Поезії. Книга X - Олександр Олесь
Олесь О.
ПОЕЗІЇ
Книга X
«ФІАЛКИ СЛІПИЙ ПРОДАЄ…»
Фіалки сліпий продає:
«Візьміть хоч за хліба кавалок!..»
Ах, серце розбите моє -
Теж повне пахучих фіалок.
Вони не почули благань.
Не кинули хліба сліпому...
О серце розквітле, зів’янь:
Фіалок не треба нікому!..
«Згадую: так я в дитинстві любив…»
Згадую: так я в дитинстві любив
Вибігти вранці із хати:
Тільки послухати шелести нив.
З вітром пісні поспівати.
Що говорив мені в лісі струмок,
Що мені поле шуміло -
Мозок не міг зрозуміть їх думок,
Серце ж моє розуміло.
Дивною казкою був мені світ,-
Так, наче він мені снився.
Безліч пройшло з того часу вже літ,-
Світ же, як сон, і лишився.
19.02.1928
ПІСНЯ
Зеленіла рутонька у саду,
Цілували промені молоду,
Щебетали рутоньці солов'ї,
А барвінки слалися по землі.
Налетіли вихори з чужини,
Потоптали нивоньки і лани,
Підхопили рутоньку молоду,
Закрутили й кинули у саду.
13.08.1921
«Який шалений вітер!..»
Який шалений вітер!
Лягли, як килим, трави,
І лози впали і тремтять.
Берези - як дівчата...
Хустки зелені їх
Гойдаються і в'ються.
Здається, зірвуться з голів
І затанцюють свій танок в повітрі,
І зникнуть десь або впадуть
На озеро, на луки.
Який шалений вітер!
І він мене схопив на крила,
Поніс, поніс і закрутив в танку,
І кинув в цій країні.
Лежав я, наче непритомний,
Так довго, довго...
Нарешті очі розкриваю
Так широко, здивовано, неначе
Я спав уже віки,
Прокинувсь і не знаю,
Чи дійсність це.
Чи все ще сон глибокий сниться,
Страшний і разом дивно-дивний...
Який шалений вітер!
16.04.1925
«Весна ішла й мене минула…»
Весна ішла й мене минула...
Я крикнув їй - вона не чула,
Дзвіночок кинула струмку,
Віконце бростці одімкнула,
Дала росиночку листку,
Лише мене, мене минула.
Набік відкинута лежала
Моя сопілка, що колись
Мені весна подарувала...
Колись мої пісні лились,
Колись душа весну стрівала
І ждала все чогось... колись!
Весна ішла. Пташки дзвеніли,
Квітки цвіли, річки шуміли...
А я задуманий сидів:
Мої думки, як ніч, чорніли,
Пожовклий лист з душі летів...
Я засипав... пташки дзвеніли.
31.03.1924
«П'ять весен минуло, і шоста прийшла…»
П'ять весен минуло, і шоста прийшла,
Заслала лани килимами.
Ліси і сади в мережки одягла,
Прибрала всю землю квітками.
Пташки задзвеніли, як срібні дзвінки,
Про сонце, про щастя безмежне...
Чому ж весняні голоси, як гвіздки,
Вп'ялись в моє серце бентежне?!
Чому ж воно кров'ю усе облилось
І стогне, і плаче, і туже?
Не баче, що щастя кругом розлилось,
До цілого світу байдуже.
П'ять весен - не весен минуло уже,
І шоста іде не весною,
Весна - чарівна на Вкраїні лише,
Ах, там тільки віє красою.
Там разом з пташками я сонце стрівав,
Там серце моє розуміло
І вітру зітхання, і шелести трав,
Там серце цвіло і щеміло.
Невже ж не угледжу я більше її,
Невже не побачу ніколи,
Як линуть потоки, як квітнуть гаї
І морем хвилюється поле?
Угледжу, угледжу! Все має межу -
І щастя, і горя хвилини.
Так плач, моє серце, а я понижу
Всі сльози твої, як перлини.
23.04.1924
«Місяць квітень! Боже мій!..»
Місяць квітень! Боже мій!
Скільки сонячних надій
Він мені колись давав,
Як лугам - квіток і трав,
Там, в країні дорогій.
А тепер я сльози ллю!
Б'ються в голову мою,
Як сполохані круки,
Все гадки, гадки, гадки -
Що там, в бідному краю?..
В снах... боюся я вже їх...
Все я чую плач і сміх,
Божевільний хтось кричить...
Ах, не муч, не смійся, цить,
Не роз'ятрюй ран моїх!..
Місяць квітень! Скільки літ
Сипав він у душу цвіт,
Як вишневий білий сад,
А тепер, як листопад...
День не день, і світ не світ.
1920
«Як камінь - серце. Крига в крові…»
Як камінь - серце. Крига в крові...
Думки безкрилі - на землі.
Квітки, неначе паперові,
Весна чи осінь в сірій млі...
Вернути б молодості роки!
Усе б, як в казці, ожило,
В долину б бризнули потоки,
У душу - сяйво і тепло.
Квітки б задихали пахуче,
Почувся б спів шовкових трав,
А вітер буйний і жагучий
Про мавку б в лісі розказав.
А солов'ї? Всю ніч до краю
Сльозами б щастя залили,
Усе б замовкло серед гаю,
Зітхнули б чайками орли.
Думки б полинули пташками
Її шукати по світах,
Барвінком слатись під ногами,
Цвісти квітками на устах;
В огні то з неба, то
