Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин
Послів підводили до величезного і препишного шатра для аудієнцій, що всередині й навколо було викладене сотнями килимів. Перед шатром були вишикувані тисяча македонських воїнів, п'ятсот вої-нів-гвардійців із Суз і ціле військо молодих перських вояк. А ще шатро оточували бойові слони, що їх Александр привів з індійського походу. Такого ні греки, ні македонці, ні навіть перси ще не бачили.
Коли розгублені і приголомшені такою пишністю посли переступали поріг шатра, там попід стінами стояли п'ятсот перських двірцевих стражів, тисяча лучників у яскравому вбранні і вже ближче до імператора-бога — п'ятсот македонських гістаспістів з блискучими срібними щитами.
Сам Александр в пурпуровому плащі — імператор і бог! — сидів на золотому троні, що був оточений його особистими охоронцями. Він — живий бог! — вислуховував простих смертних і вершив свій неземний суд над усіма народами і племенами, що населяли величезні простори його імперії.
Гордіїв вузол
Вихором, що все змітає на своєму шляху, увірвався молодий македонський цар на простори безмежних володінь Дарія III. Переправившись через Геллеспонт, Александр повернув до невеликої гірської річки Гранік, на правому березі якої, впевнене у своїй перемозі, зібралося велике військо персів. Македонський цар, не зупиняючись, перейшов річку, з ходу зав'язав жорстокий бій і наголову розбив персів та їхніх найманців...
Звідтоді й упродовж тринадцяти років, аж до своєї негаданої смерті, Александр Македонський не знав поразки — тільки вигравав. Коли влітку 334 року він захопив кілька великих міст на узбережжі, а потім підкорив гірські області Малої Азії, то на зиму зупинився в Гордії, в прадавній столиці Фрігії. Там йому показали знамениту колісницю, що належала легендарному цареві Гордію. На ній був зав'язаний вузол з ременів, якими прикріплявся дишель. Легенда запевняла: той, хто розв'яже Гордіїв вузол, оволодіє всією Азією. Вузол розв'язати було непросто. Стративши терпець, македонський цар вихопив меч і одним ударом розрубав Гордіїв вузол...Звідтоді і аж до своєї раптової смерті Александр так і діяв — одним стрімким, навальним і здебільшого несподіваним ударом розрубував усі перепони на своєму шляху, не знаючи ні поразок, ні просто невдач, переможно йшов від однієї мети до іншої.
Але, розрубавши Гордіїв вузол одним ударом, Александр так легко і просто Азію не захопив, попереду були тяжкі походи і битви. Велетенська, майже півмільйонна перська армія на чолі з самим Дарієм III чекала македонців у долині ріки Пінару біля міста Ісса. Александр першим, попереду своєї кінноти кинувся у воду Пінару. Вихопившись на правий берег, він з такою силою і стрімкістю навалився на центр перського війська, що воно невдовзі позадкувало і Дарій опинився під загрозою оточення. Він ніколи не відзначався мужністю, а в битвах з македонцями він взагалі показав себе не з кращого боку, піддавався паніці; часто бував нерішучим, вагався, втрачав почуття реальності чи, охоплений раптовим страхом, кидався тікати наосліп... Все це допомогло Александру захопити Перську імперію. І під час битви біля міста Ісса, загледівши македонського царя, який на чолі своєї кінноти мчав, як йому здалося, особисто на нього, Дарій злякався. Махнувши рукою на власний авторитет, на власну гордість, владика персів — з колісниці на коня і рвонув геть...Охоплений жахом, він тікав так спішно, що навіть покинув на полі бою царський лук, пурпурову царську мантію і ще багато чого із свого добра. Гвардія лякливого царя ще якийсь час відважно відбивала удари македонців, але звістка, що цар накивав п'ятами з поля битви, покинувши своїх підданих, врешті-решт подіяла і на них. Особливо як вони дізналися, що Дарій кинув навіть свою матір, дружину і двох дочок, які відразу ж були захоплені чужинцями в полон...Такого царя і гвардія не захотіла захищати. Спершу перси відходили обережно, стримуючи натиск македонців, але невдовзі ринулися вслід за своїм царем...
Александр велів полководцям переслідувати ворога, що шпарко втікав, а сам, розпашілий боєм і перемогою, зіскочив з коня і зайшов у препишний намет Дарія. Все оглянув, особливо вразила Александра лазня перського владики — відра, різний посуд з пахощами виявилися з чистого золота, всюди стояли дивани, застелені барвистими килимами, столи з небаченими раніше коштовностями...
— Ось що значить бути царем! — вражено вигукнув Александр.
Після битви під містом Ісса в руках македонського царя опинилася вся західна частина Перської імперії. Сили ж її були настільки ослаблені, що Дарій III, ледь отямившись від своєї втечі, зробив невдалу спробу розпочати переговори про мир. щоб бодай хоч так врятуватися і зберегти за собою частину імперії. Але переможець і слухати не схотів, він кинув своє військо на південь, до фінікійського узбережжя Середземного моря. Майже всі міста, що стояли там, здалися македонцям без будь-якого спротиву. Тільки мешканці Tipa, що його захищали потужні стіни і сильний флот (місто розташувалося на острові, відділене від материка неширокою протокою), вирішили не здаватися. Перси вважали, що взяти таке місто приступом взагалі неможливо. Тільки Александр думав по-іншому. Вирішивши засипати протоку, що відділяла острів від материка, він підтягнув облогову техніку — тарани, штурмові башти, машини для кидання каміння — і сім місяців ламав оборонні стіни, доки й не взяв Tip.
Вцілілі пощади не мали.
Це так вразило і настрахало Дарія, що він удруге запропонував чужинцеві мир на таких умовах: македонський цар одержує всю територію від Євфрату до Егейського моря, 10 тисяч талантів як викуп за царську сім'ю і руку однієї з його дочок...
Цар зібрав на раду своїх полководців і попрохав їх висловитись.
Полководці довго мовчали. Зрештою озвався старий Парменіон. Сутулячись, він сказав своїм глухуватим, наче надтріснутим голосом, що якби він був Александром, то замість того, щоб і далі наражатися на небезпеку і зрадливе воєнне щастя — сьогодні перемога, а завтра хтозна-як повернеться удача,— неодмінно прийняв би пропозицію Дар'їя. Вона варта того.
Александр, уважно вислухавши свого полководця, трохи подумав і зрештою відповів, що якби він був Парме-ніоном, то неодмінно прийняв би пропозицію лякливого перського царя. Але оскільки він не Парменіон, а Александр, то пропозиції Дарія його не влаштовують.
Викликав писаря і продиктував Дарію відповідь: "Я, Александр, цар македонців, гегемон еллінів, не бажаю одержувати лише частину території Перського царства тому, що можу мати все царство, у грошах я не відчуваю потреби, а щодо одруження з твоєю дочкою, то я можу це зробити і без твого дозволу, оскільки твоя дочка знаходиться у мене в полоні..."
Відповідь македонського царя була стриманою, наче ввічливою, але водночас дошкульно-знущальною, і Дарію нічого не залишилося як спішно готуватися до нових битв з нахабним і щасливим чужинцем, який так легко відхопив у нього половину царства.
Дарій готувався, а македонець, не звертаючи на те приготування аніякої уваги, пішов у Єгипет, який здався йому без будь-якого опору. Більше того, жерці проголосили його сином бога Амона. І новоявлений син єгипетського бога заклав у дельті Нілу на морському березі нове місто, яке назвав у свою честь. Мине небагато часу—й Алек-сандрія швидко перетвориться в один з найбільших торгових і культурних центрів на багато століть.
По весні 331 року Александр розпочав боротьбу за підкорення другої, східної, частини Перської імперії. Македонська армія переправилась через дві найбільші ріки Месопотамії Євфрат і Тігр. На рівнинному березі Тігру, неподалік містечка Гавгамели, його чекав Дарій III з великим військом, заново набраним у східних сатрапіях і озброєних найновішою зброєю. Всі бойові колісниці персів б'ули обладнані гострими серпами, що сікли воїнів, як тільки колісниці вривалися у ворожі ряди. їх Дарій велів першими кинути на македонців під час вирішальної битви вранці 1 жовтня 33 і року. Але ті сподівання, що перси покладали на свої колісниці, не збулися — македонці при їх наближенні спокійно розступилися, колісниці в розпалі бою проскочили в тил і там їх без мороки македонці й захопили. Це був перший удар і перше жорстоке розчарування, що отримав Дарій у тій битві.
І все ж владика ще вірив у свою перемогу. Вирішив з ходу охопити правий фланг македонців та греків, що складався з легкоозброєних піших воїнів і кінноти, якими командував сам Александр (лівий фланг, що теж складався з легкоозброєних піхотинців та кінноти, був під орудою Парменіона. Важка піхота і кіннота зосередилися в центрі) . А далі сталося те, чого ніяк не міг передбачити Дарій. Вибравши зручну мить, коли стрій персів на лівому фланзі порушився, Александр кинув туди кінноту і сам її повів на прорив. Удар стався таким навальним, що македонська кіннота на чолі із своїм безстрашним царем глибоко вклинилася в бойові порядки перського війська і майже розколола його навпіл. У ту розколину за кіннотою ринулась важка піхота. Перси не могли зупинити ні піших, ні кінних і почали відступати. Можливо б, вони ще й утримались, аби у них був відважний цар, котрий своїм власним прикладом піднімав би їм дух і завзяття, але Дарій, злякавшись, кинувся тікати. Як і в першій битві біля Ісси, так і в цій за царем побігла його гвардія, потім загони в центрі, а за ними стратило голову і все військо. Всі вони втікали так прудко, що Александр з гетайрами гнався за перським царем та його військом до вечора, потім всю ніч, аж до ранку, але так і не наздогнав.
Перемога була вражаючою. Як свідчать грецькі історики, перси в результаті битви біля Гавгамели втратили убитими понад сто тисяч воїнів. Була підрубана під корінь і сама воєнна міць персів, і Дарій уже більше так і не зміг зібрати й підготувати таку армію. Після битви біля Гавгамели перський владика міг хіба що втікати. І втікати в напрямку до своєї загибелі, до якої залишалося вже рукою подати.
Почувши про нищівний розгром персів і чергову втечу Дарія, одне з найбільших і найзнатніших міст Сходу Вавилон'здалося Александру без опору. Честолюбивий переможець присвоїв собі новий титул "Цар Вавилону і чотирьох частин світу".
Після Вавилону Александр — македонський цар, гегемон еллінів, новий цар Вавилону і чотирьох частин світу, син бога Амона,— ніким не стримуваний, наче бурхлива вода в повінь, розлився просторами чужої держави і невдовзі легко і без бою — йому всі вже здавалися — зайняв одну за одною три столиці Перської монархії: Сузи, Пер-сеполь і Екбатани.
