Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Як і задумувалось, фівинці зайняли праве крило, афіняни ліве, союзні міста — центр. За своїх Демосфен був спокійний, а ось за інших хвилювався, особливо за беотійців. Чи витримають? За фівинців же був спокійний. Але фівинці якраз першими і не витримали. Бій розпочався раптово, хоч обидві сторони й готувалися до нього з самого ранку. Довго не можна було збагнути, на чиєму боці перевага. Згодом стало ясно, що першим успіху домігся вісімнадцятирічний македонський царевич Александр. Його кіннота несподівано нанесла нищівний удар по "священному" загону фівинців, і ті, розпорошені й розгублені, з поріділими рядами, почали задкувати. Справу на якийсь час порятував правий край грецького війська, де стояли афіняни. Вони дружним та завзятим натиском прорвали стрій македонців, що перебували під командою самого царя, і почали тіснити противника, тим самим зводячи нанівець досягнений успіх Александра.

— Вперед'. Вперед! За мною! — вигукував афінський полководець Лісікл і сам вихопився наперед.— Перемога вже наша! Ще один натиск! Ще один... Будемо гнати македонців. У саму Македонію! За мною!

Здавалось, що так воно й буде. Тим більше що македонці завагалися й почали потроху відступати.

Окрилені першим успіхом, афіняни погналися за противником і незчулися, як розладнали свої ряди.

— Це — початок їхнього кінця,— спостерігаючи з узвишшя, задоволено вигукнув цар Філіпп.— Афіняни не вміють перемагати. Вони біжать як стадо овець. А македонський вовк завжди перегризе горло грецькій вівці!

І велів пустити на афінян кінноту, а фаланзі негайно перегрупуватися і перейти в наступ. Тим часом лівий фланг греків на чолі із стратегом Стратоклом надто вихопився вперед і відірвався від свого центра. Ще раніше вихопився і теж відірвався від свого центра стратег Лісікл. На обох флангах греків з'явилися щілини, у які почали проникати македонці і зсередини розладнувати ряди противника.

Македонці ще завзятіше натиснули, відчувши, що ось-ось перемога схилиться на їхній бік. Потім ще і грецький центр, де були в основному союзні війська, не витримавши удару гетайрів царевича Александра, кидаючи зброю, побіг з поля бою. Це було несподівано. І — ганебно. Кіннотники царевича гналися за втікаючими зі свистом та улюлюканням, як на заячих ловах. Кого доганяли, знищували на місці... За центром побігло й ліве крило. Катастрофа чорними крилами накрила афінське військо. Тисячі афінян або полягли на полі бою, або потрапили в полон. За афінянами відходив і Демосфен із невеликим загоном гоплітів, що з останніх сил намагалися зберегти витримку і не кинутись наосліп. Та, коли македонці надто натисли й виникла загроза оточення, Демосфен із своїми гоплітами побіг — тим і врятувалися од полону чи й смерті. Згодом прихильники Македонії звинуватять оратора в боягузтві, але Афіни стануть на його захист — Демосфен і далі користуватиметься в місті довір'ям і повагою.

— Коли б Демосфен не побіг, то він або загинув би, або потрапив би у полон,— казали афіняни.— І в тому випадку погано, і в тому, бо Демосфен потрібний нам живий.

Найдовше трималися фівинські піхотинці. Спершу трохи відступивши під натиском македонців, вони швидко отямились і вирішили стояти на смерть. Так воно й сталося. Оточені з усіх боків, відрізані від головних сил, вони були майже всі знищені... Згодом фівинці на полі бою біля Херонеї поставлять пам'ятник — поранений лев величезних розмірів — на знак мужності й відваги, проявлених їхніми воїнами в тій нещасливій і трагічній для греків битві біля Херонеї.

Залишки розбитого грецького війська відходили до Ле-бадеї, і македонці їх не переслідували.

— З них досить того, що вони отримали,— ухвалив Філіпп.— А ганятися за втікаючими — замало честі!

Коли запилений і закривавлений Демосфен з чорним лицем оглянувся назад — на недавньому полі бою біля Херонеї вже горіли вогнища — то переможці спалювали тіла загиблих. Криваві багаття виростали в багатьох місцях, і чорні дими німо й зловісно вставали до неба...

— І все одно це не кінець,— прохрипів Демосфен, випльовуючи згусток крові.— Ми програли всього лише одну битву. І Філіпп виграв всього лише одну битву — не більше.

Корінфський конгрес

Страшна звістка про нищівну поразку союзних військ під Херонеєю сколихнула Афіни від малого до великого. Коли гонець, загнавши не одного коня, з'явився на агорі, місто вже все знало. Голосили жінки, плакали діти. Народ, хоч його ніхто й не згукував, у відчаї збігався на агору. Жінки з дітьми на руках кричали:

— А мій живий?..

— А мій... мій... мій...

Прихильники македонського царя поховалися, щоб їх, бува, під гарячу руку не повбивали співгромадяни. Пронеслися чутки, що Філіпп, наступаючи на п'яти розбитим афінським військам, рухається прямцем на Афіни з наміром їх захопити, а всіх мешканців ненависного йому міста обернути на рабів. Війська, здатного протистояти македонцю, афіняни не мали. Тож було спішно скликано Народні Збори. Стратегам доручили оборону та захист міста — будь-якими засобами, якими ті визнають за краще скористатися.

* Метеки — "ті, хто живе разом" — всі, хто переселився в Афіни з інших міст. На відміну від рабів, метеки були вільними, але не мали в Афінах громадянських прав. Позбавлені змоги купувати землю чи будинки, метеки займалися ремеслами в торгівлею.

Також була прийнята особлива постанова: рабам надати права метеків *, а метекам — права громадян. Хто в такий час покине місто; той підлягає смертній карі', як зрадник.

Тривога-, посилюючись, переростала в паніку. Раби раділи, що нарешті вони здобули волю,— всі інші бул" чорні від тривоги, що їла їх поїдом. Невдовзі почали повертатися до Афін вцілілі рештки розгромлених біля Херонеї загонів — піші й кінні. їм було не краще, ніж тим, хто поліг на полі бою чи потрапив у полон. Воїни брели звісивши голови від ганьби, закривавлені, запилені, морально і фізично пригнічені,—■ ніхто їм уже не платив за службу, і вони— не знали, за що поїсти. Охлялі й знесилені, ледве дісталися до рідного міста. Демосфен був єдиною людиною, яка' про них не забула. Неподалік Діпіліонських воріт міста у великих казанах варили юшку (за кошти Демосфена), там же були поставлені— курені для відпочинку, у великих бочках стояла свіжа питна вода. Тих, хто повертався з нещасливого поля бою, особисто зустрічав Демосфен, лагідно говорив до них, як до малих дітей:

— Поїжте, відпочиньте, отямтесь і надайте собі належного вигляду — ви все ж таки воїни, а не стадо, що, втративши пастуха, розбрелося по всіх усюдах. Вище голови, друзі мої, життя— є життя, і в ньому все може трапитись, у тім числі й поразка. Люд" не тільки сміються, а й частенько гогачут Затямте:, ми програли всього лише одну битву. Але не всю війну, бо війна ще буде попереду. Биті стануть тямковитішими. Ось тоді нас попереду чекатимуть перемоги.

А сам добре знав, що після жахливого розгрому біля Херонеї в Афін вже немає ані сили, ані необхідних грошей, щоб протистояти північному варвару. Але вголос про те не говорив, хай спершу отямляться люди.

Смертельна небезпека нависла й над самими Фівами. А втім, у руках македонського царя опинилася вся Греція, тож біда нависла над усіма. Історики згодом скажуть: день херонейської битви для всієї Греції стане "кінцем її славного панування і її свободи, що існувала здавна". Доля Греції була вирішена, вона надовго втратила волю і незалежність. Хоч Афіни й не були знищені, але і їхній демократії надійшов кінець. Повсюди влада переходила до македонців та їхніх прихильників. Тяжка доля чекала Фіви, яким випало першим зазнати на собі лють переможця. Філіпп всіх фівинців вважав зрадниками, адже вони, будучи його союзниками, перейшли на бік Афін. Розбивши союзні війська біля Херонеї, македонський цар знищив Бео-тійський союз. Захопивши беззахисні, перелякані і вже приречені Фіви, Філіпп поставив біля керма влади своїх прихильників, а в фортеці Фів Кадамеє — македонський гарнізон. Потім почалися страти. Тих мешканців Фів, які виступали проти Філіппа та його політики, було схоплено, одним відрубали голови, інших, "щасливців", відправили у довічне вигнання, але і в тих, і в тих цар відібрав усе майно.

Звістка про криваві дії македонського царя у Фівах викликала в Афінах нову хвилю відчаю і горя. Афіняни були певні, що і їх чекає така ж доля, як і нещасні Фіви. Багато хто почав пакувати речі, але куди втечеш, де подінешся, коли вся Греція в руках македонського тирана.

Не втікати, а перетворити місто на неприступну фортецю — так вирішили керівники міста'держави на чолі з Демосфеном. І — захищатися до останнього. Демосфен, бувало, по кілька разів на день виступав перед народом з полум'яними промовами, щоб підняти занепалий дух, розбудити в людей почуття мужності, діяльності, закликав співгромадян все зробити, аби визволити полонених і з честю поховати загиблих. Народ підтримав популярного оратора й ухвалив: краще померти на полі бою, аніж здатися на милість переможця.

Почали спішно зміцнювати оборонні стіни міста і навіть афінської гавані Пірей. Храми перетворювали на зброярські майстерні, де безперервно виготовляли списи, мечі, ножі, щити. Всі, афіняни і метеки, у віці до шістдесяти років були зобов'язані негайно взятися за зброю. Права громадянства на пропозицію Гіперіда, крім метеків і союзників, які боролися за Афіни, вирішили також надати боржникам і засудженим. Пообіцяли звільнити — небувале явище! — рабів, але за умови, що вони погодяться нести військову службу.

Стратегом запропонували вибрати Харідема — непримиренного ворога Філіппа. Всі ці заходи, і особливо рішучість афінян битися до останнього і до останнього захищати свою незалежність, дещо насторожили Філіппа. І він, завжди розважливий, обережний і від того мудрий, вирішив бути й тут обережним і не перегнути палицю. До всього ж Афіни мали ще досить відчутну морську силу, якої не мала Македонія, а в самому місті всі — від юнаків до дідів— озброїлись, і Філіпп, повагавшись, передумав штурмувати місто. Але, оскільки він ще раніше оголосив про похід на Афіни, треба було якось викручуватись з цієї історії. Не зізнається ж він, що просто остерігається зараз іти на Афіни, знаючи, з якою впертістю захищатимуться її мешканці.