Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин
Коли не стало полководця, який тихо, спокійно, але так надійно перемагав македонців, всюди запанував смуток і настрій у воїнів відразу ж підупав. Здавалося, що без Леосфена їм уже не перемогти македонців.
На пропозицію Гіперіда замість Леосфена вибрали Ан-тифіла. Він був кмітливим і хоробрим полководцем, але замінити загиблого не міг. Леосфена взагалі ніхто не міг замінити. Це Антифіл відчував і сам, тому вагався, перебирав різні плани і на жодному не міг зупинитися, бо всі вони йому здавалися ненадійними. Так минали дні, тижні. Антифіл все ще вагався (чи когось вичікував), військо його вже відверто нудьгувало. А в цей час на поміч до зачинених підоспів македонський полководець Леоннат. З собою він привів піхоту й кінноту. Проникнувши в Фес-салію, він швидким похідним маршем рушив до Ламії на з'єднання з Антіпатром.
Коли про це доповіли Антифілу, він велів зняти облогу, свій табір спалити, обози відправити в один бік (до міста Мелітея), а самим спішно йти назустріч Леоннату, щоб він не встиг з'єднатися з Антіпатром. Еллінське військо нараховувало двадцать дві тисячі піхотинців і три з половиною тисячі вершників — більше, ніж у Леонната, і Антифіл міг розраховувати на перемогу.
Сутичку розпочала кіннота.
З першої ж години бою пощастило афінянам. Начальник фессалійської кінноти Менон до вечора розбив Леонната. Рятуючись, той Кинувся до болота, сподіваючись, що ворожа кіннота туди не поткнеться. Але врятуватися Леоннату не вдалося, біля самого болота його проштрикнув еллінський спис...
Це був перший значний успіх, але закріпити його еллінам не вдалося. Македонська фаланга, побачивши розгром своєї кінноти, ухилилася від битви, відійшла на узвишшя і там закріпилася. Фессалійська кіннота хотіла було викурити її з узвишшя, але не змогла і облишила те до ранку. Як Антифіл не вмовляв союзників негайно розпочати штурм укріплень фаланги, нічого з того не вийшло. А вранці другого дня обоє військ — Антіпатра і піхота загиблого Леонната — об'єдналися на очах в еллінів.
Зважаючи, що в греків більше кінноти, Антіпатр. ухилився від битви. Вибираючи круті дороги на горбах (щоб фесса-лійська кіннота не могла його там наздогнати) македонський намісник відходив прудко, майже втікав, намагаючись будь-якою ціною відірватися від еллінів.
Фессалійці чомусь забарилися, а самою піхотою без кінноти Антифіл не зважився переслідувати противника — ставшим табором, він обмежився пасивним спостереженням за пересуванням противника. Це була одна з найбільших помилок Антифіла, що дала можливість македонцям щасливо уникнути повного розгрому. З часом для еллінів погіршилась ситуація і на морі — майже все Егейське море було очищене від афінських трієр. Македонський флотоводець Кліт без перешкод йшов до берегів Греції. Хоч Афіни й реорганізували свій флот, але в червні 322 року у водах Аморгосу потерпіли поразку, і македонці стали повними господарями Егейського моря.
Невдовзі погіршилась ситуація для афінян і на суходолі. Не розуміючи, що час працює проти них, елліни все чогось вичікували, не зважуючись на рішучі дії. А тим часом з Азії в Європу прийшов Кратер і об'єднався з Антіпатром. Тепер македонське військо нараховувало п'ятдесят тисяч чоловік, тоді ж як в Антифіла набиралося лише половина. Відчувши свою перевагу, Антіпатр вирішив розпочати першим.
Битва спалахнула 5 вересня 322 року.
Попереду своєї піхоти афіняни поставили сильну фесса-лійську кінноту, на яку й покладали свої сподівання. І фессалійці їх не підвели. З гиком, свистом та різними вигуками ринувшись в стрімку атаку, фессалійці з ходу почали тіснити македонську кінноту. Військове щастя, здавалось, перейшло на бік афінян. Але ненадовго, бо успіх кінноти не підтримала еллінська піхота, і цим противник швидко скористався. Антіпатр увів у бій фалангу, яка й завдала грецькій піхоті тяжких втрат. Не витримуючи натиску фаланги, не вміючи, по суті, з нею боротися, греки не змогли вистояти і почали спішно відходити на сусідні узвишшя та закріплюватись там. За ними на узвишшя відійшла й кіннота.
Антіпатр не міг привітати себе з перемогою — бій він виграв, але значних успіхів, на які розраховував, не досягнув. Та втішав себе, що й це добре, адже греки від наступу перейшли до глухої оборони, за якою вже ховалася їхня поразка. Ініціатива тепер належала йому, а з нею і перемога. Так воно невдовзі й сталося. Потерпівши поразку на морі, а згодом і у Фессалії, афіняни у вересні 322 року запросили в Македонії миру. Ініціаторами миру стали Фо-кіон і Демад. Першому тієї осені виповнилося вісімдесят, з них сорок п'ять років він займав посаду стратега і полководця, як свідчили сучасники, був досвідченим, мужнім і справедливим. Що ж стосується Демада, то це був досить відомий оратор, навіть талановитий, але як людина — занадто жадібний, користолюбивий, який багато років вислужувався перед Македонією за плату, легко пристосовувався до будь-яких ситуацій, а простіше — завжди тримав ніс по вітру. Куди він повіє, туди й Демад із своєю, як він казав, "непідкупною принциповістю",
Фокіон як найвищим досягненням пишався бідністю, у якій минуло його життя. Будучи стратегом, він міг легко збагатитись, до всього ж він дружив з покійним царем Філліппом, і коли б брав, то давно б озолотився. Демад, навпаки, скрізь і всюди хизувався багатством, для збільшення якого не зупинявся навіть перед порушенням закону, за мораль і мови не могло бути — моральним Демад вважгв усе, що було вигідно тільки йому.
До переможців було послане посольство. Фокіон, незважаючи на трагізм ситуації, тримався так, наче не Антіпатр, а він переміг. Наполягав на підписанні миру без зміни позицій, що їх займали обидві ворогуючі сторони: Македонці обурювались поведінкою Фокіона, але Антіпатр погодився. Одначе поставив свої вимоги, що складалися з чотирьох пунктів. Перший: Афіни зобов'язувалися видати йому антимакедонських ораторів і діячів, зокрема Гіпе-ріда і неодмінно Демосфена; другий: афіняни повинні відновити так звану конституцію предків, яка фіксувала політичні права в залежності від діадохів; третій: у місто Афіни вводиться македонський гарнізон і розташовується на горбі Муніхій; четвертий: афіняни повинні виплатити македонцям всі витрати на війну...
Ксенократ, відомий політичний діяч, який мав добру славу серед своїх співгромадян, глава Афінської академії, сказав з приводу тих вимог:
— Коли б афіняни вважалися рабами, вимоги Антіпатра, можливо, були б скромними, але для вільних людей вони занадто тяжкі. До того ж це підриває економіку, фактично позбавляє нас незалежності і прищемлює права греків.
— Можливо,— охоче погодився Антіпатр,— але не треба забувати, що програли Афіни, а не Македонія.
Грифель з краплею отрути
Не сьогодні-завтра в Афіни мав увійти македонський гарнізон — і двоє, життя яких було перекреслене мирним договором,— Гіперід та Демосфен — змушені були їх залишити.
Як час покаже, навіки.
Ледве Демосфен і Гіперід, найнявши по візку, поїхали в морський порт Пірей, щоб там сісти на корабель, як Де-мад спішно доніс про те Антіпатру (за солідну винагороду, звичайно) і македонський намісник так же спішно відрядив за втікачами погоню під орудою свого кривавого порученця Архія, відомого під прізвиськом "Мисливець за втікачами".
Гіперіда з двома його прихильниками вивідники Архія наздогнали на острові Егіна. Гіперід розраховував сховатися в місцевому святилищі, але це його не врятувало: македонці витягли Гіперіда з святилища, жорстоко побили його, відрізали йому язик, а потім відрубали голову.
Настала черга Демосфена. Він утік у Калаврію і теж сховався у святилищі, в храмі Посейдона (віра була свята: людину, яка прийшла у храм прохати захисту в бога, ніхто не має права не лише позбавити життя, а й навіть просто покарати її), та навіть боги не врятували Демосфена.
Його особисто вистежив Архій — колишній актор-коме-діант, а тепер шпиг-нишпорка, вірнопідданий всесильного Антіпатра і виконавець його потаємної волі щодо вбивства невгодних наміснику Македонії політичних діячів та борців проти македонського панування в Елладі. Йому Антіпатр особисто наказував:
— Знайти Демосфена. Хоч під землею, а винюхай! Хоч на дні моря, а дістань! А знайшовши — схопи! Винагорода буде щедрішою, ніж за всі твої дотеперішні послуги!
"Той, за ким я розпочав полювання,— перебравши вина, любив похвастати Архій,— вже не сховається од мене на цьому світі!"
Демосфена Антіпатрів кат вистежив швидко і слідом за ним прибув із своїми людьми в Калаварію, де й дізнався, що втікач сховався у храмі Посейдона. Наївний. Тих, за ким Архій полює, не врятують навіть найвсемогутніші боги!
Щоправда, Архій не зважився вбивати Демосфена у храмі — це б вважалося надто великим гріхом — пролити у храмі кров,— а гріхів Архій намагався уникати. Принаймні так він був переконаний. І тому вирішив виманити свою жертву, як він казав, "на свіже повітря" і вже там з нею поквитатися.
Особисто вони — кат і його жертва — були знайомі й раніше, коли Архій ще виступав у театрі. Про нього різне говорили — нездара, донощик, підляк... Порядна людина обходила Архія десятою дорогою. Згодом невдалого актора почали жахатися. Кат. Заробляв грсші на крові безневинних. Душогубець... Полювання за чесними людьми — це було найогиднішим. Але цим Архій пишався. Як і тим, що його всі боялися. Де з'являвся Архій, там вже починало пахнути кров'ю. І Демосфен, побачивши Архія у храмі Посейдона, зрозумів, у чому річ. Вийти з храму непоміченим він уже не зможе, люди Архія напевне ж оточили храм. І Демосфен вирішив: ні в якОму разі не потрапляти живим до рук македонського найманця. Та ще й невідомо, що тоді з ним вчинить кривавий посланець Антіпатра. Може, відвезе його у Македонію на потіху Антіпатру? Ні, краще смерть, аніж ганебний полон!
Архій помацав кинджал, що був захований у складках плаща, але витягти його так і не зважився — щось його ще стримувало. І не тільки те, що пролита у храмі кров вважалася найбільшим святотатством. Щось іще залишалося в душі Архія таке, що не давало йому виконати вирок у храмі, і кат. від того сердився, та перемогти внутрішній голос: "Не смій у храмі!.." так і не зміг. Тож, дратуючись на самого себе, кат намагався виманити свою жертву з храму, плів, що буцімто Демосфену треба щось сказати без свідків та сторонніх вух, а в храмі, звісно, і стіии мають вуха...
