Поезії. Книга X - Олександр Олесь

з безодні

Пісні пісень співати їй,

Їй, недосяжній і холодній,

Але моїй, лише моїй...

 

Вернути б молодість...

 

10.06.1928

 

 

«Там, десь за мурами, цвітуть луги…»

 

 

Там, десь за мурами, цвітуть луги,

Щебечуть жайворонки в полі,

А на мені мов ланцюги,

А я мов замкнутий в неволі.

 

На цеглі в пустці я сиджу,

Від сліз не бачачи нічого,

І на руках шматок держу

Чогось безмежно дорогого.

 

4.05.1922

 

«Дні прекрасні, золоті…»

 

 

Дні прекрасні, золоті

Пролітають наче стріли...

Я ж - неначе на хресті:

Гаснуть очі, гаснуть сили.

 

О, хотів би я стрілу

Хоч одну зловити в руку,

Хоч хвилиноньку одну

Залишить її без руху

 

Щоб поскаржився я їй,

Щоб наплакався я вволю,

Щоб знов в гордості своїй

Я не чув ніколи болю.

 

2.06.1928

 

«Широкий, красний світ…»

 

 

Широкий, красний світ.

Простори... Мають крила.

Лети вперед в простори...

Тріпочуть крила, рвуться.

 

Не полечу: душа в тюрмі.

Душа тяжка, як камінь,

Лежить на грудях у скорботи

І плаче, туже безнадійно.

 

14.08.1920

 

«Летять вперед в незмірених степах…»

 

 

Летять вперед в незмірених степах

Моїх думок золотогриві коні.

Горять огні в розпалених очах,

Цвітуть сліди, як кров, червоні.

Прудких вітрів, догнавши, обженуть,

Розірвуть зграю хмар на горах,

Пасмом проміння на лугах блиснуть

І зникнуть в куряві, в просторах.

Летять вони в далеку сторону,

Де кинув я весь скарб життя на страту...

О, як боюн, в ту ніч горобину

Не переміг я смерть прокляту...

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Чайками скиглючи, вертаються назад

Мої думки, поранені навіки,

Без слів, без втіхи, без порад

На землю падають каліки...

Круками чорними з моєї сторони

Вертаються мої думки, як ночі,

Гвіздками чорними впиваються вони,

Кривавлять мозок мій і очі...

О зграє проклята, кажи мені, кажи!

«Край, край!» - круки, як бубни, крячуть.

«Біжи, біжи! тужи, тужи!» -

Чайки скрипками плачуть...

 

1920

 

«Все жду чогось… чого, і сам не знаю…»

 

 

Все жду чогось… чого, і сам не знаю,

І хто його до мене принесе?

Пустеля стелиться без краю,

І навкруги умерло все.

 

А я все жду... Щодня, щоранку,

Коли прокинуся від сліз,

Питаю я стару служанку:

«Ну, що? - приходив і приніс?»

 

6.07.1922

 

«Швидко, швидко ми побачимось…»

 

 

Швидко, швидко ми побачимось,

Рідна матінко моя...

Наговоримось, наплачемось...

 

Розжену я хмари-тученьки

На пооранім чолі,

Обцілую твої рученьки...

 

Замету усі доріженьки,

Де ходила ти сумна,

Змию слізьми твої ніженьки...

 

Розкажу тобі, старесенькій,

З чим зустрівся я в житті,

Коли вийшов я малесенький...

 

Все розтрачено, розгублено,

Бо воно було людьми

Не шановано, не люблено...

 

І зберіг я тільки, ненечко,

Скарб один, що ти дала,-

Золоте, як зірка, сердечко...

 

Виглядай мене в віконечко:

Незабаром я прийду.

Принесу я серце - сонечко...

 

6.05.1922

 

«Роси упали на землю…»

 

 

Роси упали на землю,

Тут, на чужині, упали...

Чом вони любі безмежно,

Чом вони рідні без краю?

 

Може, це сльози далеких,

Може, це сльози коханих...

Роси упали на очі,

Роси з сльозами злилися...

 

14.08.1920

 

«Хтось лучком по скрипці водить…»

 

 

Хтось лучком по скрипці водить,

Ллється пісня жалібна,

Хтось сльозами тихо сходить

Там... над келихом вина.

 

Тихо люстри-самоцвіти

Фіалкову сутінь ллють...

Тут лишатись... полетіти…

Там... де ждуть...

 

Полетіти б... що погрози,

Що знущання - коли там!..

Ах, на очі впали сльози,

Заступили світ очам.

 

Там я... знову. Сонце сходить.

Квітнуть яблуні... весна...

Хтось мечем по серцю водить...

Ллється кров замість вина...

 

1920

 

«Ніч - як море, світять зорі…»

 

 

Ніч - як море, світять зорі,

Сосни стали і стоять...

Ніч - як море, світять зорі,

Світять зорі там...

 

Плинуть з вогниками люде,

Світять сині, золоті,

Плинуть з вогниками люде,

Може, плинуть там...

 

Хтось згадав, обняв дитину...

Де він, де він, що він там...

Хтось обняв мою дитину,

Де він, де він, що він там...

 

Серце стислось, душать сльози,

Сине Божий, ти воскрес...

О жорстокий! Душать сльози...

Ллються сльози там...

 

1919

 

«Твоя рука, твої слова і муки!..»

 

 

Твоя рука, твої слова і муки!

Чи відчуваєш ти в цей час,

Як простягаю я до вас

Мої, уже зомлілі руки?

Чи в млі трьохлітньої розлуки

Вже промінь віри в вас погас?

 

Ні, ні! Найближчою весною

З квітками разом прийде день,

Коли ви будете зо мною

Серед