Чому мовчав телефон - Полонський Радій

Він теж щось шипів. Тоді я ляснув себе долонями по величезному животу і вигукнув:

— Ну чого вони на мене шиплять? Один і другий! Ви що — гусаки? — І голобно засміявся.

Більше ніхто не сміявся. Публіка мовчала. Руслан підхопився на ноги і відштовхнув мене від простині. Він підніс руку:

— Товариші глядачі! З технічних причин другої частини кіно не буде. Дивіться третю частину! Надзвичайна кумедія!

Сергій вже нап'яв на голову батькову шапку і влазив у вивернутий кожух. Руслан похапцем переодягався.

Та мене понесло... Голова запаморочилася від слави. Я не хотів погодитися з тим, що вже не виступатиму.

— Добре, одягайтеся!—вигукнув я. — А я тим часом розважатиму шановну публіку.

Я знову підійшов до екрана, відкинувши на нього пузату ^гінь, і, ляскаючи себе по розпухлому животу, блазнював:

—^ Надзвичайна кумедія, дорога публіка, надзвичайна кумедія!

Цього мені здалося замало Я пірнув під простиню і вийшов до глядачів.

— Дивіться, люди добрі, який я зараз! А ось побачите, який я стану!

Знову пірнув до кухні, скинув чалму-рушник, вихопив з під куртки подушку і вже в сво ему звичайному вигляді кинувся до глядачів.

— Ось який я став... Куме

дія!

І в цей час простиня, яка трималася на кнопках, упала на підлогу. Бо поки я лазив під нею туди-сюди, кнопки розхиталися і повипадали. Очам публіки відкрилася кухня, де біля яскравої настільної лампи стояли розгублені Руслан і Сергій у коЖусі.

— Ой, як недобре!.. — зойкнула тьотя Клава і підвелася. За нею підвелися всі глядачі. Вони брали свої стільці і розходилися. І в коридорі чулося:

— Досить...

— Ех, почали щось путяще, а довести до кінця — того нема.

— Несерйозно це у них виходить. Хлопчиська!

— Між іншим, — почув я голос дядька Степана, — якби-

хтось з дорослих узявся допомогти хлопцям, все бу* ло б організовано і взагалі краще. Та й для них корисніше.

Серьожка, скинувши волохату шапку, мовчки сте" жив, як у кінці коридора зникав останній глядач. Очі у нього зробилися сумні і круглі-круглі... А Руслан... ■ Він був загалом вихований хлопець і ніколи не бився. Він лише кілька разів шмагнув мене тим рушником, який щойно прикрашав мою голову.

Я мовчки подався геть. Сховався в одному з най-темніших закапелків коридора і розплакався. Плакав довго і невтішно, бо І був винуватий перед товаришами, перед сусідами і перед усім хлоп'ячим народом.

ПРИГОДИ АДМІРАЛА ГОПА

Два кораблі майстрував Сергій: з тріски і з сірникової коробки. Я теж два?'з старої газети і з дощечки. На кожному кораблі, крім газетяного, ми встановили щогли з паперовими вітрилами. А на тому, що з дощечки, — цілих три щогли і на кожній по три вітрильця. Красунь корабель вийшов. Так ми його і назвали: "Красунь".

П'ятий корабель зробили разом. Сергієві десь пощастило _ дістати великий шматок деревної кори, а це чудовий матеріал. Кора добре плаває, і вирізати з неї легко.

Підводну частину вирізував Сергій. Вона вийшла довга, ^обтічна, з гострим, кілем, який закінчувався рулем з шматочка бляхи.

Я вирізав і обладнав верхню частину. На палубі звівся маленький капітанський місток. За ним височіла тільки одна щогла. * Зате на неї настромилося аж п'ять вітрил.

Цей корабель ми назвали "Грім". А далі прийшов Руслан і сказав:

— "Грім" у вас зроблений непогано, а всі інші нікуди не годяться.

— А "Красунь"? — обурився я.

— І "Красунь" нікуди не годиться! — відрубав Руслан. — А коли хочете, щоб "Грім" став справжнім флагманом нашого флоту, давайте приробимо до його кіля свинець.

— Тю на тебе, Руслан! — розсердився Сергій. — Що ти верзеш? Він тоді потоне!

— Не потоне. Він не буде перекидатися, от що.

Руслан приніс з дому маленьку, як сірник, свинцеву паличку. У нього було чимало всілякого мотлоху, і час від часу там траплялися корисні речі. Ми вирізали у "Громі" шматочок кіля і на його місце приладнали свинець

Надворі було тепло. Цвірінькали горобці. В небі сяяло весняне сонце. Сніг став брудний, схожий на губку і зникав на очах.

На півдвора розлилася величезна калюжа.

— Чудове море. Ми його назвемо Снігове, — проголосив Руслан. — Звідси почнеться плавання нашого флоту!

Перший прозору воду калюжі розрізав "Красунь". За ним пішли "Тріска", "Спичпром" (це той, що з сірникової коробки) і паперовий фрегат "Газета". Останнім був спущений "Грім".

Дихнув теплий вологий вітерець. Снігове море вкрилося дрібними брижами. І весь флот, розгорнувши вітрила, рушив уперед.

— Ану, флагман! — вигукнув Руслан. — Веди своїх орлів у невідомі моря!

Але "Грім" понуро тягнувся позад усіх. Його перегнав навіть фрегат "Газета".

— Ех ти, адмірал!.. — розчаровано гукнув Сергій. І раптом посковзнувся на відлогому березі "моря" і гепнувся, знявши бризки води і мокрого снігу. — Гоп!.. — сказав він і засміявся.

— Ех ти, адмірал Гоп!—повторив я, і ми всі знову засміялися.

— Він дуже важкий. Це все твій свинець, — кинув Сергій Руслану. — Ледве рухається.

Руслан пробурмотів:

— Зате він ніколи не перекинеться...

Із Снігового моря вибігала ріка. Вона перетинала двір, витікала на вулицю і там зливалася з Бурхливою протокою. Так ми назвали струмок, що мчав уздовж тротуара.

Ми скерували кораблі в ріку. Вони поводили себе погано. Поспішаючи за течією, пливли то боком, то задом наперед. Останнім ішов "Грім" під командою адмірала Гопа.

— Це— Гоп відстав, щоб краще стежити за флотом, — пояснив Руслан. — Бачите: він єдиний у цій компанії не крутиться, як цуценя, а рухається поважно.

Течія прискорювалася."І "Грім", нам на радість, почав потроху набирати швидкість. Ось він перегнав "Газету" і "Спич-пром", порівнявся з "Красунем"... От тепер вже нам подобався 'вигаданий адмірал. Ми навіть спробували уявити, який він собою. Руслан сказав, що Гоп низенький на зріст, кремезний і що він має кругле симпатичне обличчя. Сергій додав, що у нього під носом чорніє морська люлька. А я твердив, що. його довгі вуса розвіваються на вітрі і їхні сиві кінці тріпочуться десь аж за потилицею.

Так почалася гра в адмірала Гопа і його моряків. Ми з хлопцями наче бачили справжні кораблі, які йшли бурхливими водами повз незнайомі береги. Під дужим вітром скрипіли щогли, нещадні хвилі здіймалися назустріч.

— Вперед, орли! — кричав адмірал Гоп, вдивляючись у далину. — Ми відкриємо нові моря!

— Відкриємо! — підхопив улюбленець Гопа юнга Геп і від радощів здерся на щоглу.

Та от кораблі підійшли до місця, де ріка вливалася в Бурхливу протоку. Настала страшна мить. Ревіння води заглушило навіть голос адмірала. Та "Грім" швидко вирівнявся за новою течією і помчав уперед, вказуючи шлях кораблям. "Тріска" і "Спичпром" з розмоклими вітрилами поспішали за ним.

Вийшов у Бурхливу протоку і фрегат "Газета". Але в ту ж мить величезна хвиля підхопила його і кинула в обійми ще більшої хвилі. Слабий корпус фрегата не витримав. Він розлізся на дране шмаття, і рештки мужнього корабля зникли під водою.

"Красуня" теж підстерегла несподівана біда. Цей корабель швидко перетнув протоку і міцно сів на прибережну скелю. Його капітан, на прізвище Хоп, упав на коліна і, запустивши пальці в сиве волосся, з болем вигукнув:

— О зла доле! Цього мені не простить мій старий друг адмірал Гоп! Що робити? Що робити?

...Дійсно, що було робити, коли струмок викинув дощечку-корабель на брук! Я хотів штовхнути її у воду, та Руслан схопив мене за руку:

— Не чіпай! Як хто вийде з плавання — виймай його з води. Наче він не витримав труднощів походу.

Ми з Сергієм погодилися, що так буде цікавіше. Я підняв "Красуня", повиймав щогли і поклав все це у кишеню.

Побігли далі. Струмок мчав з боку мостової, розпливався, вбирав у себе нові струмки з кожного підворіття. Флот, в якому тепер зосталося лише три кораблі, продовжував плавання.

— Усім віддавати честь! — заволав адмірал Гоп, і його вуса самі собою закрутилися у кільця. — Вшануємо салютом пам'ять загиблого фрегата "Газета".

Коли відгриміли залпи гармат, адмірал відняв руку від адміральської шапки і сказав:

— Таке наше життя. Один потонув, другий відстав. А ти пливеш, пливеш і не знаєш, де потонеш. Хочеш відкрити нове море, коли — дзуськи тобі! — іди на дно та й годі! Але ми не боягузи. Вперед, орли!

Раптом згори донісся дзвінкий голос:

— Страшна небезпека!

Це кричав юнга Геп, який і досі висів на верхівці щогли. Адмірал підніс до очей підзорну трубу і трохи зблід... Тут Сергій знову перервав гру.

— Давайте повиймаємо кораблі! — закричав він. — Пропадуть усі!

Справа в тому, що струмок попереду ховався у трубу, яка була прокладена вздовж мостової. Труба тяглася кілька метрів, а далі струмок знову виривався на волю.

— Адмірал Гоп не знає страху! — вигукнув Руслан і з розгону ляпнувся на мокрий брук. І тоді вже із злістю додав: — Уперед! У трубу!

Ми з Серьожкою розсміялися.

— Гоп! Нехай буде так! Гра тривала.

— Мене не лякає ця жахлива підземна ріка, — промовив, ковтаючи хвилювання, адмірал Гоп. — Ану, юнго, глянь на наші кораблі, чи є там такі, що вагаються?

Юнга Геп глянув зі щогли на кораблі і доповів:

— Ні, адмірале, там таких нема, що вагаються! Адмірал зрадів і навіть пройшов по своєму містку навприсядки:

— Я так і знав! Гоп-гоп-гоп!..

А юнзі Гепу здалося, що це адмірал його покликав, і він спритно зліз на палубу. Гоп обняв його і притис до грудей:

— Ти мужній і великий юнга, — сказав він, а кінці його вусів хвилююче лоскотали Гепу щоки і потилицю.

Після цього адмірал сховав підзорну трубу в кишеню і склав руки на грудях.

— Де наше не пропадало! — сказав він. — Так що, орли, піднімайте грот-бом-фок-стеньгу і паняйте на всі швартові! Такелаж, кільватер, бром-бензол! Ура!

— Ура! — гукнули на всіх кораблях.

— Ура! — задзвенів над протокою голос юнги.

"Грім" стрілою мчав крізь хвилі, що горіли на сонці білим вогнем. Він весь зникав під водою і знову з'являвся над нею. Але "Тріска" і "Спичпром" стрибали, як навіжені, і зрештою поперекидалися догори дном. "Тріску", як звичайну тріску, викинуло на берег. А жалюгідний розмоклий "Спичпром" змішався з купою сміття, що його несла вода.

— Прощайте, відважні кораблі! — тільки і встиг гукнути Гоп, як "Грім" зник у пітьмі грізного склепіння...

Ми з хлопцями довго чекали з другого боку труби, та нічого не дочекалися.

— "Вперед"! — бурчав Сергій. — От вам і "вперед".