Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Але все залежало від дядька, як він скаже, так і буде.

Полководець Аттал був честолюбивим (як, між іншим, і всі полководці) і потай мріяв стати другою особою в царстві, потіснивши навіть самого царевича. О, віднині він здійметься над усіма знатними і всесильними. Заради цьо-

го Клеопатра мусить стати царицею, а її діти мусять мати права спадкоємства. Ось тільки тоді гра чого-небудь варта. Бо лише тоді Аттал стане другою особою при царському дворі. І якщо він досі не зважувався ставити вимоги царю (та й хто з підданих посмів би це робити?!), то тепер, переконавшись, що Філіпп стратив голову й згорає від бажання пошвидше оволодіти його племінницею, осмілів. Його вимога була такою: Філіпп попрохає у нього, Аттала, руки Клеопатри, справить весілля й оголосить Клеопатру своєю дружиною і царицею.

Філіпп погодився: так, весілля. Так, Клеопатра стане його дружиною і царицею. Досі він майстерно поєднував свої захоплення з політикою, але цього разу, як покаже час, не все гаразд обдумав і зробив надто поспішний крок. Хоча спершу все ніби складалося добре. Цариця Олімпіада була чужачкою, не македонкою, і тому двір не любив її і не хотів визнавати за свою володарку. Клеопатра ж — македонка з народження, із знатної сім'ї шанованого і впливового при дворі Аттала, чий рід був тісно пов'язаний з родом Парменіона, а той в свою чергу — з іншими знатними родами. Якщо Філіпп одружиться з Клеопатрою і проголосить її царицею, то це тільки згуртує македонську знать і зблизить її з царем, адже в такому разі знать отримає царицю із свого кола, а не чужачку. Таким чином, одружившись з Клеопатрою, цар і свою пристрасть вгамує, і виконає бажання двірцевої знаті. Що ж до Олімпіади, то з нею вже можна й не рахуватися — своє вона вже отримала, хай за те дякує долі, бо й досі б сиділа в своєму Епірі нелюбою племінницею у свого дядька-царя... Все ніби врахував Філіпп, все передбачив, а ось про сина свого й не подумав. Александр же був не просто його сином, а спадкоємцем влади, і його відштовхнути так, як Олімпіаду, не можна. А втім, захоплений підготовкою до свого нового — шостого — весілля цар про сина тоді й не подумав. І — дарма. Ця необачність йому згодом коштуватиме дорого.

Або Філіпп із своїми повіями, або я!

Все було вирішено: всемогутній цар Філіпп, володар Македонії і Греції, завтрашній, можна б сказати, повелитель світу, смиренно попросить у свого полководця руки його племінниці.

Сімейство Атталів і царський двір заходилися спішно готуватися до весілля. Македонська знать торжествувала

8 В. Чсмсрис

225

свою перемогу: нарешті їхньою царицею стане своя, македонка! Не дочекавшись навіть весілля і тим більше народження дітей, Аттал почав уже відкрито говорити, що тільки діти Філіппа від Клеопатри матимуть законні права на престол і спадкоємство.

Це дійшло до Олімпіади і Александра.

З царицею стався істеричний припадок. Все вона ладна була стерпіти, навіть невірність Філіппа — що поробиш, коли він такий вдався! — але щоб отак?.. Щоб її сина від законного шлюбу з Філіппом позбавити спадкоємства? Зганьбити і виставити його на посміховище? Оголосити заледве чи не байстрюком? Хіба вона, Олімпіада, не законна дружина македонського царя, хіба вона не цариця?.. Істерія була такою сильною, що Александру довелося спішно гукати лікаря. Матір тіпала пропасниця, рот її запінився, перекосився, очі горіли знетямленим вогнем, вона рвала на собі одяг, вила й кричала, що швидше прокляту Македонію вогнем спопелить, швидше власними руками розтерзає чергову царську повію, аніж погодиться, щоб чиїсь там діти стали спадкоємцями влади!

її ледве-ледве уклали в постіль.

Асклепіад взяв руку цариці, що дрібно тремтіла, послухав пульс, похитав головою і велів дати хворій заспокійливого зілля. Чи від того зілля, чи від лагідної мови пещеного лікаря, що, здавалося, випромінював спокій і доброту, але цариця невдовзі вгамувалася, затихла і наче заснула, тільки губи її час од часу ворушилися — мабуть, і уві сні посилала вона прокльони на невірного Філіппа.

— Твоя мати, а наша славна цариця,— рівним і спокійно-лагідним голосом говорив асклепіад Александру, говорив, наче і його теж лікував,— дуже сильна жінка. Тому й почуття в неї теж дуже сильні, такі, які бувають не у простих людей, а хіба що в богів.

Він говорив не тихо, але й не голосно, а якраз в міру, і в голосі його вчувалася непохитна переконаність у правоті своїх слів. Лице привітне, трохи замислене, але не суворе, аби лікар не здавався гордим — таких хворі не люблять. І в той же час він не був ані надто веселим, ані надто запобігливим — останнє може викликати у хворого зневагу. Одне слово, асклепіад був незворушливий, спокійно-упевнений, тримався з гідністю і водночас просто. Він був саме здоров'я — пещений, свіжий, охайний, вбраний зі смаком, бо вважалося, що той лікар, котрий не стежить за своїм здоров'ям, не здатний піклуватися про здоров'я інших. Мабуть, воно так і є. В Александра він викликав повагу — таких ділових, впевнених у собі людей царевич шанував.

Цариця ніби заснула, дихання її вирівнялось, гримаси на лиці зникли, і воно потроху набувало звичайного вигляду. Асклепіад ще раз узяв руку хворої, ще послухав пульс і повернувся до царевича.

— Все гаразд. Бунтівний спалах у хворої минув, але...— він значуще подивився на Александра,— це ще нічого не означає. Принаймні про повне чи бодай часткове видужання. Бо хвороба цариці не від тіла, а від душі, та ще від обставин і умов життя. Аби хворій стало краще, я б зважився порекомендувати їй на деякий час змінити місце проживання.

"І цей знає про чвари в царському сімействі",— з досадою подумав Александр і насупився — ліва щока його пересмикнулась.

— Не буду заважати царевичу,— поспішно розкланявся асклепіад.— Але якщо виникне потреба — турбуй мене ще.

Як тільки лікар, отримавши платню, ґречно розкланявся і з гідністю, якій би позаздрив сам цар, вийшов, Олімпіада раптом сказала, не розплющуючи очей:

— Всі хочуть, щоб я покинула македонську столицю... І цей... слуга асклепіад теж. Щоб щезла... Якщо й не на той світ, то бодай далеко. Цьому дуже зрадів би Філіпп та його прокляті македонці. А найперше Аттал із своєю племінницею. Але,— вона розплющила очі, і голос її загрозливо задзвенів,— нікуди я тікати не буду! Зрештою, я тут цариця! Я! Я! Я!—Олімпіада вже зривалася на крик, в очах знову забурхало полум'я ненависті, обличчя почало перекошуватись і в куточках уст запухирилась піна.— Або Філіпп мене доконає своїми весіллями і повіями, яких він оголошує царицями, або я... або я!... Його!.. Проклятого!

І забилась в конвульсіях, і кричала щось знетямлено, а з посинілих уст бризкала піна...

Олімпіада: кинджал під подушкою

Аттал запропонував Філіппу перед весіллям з Клеопатрою неодмінно розлучитися з Олімпіадою — "щоб усе було як треба".

Та Філіпп хоч і надто закохався, але на розлучення з царицею не зважився — скандальна історія розлучення слави царю не дасть. Поміркувавши, весело вигукнув:

— Якщо в Македонії будуть дві цариці — хіба це погано?

8*

227

Аттал не став наполягати — не посмів. Зрештою утішив себе: всі знають, що цар давно не живе з Олімпіадою і навіть не буває в її палаці, а вона в його. То хай епірська відьма ще побуде царицею, а вже як Клеопатра остаточно закрутить голову цареві і візьме його в свої руки — він тоді з ким завгодно розлучиться!

Александр у ті дні ходив сам не свій, і здавалось, що за спиною в нього переморгуються і хихикають двірцевІ. Досі царевич, незважаючи на чвари між батьком і матір'ю, все ж голову тримав високо. Особливо після того, як батько дозволив йому діяти самостійно. А після Олінфа та херо-нейської битви, де він командував кіннотою, Александр розправив плечі і готувався до нових перемог. Спершу радів, що він один з найближчих помічників батька, рівний йому. Згодом уже відчував себе царем. І навіть поривався керувати державою. І все було б добре, якби не чергова пристрасть батька. Александр не міг його зрозуміти: захопитися шістнадцятилітнім дівчам! Затівати на всю Пеллу весілля? При живій цариці?

У Пеллі вже готувалися до чергового весілля свого царя, і Александр не знав, де подітися. Становище, у якому він опинився завдяки нерозумному вчинку свого батька, було незавидним. Всі знали, що він, Александр, спадкоємець батькової влади і трону, а зарозумілий і нахабний Аттал повсюди заявляє, що тільки майбутні діти від Клео-патри, з якою бере шлюб македонський цар, матимуть права на престол. До Філіппа теж доходили похваляння Атта-ла, але цар від них одмахувався. (Цього Александр не знав). Про спадкоємця Філіпп не думав і думати не хотів — рано. Ще й весілля не зіграно, ще коли ті діти будуть, а вони вже затіяли сварку про спадкоємство. Вирішення цього питання Філіпп відклав на майбутнє — час покаже, що йому робити, якщо у нього від Клеопатри будуть діти. А поки що спадкоємцем престолу — єдиним і законним — залишався Александр, син його від Олімпіади. Але Александр не знав цих потаємних, по суті, думок Філіппа, та й не легко йому було — всюди насмішки, кпини, глузливі погляди, різні плітки... О, як він у ті дні ненавидів батька! Коли б він не затіяв весілля, то не було б ні розмов, ні самої ситуації. Розумів, що Аттал захотів з допомогою своєї звабливої племінниці захопити владу, а його, Александра, законного спадкоємця, усунути. На боці Аттала македонська знать і багато полководців. Нічим не могла допомогти синові й мати. В цариці один за одним йшли приступи, і лікарі майже не виходили з її палацу.

В перервах між ними Олімпіада гралася гадюками, ходила як сновида палацом, і домочадці ховалися од неї. Цариця носилася зі своїми гадюками, щось бурмотіла, очі її горіли, а на губах пухирилась піна. Іноді вона хрипло кричала: — Зрадник!.. Зрадник!..

Знову почала приходити в її сни покійна Філіна. До чого б це? Не інакше якийсь знак. Олімпіада насторожилась, бо ніколи не забувала, як пішла з цього світу її суперниця. А раптом... А що, коли й Олімпіаді потай готується те, що її люди вчинили колись з третьою дружиною царя? Як вона тоді позбавилась небажаної суперниці, так, можливо, тепер Клеопатра (а найперше її підступний дядечко Аттал) хоче позбутися і її, четвертої жони царя.