Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Був він запобігливо-люб'язний, а на його лиці грала чарівлива посмішка. І Клеопатра тільки подивувалася тій разючій переміні, що сталася з царем. Столи вже гнулися від яств і питва. Гості дружно та гамірно вітали царя з новим щастям, а деякі відчайдухи навіть дозволили собі — весільний звичай є звичай, і перед ним усі рівні — солонуваті жарти й доскіпувалися: а якою ж була перша ніч?

Філіпп доброзичливо посміхався — милий, привабливий, навіть чарівливий. О, як миттєво він умів перевтілюватись і набувати іншого вигляду, такого, який і був потрібний у ту мить. Знову залунали здравиці в честь царя й цариці, знову вино полилося рікою. Того ранку молодій, як і годиться, востаннє наділи шафранове весільне покривало і, відспівавши обрядових пісень, назавжди його зняли. І Клеопатра врочисто піднесла своє весільне вбрання в дарунок цариці богів, повелительці хмар і бур, блискавок і грому, знаменитій дружині батька богів та людей Зевса, незрівнянній богині Гері. А даруючи небожительці покривало, молода, як і водиться, навзамін прохала у неї сімейного щастя, обіцяла стати своєму чоловіку доброю дружиною і господинею дому його і царства славетного його. Потім розпочався найприємніший для кожної молодої ритуал: гості навперебій підносили їй дарунки. Царські гості всі знатні й багаті, тож на дарунки не скупилися, один одного намагалися ними вразити. Дарували все: багату зброю і посуд, одяг, золоті й срібні речі, просто золото. Клеопатра, приймаючи дарунки, розчервонілася, і цар, який на дарунки й уваги не звертав, бо свого мав предосить, з цариці-дружини захопленого погляду не зводив.

Вразив царицю своєю щедрістю і дядько Аттал — його слуги й раби стільки всякого добра наносили в покої Клео-патри, що вона на якусь мить навіть дар мови втратила. Дядько був на вершині слави, тримався тільки біля царя, всіляко підкреслюючи, що віднині він — друга особа в царстві.

Гості їли й пили, віншували царя з царицею. Філіпп і цього разу пив багато, але Клеопатру застеріг:

— Не хвилюйся, сьогодні я буду зовсім інший.

І Клеопатра в передчутті того, що мало нарешті статися цієї ночі, лякалась і ще дужче квітла й солодко-мрійливо посміхалася. Все пливло перед нею як у рожевому тумані, було млосно і солодко, молода кров нетерпляче вирувала, і тіло від того було гарячим і зовсім не цнотливим, як раніше. Філіпп час од часу непомітно для гостей клав свою руку їй на стегно — рука була тверда, важка і гаряча...

Співали й танцювали гнучкотілі, звабливі рабині, і гості ласо їли їх очима, розмови за столами велися вільні, іноді грубуваті і не зовсім пристойні, але такі розмови Філіпп любив. І на кожний солоний дотеп він сміявся чи не гучніше, ніж інші,— прісного цар не терпів, навіть жартів.

Підвечір Клеопатра пережила кілька неприємних хвилин. Несподівано із бенкетної зали викликали дядька Ат-тала, і Клеопатра відчула: щось трапилось. Дядько повернувся швидко, стурбовано-похмурим, протверезілим. Підійшов до царя, нахилився до його вуха. Клеопатра теж протверезіла — від любовного хмелю,— вся насторожилась, завмерла.

— Біда, царю...— шепнув Аттал, і білизна повільно заливала його завжди червоне лице.— Зрада...

Жодна риска не ворухнулась на лиці царя. Все так же зберігаючи чергову свою чарівну посмішку, він самими лише губами запитав:

— Хто?.. Що?..

— Цариця Олімпіада і синок її Александр... — Аттал ще щось шепнув, але Клеопатра не вчула.

Цар з посмішкою глянув на свого тестя.

— Ти надто багато випив, Аттале!

— Але твоя колишня жона, забравши всіх своїх людей, спішно залишила Пеллу. Виїхав із столиці й царевич Александр.

— Ти називаєш це зрадою? — Цар уже сміявся від душі.— Та це ж добра вістка, що епірська відьма покинула столицю. Я не знав, як її позбутися, аж тут вона сама... Хай Олімпіада їде куди захоче. А з сином я розберуся потім. І годі про це, сьогодні у мене буде перша шлюбна ніч з молодою жоною, і я хочу бути в доброму настрої.

Втеча в Епір

Звідтоді як у 351 році Олімпіада на чолі македонського війська, яке вів Євмен, захопила Епір і позбавила свого дядька Аріббу влади, царем Епіру вважався її брат Александр— сама Олімпіада теж мала титул цариці Епіру. Дядько Арібба, доки підростав малолітній цар, лише керував Епіром від його імені та імені Олімпіади. Минуло дев'ять років, Александр підріс, і в 342 році сестра відвезла його в Епір і посадила на царський трон, а дядька Аріббу вигнала геть — за непотрібністю. Залишаючись в Македонії, Олімпіада через свого брата фактично керувала Епіром всі ці роки, і без згоди своєї всемогутньої сестри Александр не міг і кроку ступити. Про непокору не могло бути й мови — Олімпіада свавільна і в гніві нікого не милує, навіть рідну їй кров. Щоправда, в Епір доходили глухі чутки, що в Олімпіади щось там не ладиться з Філіппом, що вони буцімто розлучені, але попри все Олімпіада залишалася македонською царицею. Може, Філіпп тому й не розлучався з Олімпіадою, щоб іменем своєї дружи-ни-цариці і далі утримувати в своїх руках Епір. І Александр вирішив триматися обачно, стояти осторонь сестриних чвар з чоловіком, бо інакше Епір може втратити і ту видимість незалежності, яку ще мав. Та, зрештою, розбрат у царському сімействі — це суто їхня сімейна справа, хай самі й дають собі раду. І, коли сестра з'явилася в Епірі, брат-цар вдав, що так воно і має бути.

— Я не в гості до тебе приїхала, а додому! — заявила Олімпіада.— Не забувай: не тільки ти цар Епіру, до речі, з моєї доброї волі. Я теж епірська цариця.

— Я завжди це пам'ятаю, сестро.

Вони були удвох в лункій і пишній тронній залі епір-ських царів, з мармуровими колонами, обвитими мармуровим плющем, з бюстами великих греків у нішах, з блискучою мозаїчною підлогою, що переливалася всіма кольорами веселки, і гомоніли мовби приязно, як брат і сестра, що давно не бачились. Колись у тій залі на підвищенні, на яке вели три сходинки, стояв лише один трон із слонової кості, прикрашений золотими лев'ячими головами на підлокітниках, а також золотими та срібними інкрустаціями. Але звідтоді, як владиками царства стали брат і сестра, поставили й другий трон — точну копію першого. І ось брат і сестра сиділи на своїх тронах і, трохи повернувшись одне до одного, розмовляли. Александр відчував, що розмова з сестрою буде непростою, не для побачення ж з братом приїхала вона з Македонії.

А поки що Олімпіада майже турботливими, майже материнськими очима розглядала брата, ніби вперше його бачачи. Витягнувся, високий, гінкий. Олімпіада розповніла, рано обважніла, лице велике, повне величі й влади, а тепер ще й гніву та образи, а брат, власне, худий як лозина. В чомусь він скидався на її сина. Такий же рвійний, запальний, честолюбивий, про себе високої думки. І лицем ніби схожий — ніжне воно, одухотворене і водночас владне, вперте, зарозуміло-гордовите. Хоч і вміє прикидатися, особливо перед нею, тихим та покірливим, але все то гра.

— Ти все життя збираєшся просидіти на епірському троні?

Брат здивований (чи вдає з себе такого):

— А що маю робити? В Епірі — тихо, спокійно. Слава богам.

— Твій племінник, а мій син у такому віці вже мріє про завоювання світу! — різко вигукнула сестра.

Брат відповів трохи насмішкувато:

— Мріяти нікому не забороняється. Олімпіада гостро глянула на брата.

— А те, що сестра твоя потерпає, тобі байдуже? Ти мусиш відомстити Філіппу за ту ганьбу, якої він завдав мені, твоїй сестрі і співправительці Епіру. Невже тобі не пече, що якийсь там зарозумілий македонець, неотесаний горець, мужлан, зрадник і п'яничка, знущається з твоєї сестри? Доведи, що твоє царство чогось-таки варте. Годі тобі тихенько сидіти в Епірі — виходь у світ. Хай світ про те. бе говорить, а не про якихось там македонців.

— Філіпп,— обережно почав брат,— попри все... е-е... що б там у вас не трапилось, твій чоловік. А втручатися у сімейне життя сестри молодшому братові негоже. А ось коли хто інший посміє тебе образити, сестро, клянусь

Ахіллом, предком нашим славним,— життя свого не пошкодую, щоб захистити тебе і відомстити твоїм кривдникам.

— Так і відомсти македонцям! Вони мене образили, Ат-тали прокляті. На чолі з Філіппом. І тому самі боги велять тобі йти війною проти Філіппа! Щоб усі знали, який у мене надійний заступник!

— Але в твого надійного заступника, на жаль, мало збройної сили, щоб іти війною проти будь-кого, не кажучи вже за непереможного царя македонського, з яким навіть вся Греція не може впоратись.

— Задкуєш? — спалахнула сестра.— Забув, хто тебе на трон посадовив! Збройних сил у нього мало! Та хороший полководець перемагає не кількістю воїнів, а своїм умінням. Об'єднайся з греками, от і матимеш силу. Філіпп вже добре дозолив грекам, скільки їхніх міст та земель захопив. Греки вороже налаштовані до македонців, особливо Афіни. А з Іллірії мій син приведе допомогу.

"Так ось чому її синок подався в Іллірію?! Проти Філіппа затівається змова". А вголос мовив розсудливо:

— Я не певний, щоб Іллірія змогла чим-небудь суттєвим допомогти. Виступити із зброєю проти всемогутньої Македонії для неї рівнозначно крахові. Як і для мене. Така моя мова, сестро. Вислухай її, зрозумій і не гнівайся на мене.

— Виходить, відмовляєшся?

Хоч у голосі сестри й забриніла погано прихована погроза, та Александр від слів своїх не відмовився.

— Змушений тобі відмовити, сестро..

— Сестро! Сестро! — Олімпіада схопилася із трону, збігла з підвищення і заметалась у залі, вигукуючи: — Не смій мене так називати! Який ти мені після цього брат? О, куди я дивилася, коли, ризикуючи собою, йшла з військом в Епір, щоб прибрати Аррібу і тебе всадовити на царство!

Цікаво, чим вона ризикувала, коли Євмен вів за нею сильне македонське військо?

— А ти... ти рідну сестру відмовляєшся захистити?!

— Сестру — ні. А ось проти Македонії виступити — не можу. Я ще не стратив голови. І безумцем ніколи не був.

— Тобі досить лише почати. Все інше греки зроблять. І ті, кого кривдила і кривдить Македонія. І Філіпп тоді опиниться в кільці.

— Боюсь, що я швидше тоді опинюся на тому світі.

— Боги тебе осудять, невірний брате!

Сестрине лице перекосилося, в куточках уст з'явилася піна. В очах — громи і блискавиці. Проклинаючи всіх і вся, Олімпіада вибігла із зали.