Поезії. Книга X - Олександр Олесь
Розцвіла, щоб зливи полились із хмар,
Розцвіла, щоб вранці підтяли її,
Щоб в кущах замовкли вранці солов'ї...
Так і серце в мене розцвіло колись,
Розцвіло, щоб рясно сльози полились,
Розцвіло, щоб стріли пройняли його,
Щоб не чули люде голосу мого.
4.06.1924
«Була, як ніч, душа моя…»
Була, як ніч, душа моя,
Як ніч, безрадісна, осіння,
І враз тебе угледів я,
І враз - очей твоїх проміння!
І враз торкнулися вони
Моїх очей... і диво сталось,
Квітки розквітли восени,
І в хмарах сонце засміялось.
Забилось серце... Мертва кров
Порвала кригу, зайнялася,
Вернулась знов стара любов
І знов круг серця обвилася.
22.09.1920
«Принесла мені весна…»
Принесла мені весна
Те, що пилом вже припало.
Знов земля мені тісна,
Знов повітря мені мало.
Знов хотілося б мені
Буйним полум'ям зайнятись,
То горіти вдалині,
То зірками розсипатись.
То по полю б я хотів
Чорним вихором летіти...
То мавок серед лісів
Я б ловив на зойк трембіти.
Знов земля мені тісна,
Знов повітря мені мало,
Знов зоря моя ясна,
Знову серце заспівало!
1920
«Твоїм очам цвісти б у полі в житі..»
Твоїм очам цвісти б у полі в житі,
Твоїм устам ловити в морі шум,
Ходив би я і рвав волошки сині,
Із моря б я коралі діставав.
Тобі б зорею сяйво лити,
Цвісти лілеєю в раю.
В пустелю б я пішов навіки,
Щоб стать безгрішним і святим.
20.06.1925
«Прийди в мій сад, як з сонцем стане…»
Прийди в мій сад, як з сонцем стане
Прощатись гаснуча земля,
Коли легкі, як пух, тумани
На ніч встилатимуть поля.
Прийди в мій сад, коли творити
Молитву стане він богам,
Коли почнуть квітки курити
Густий, пахучий фіміам.
Прийди в мій сад, ти - ще не знана,
Хоч вже дзвенить твоє ім'я...
Як ніч, глибока моя рана,
Ходжу з стрілою в серці я...
Прийди в мій сад... Не буде чути
В цей вечір пісні солов'я.
Солодку, сповнену отрути
Співати пісню буду я.
І з нею я з землі полину
В налиті тайною світи...
Прийди, як пісню лебедину
Почути вперше хочеш ти.
18.02.1924
«Не сонце точиться з очей її чудесних…»
Не сонце точиться з очей її чудесних,
А тихий відблиск зір небесних,
Що світять радістю ясною,
Спокоєм, вічністю, красою.
І як летять з пустелі зграї
Туди, де грають водограї,
Так і душа моя до них
Летить на крилах жалібних.
10.07.1920
«Є слова, що білі-білі…»
Є слова, що білі-білі,
Як конвалії квітки,
Лагідні, як усміх ранку,
Ніжносяйні, як зірки.
Є слова, як жар, пекучі
І отруйні, наче чад...
В чарівне якесь намисто
Ти нанизуєш їх вряд.
20.01.1922
«О, збуди мою пісню, що спить…»
О, збуди мою пісню, що спить,
Мов у казці старій королівна!
Хай, як пташка, вона затремтить,
Хай, як грім, загримить вона, гнівна.
Хай у сурму вона загримить
І збере весь народ під стягами.
О, збуди мою пісню, що спить
В моїм серці, закутім снігами!
Хай на крилах полине вона
На широкі степи України
І повернеться, вільна й ясна,
І волошки до ніг твоїх кине.
2.07.1924
«Давидом би бути, Давидом би стати…»
Давидом би бути, Давидом би стати,
Щоб пісню про тебе на арфі співати...
Хіба ж на сопілці про квітку Лівану
Співати я стану?..
Еолом би стати, Еолом би бути,
Щоб кожне тремтіння і подих відчути,
Щоб в звуки безсмертні тебе перелити,
Щоб вічно з тобою хоч в звуках тих жити.
14.10.1919
«Ти до мене прийдеш рано…»
Ти до мене прийдеш рано,
Коли зійде тільки сонце.
Коли тільки стане сходить,
Разом з ним і ти прийди.
Тільки жайворонок в небі
Заспіває пісню ранку,
Я й тебе почути хочу,
Разом з ним ти заспівай.
Сам прокинусь я для співу.
Я співатиму про сонце
І про жайворонка в небі.
Спів мій буде про вас трьох.
Як потопить вечір сонце,
Спине жайворонка пісню
І тебе у мене візьме,
Спів мій слізьми забринить.
Але цілу ніч до ранку
Мені буде снитись сонце,
Чутись жайворонка пісня
І ввижатимешся ти.
28.01.1922
«Я мовчу. В устах вмирають…»
Я мовчу. В устах вмирають
Всі слова мої...
Слухай, завтра заспівають
В лісі солов'ї.
Напоїв я кров'ю серця
Кожного співця...
Кров моя з пісень поллється
І любов моя.
12.04.1921
«Коли погасне віра…»
Коли погасне
