти ніколи
Не стиснеш боляче руки.
Хоч знаю я уже - до кого
Сміються віченьки ясні
І що тобі ніщо без його
Мої і квіти, і пісні.
19.07.1929
«Море, о море, приснись хоч мені…»
Море, о море, приснись хоч мені,-
Сповнене серце отрути...
О, коли б, хоч в короткому сні,
Зміг твою пісню почути.
Як я люблю твої співи, твій шум!
Як я тебе розумію!
Скільки мені ти приносило дум,
Як окриляло надію!
Перли мені ти на берег несло,
Срібним дощем обсипало,
Степом, садами, лугами цвіло,
В кобзу себе обертало.
Море, о море! Ти вернеш мені
Те, що недоля розбила.
З перлами разом у тебе на дні,
Знаю, лежать мої крила.
К. М. Г.
Що я бачу? Цвітом вишні
Ти обсипана в саду.
В срібну пряжу дні колишні
Я з сучасними спряду.
Я - юнак, ти - квітка в полі.
Я спинився на коні.
Усміх щастя, усміх долі
В душу падає мені.
Встав з коня, обняв, як зараз,
Ти тремтиш, як і тепер.
Сонце, співи, крики, галас...
Степ простори нам простер.
Перші промені кохання.
Я у тебе. Ти моя.
Хай дзвенить нам в час вінчання
Тільки пісня солов'я!
Що я бачу? Усміх жінки,
Шлюбний перстень, медальйон,
В косах срібні павутинки...
О, смішний осінній сон!
Але тихше: чуєш звуки,
Скрипка плаче, плачу я.
В серці пусто... Стисни руки!
Будь, о будь навік моя!
18.01.1922
П. Д.
Ви сказали кобзу взяти
І заграти пісню вам,
Ви по струнах погуляти
Велите старим рукам...
Трам-трам!
Це не кобза, це не руки...
Знаю, гратиму на глум.
Перервали струни муки.
Ліг на руки камінь - сум.
Бум-бум!
Але ваші ніжні очі
Обертають ночі в день,
Обертають в казку ночі,
Сльози - в струмені пісень...
Дзень-дзень!
І хоч пісню я востаннє
Кров'ю серця свого ллю,
Але виллю всі зітхання,
Всі надії, що гублю...
Люб-лю!
19.03.1921
«Хочеш ти, щоб пісню я для тебе склав…»
Хочеш ти, щоб пісню я для тебе склав
З запашних фіалок, з золотих купав,
Щоб її жмутами сонця переплів,
Напоїв росою, співом солов'їв.
Годі! З рук у мене випало перо...
Коломбіно, плаче твій старий П’єро.
Коломбіно! В серце ти заглянь моє...
Доля його люто вороном клює.
Як гвіздки - образи, як голки - жалі,
Як квітки зів'ялі - заміри мої.
Годі! З рук у мене випало перо...
Коломбіно, плаче твій старий П'єро.
25.04.1924
«Сьогодні стрілися, спинились…»
Сьогодні стрілися, спинились
І не зраділи, як колись...
Ми тільки мовчки подивились
І, не вклонившись, розійшлись.
І нецікаво... Я поему
Пишу в захопленні два дні,
А ти згубила діадему,
Яку знайшла колись в мені.
13.05.1919
«Щодня я без стежки блукаю…»
Щодня я без стежки блукаю
По горах, по темних лісах:
Усюди я щастя шукаю,
Що стратив в дитячих літах.
Шумлять мені пісню дерева,
Розказує казку трава.
Похилена низько додолу
Під снігом моя голова.
У всіх, кого тільки не стріну,
Питаю, де щастя моє.
Не дивиться квітка на мене,
Орел свою здобич клює.
Ось бачу: телята пасуться
За лісом на буйній луці,
Пастушка лежить в холодочку
З газетою в ніжній руці.
Волосся жмутами проміння
Горить на зеленій землі...
З шипшини зірвались пелюстки
І впали на личко її.
«Чи щастя мого не стрівала
Де-небудь на луках, в лісах?»
Антанта, конгреси, комуни
У неї в душі і очах.
Скидає вона окуляри
І кидає декілька слів...
