Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

І Демосфен невтомно переконував афінян: промакедонська партія хоче "обдурити і звести своїх власних співгромадян", бо кожний з тієї партії вже "завдав великої шкоди своїй батьківщині". Самого ж Есхіна Демосфен в пориві праведного гніву ким тільки привселюдно не називав: і безсовісним, і крохобором, і майданним крикуном, і жалюгідним писакою, і негідником від природи, і поганою та злостивою людиною. До того ж Есхін у Демосфена це — лисиця, справжня мавпа, що веде життя зайця, він також справжній злодюга, та ще й бого-ненависна людина.

Не залишався в боргу й Есхін. Віддячуючи Демосфену тією ж монетою, він називав його (точніше, обзивав) підступним створінням, рабською натурою, розпусником, иуетомелею, неповноправним громадянином,, сикофантом (донощиком) " з усіх греків найнегіднішою людиною, безсоромником, невдячним, брехуном' і негідником.

Невдовзі в Афіни: прибули високопоставлені македонські посли (Антіпатр; Парменіон та інші), в Народному Зібранні за їхньою1 участю1 були обговорені пропозиції мирного договору. Свого часу афінські поели;,, прибувши в Пеллу, просили Філіппа повернути їм Амфіполь та інші прибережні міста, але всемогутній! македонець відповів твердою відмовою-. На тім стояли і; його посли. Дві основні умови мирного договору були такими: обидві сторони повинні зашиміатися! при. своїх володіннях, а укладаючи союз^ зобов'язувалися допомагати одна одній на випадок нападу на: них чи на їхніх союзників.

Такий мир* був невигідний Афінам, адже перший, пункт договору позбавляв їх надії на повернення втрачених, міст у Фракії, а другий пункт міг зробити їх знаряддям у руках Філіппа для здійснення ним загарбницьких планів. Це й загострило боротьбу на афінському Народному Зібранні між антимакедонською партією, котра вважала, що краще продовжувати! війну з Філіппом, якою: б вона не була тяжкою,, аніж погодитись на такі принизливі умови миру. Проти запропонованого миру різко виступив і Демосфен.. Але його протест справі не зарадив: афіняни прийняли мир, запропонований Філіппом.,. і міська влада виголосила клятву перед македонськими послами— у всьому дотримуватись договору про мир.

Ще цілих три роки афінське Народне Зібрання вірилоне Демосфену, а його*затятому ворогу Еохіну, аж доки не переконалося, що мав все ж таки рацію Демосфен. Але таке прозріння прийшло, занадто пізно. Розсипаючи на всі боки обіцянки, та клятви у вірності, Філіпп на той час ухитрився захопити всю Середню Грецію. Ось коли афіняни занепали духом. І підняти його не змогли ні македонська партія з її запевненнями, що все буде добре, ні заспокійливо-утішні листи, що їх слав афінянам хитрий Філіпп. Афіняни вже не вірили нікому і вимагали негайно оголосити Македонії війну.

І тоді Демосфен взявся: за здійснення свого основного плану: створення антимакедонського союзу еллінів на чолі з Афінами. У всі грецькі міста він розіслав людей, щоб ті проводили серед греків роз'яснювальну роботу. Восени

344 року він виступив у Народному Зібранні, де переконливо викривав підступні дії Філіппа. А далі прямо закликав афінян піднятися на війну з царем, який, не звертаючи уваги на існування миру, завдає удар за ударом грецьким містам, всюди сіючи лихо і горе. Час для війни з Філіппом настав! Ще і ще наголошував Демосфен на негайному створенні антимакедонського грецького союзу на чолі з Афінами. Це були роки найвищого злету Демосфена як громадського діяча, оратора й політика. Цього разу він досягнув мети — навколо Афін вже почав створюватись антимакедонський союз.

Тоді ж до Афін прибули посли перського царя Артаксеркса III Оха. Перський владика запропонував допомогу і фінансову підтримку — Артаксеркс теж остерігався агресивних дій Македонії і хотів за допомогою союзу з Афінами захистити свої кордони від зазіхань Філіппа. Демосфену перський цар значно допоміг грошима. (З цього приводу Плутарх напише, що "хоча Демосфен не був куплений золотом, що йшло з Македонії і від Філіппа, але не уникав того, що текло із Суз і Екбатана". В свою чергу перський цар наполегливо радив своїм сатрапам постійно шукати зв'язку з Демосфеном: адже він "може хвилювати греків і таким чином відволікає македонців від Азії").

Але Афіни так і не зважились на союз з персами, які попри все тримали в рабстві малоазіатських греків. Дізнавшись, що Афіни не схвалили союзу з персами, Філіпп відразу ж розпочав війну з греками. Вона хоч і не оголошувалась, але велася повсюди. Цар витіснив афінян з фракійських земель, потім кинув свої війська до берегів Понта Евксінського і розпочав війну за протоки — щоб перерізати шляхи, якими у Грецію йшов хліб, а також захопити багаті, вигідно розташовані міста Перінф та Візантій.

У ті роки громадська й політична діяльність Демосфена досягла найвищого злету, успіхів, слави та визнання співвітчизників. Завдяки його неймовірним зусиллям у березні 340 року союз проти македонської агресії був нарешті створений і перша половина програми Демосфена здійснена. Це була велика перемога не лише Демосфена, а й також Його партії. Оратор був на вершині слави, його всенародно було визнано як державного керівника еллінського союзу проти варварів. Використовуючи свою популярність, Демосфен зміг провести деякі важливі внутрішні реформи, а будучи вибраним ще й "комісаром флоту", провів і реформу флоту, всіляко зміцнював та гуртував міста для майбутньої війни проти зазіхань північного варвара.

Але й македонська партія не дрімала, вона докладала всіх зусиль, щоб підготувати Філіппу шлях у Грецію. Допомогла македонському цареві та його грецьким прихильникам і нова Священна війна, що виникла так своєчасно і так доречно між містами Амфіса і Кріси. Ось тоді Філіпп і вирішив виступити проти греків силами самих же греків. У здійсненні цього задуму йому допомагали його прихильники серед греків — щедро ним обдаровані. Особливо старався Есхін.

І тоді Демосфен сказав, що справжнім порушником миру є сам Філіпп, адже він з часів підписання договору ні на день не припиняв війни. Філіпп — це підступний ворог, котрий своїми ласками погрожує задушити еллінський світ...

Афіни послухали Демосфена й оголосили Македонії війну.

Спершу грекам таланило. Об'єднана грецька армія раз за разом отримувала перемоги біля беотійського кордону та в долині Кефісу. Віра в непереможну силу Філіппа була підірвана, і в греків з'явилася надія на швидку перемогу. На знак поваги і вдячності греки на святах великих Діоні-сій вирішили нагородити Демосфена золотим вінком...

Олімпіада, коли до неї дійшли такі вісті, ожила, збадьорилась і наче аж помолоділа. Ще б пак, македонці терплять поразку в Греції. А раптом це початок... кінця Філіппа?

Я вирішив вам дати волю...

А далі сталося непередбачене.

Вишикувавши, як і годиться в бойових умовах, військо в каре, виставивши бокові, головні й тилові похідні застави, цар Філіпп швидким маршем, долаючи за добу до сорока п'яти кілометрів, пройшов Фессалію, звідти проник у Фокіду, котра все ще лежала в руїнах, завданих їй попереднім походом македонців. Вцілілі фокідійці, котрі ще не встигли й відбудуватися на попелищах, загледівши в хмарі куряви македонське військо, жахалися:

— Ще не заросли молодою травою могили вбитих македонцями фокідійців, як македонці знову йдуть нас вбивати й палити.

Але несподівано цар Філіпп заявив, що він іде на Афіни. А тому пропонує їм, в чиїх краях він швидко з'явиться, щоб вони негайно до нього приєдналися і разом з ним ішли на Афіни. Ще й пригрозив: якщо не пристанете — начувайтеся! З ваших поселень і руїн не залишиться!

Вістка, що Філіпп іде на Афіни, прилетіла пізно увечері і всіх дуже вразила. Як свідчить Демосфен, прітани *, котрі саме вечеряли, вислухавши гінців, встали з-за столу, зчинили тривогу, покликали стратегів і веліли прогнати народ з базарних лавок, а їх самих — підпалити. Полум'я пожежі мало слугувати сигналом для мешканців навколишніх селищ: всім негайно йти до міста — біда! Було віддано розпорядження огласникам і сурмачам всю ніч обходити місто та оголошувати про скликання Народного Зібрання.

В Афінах ніхто не спав, всі тільки й говорили про те, що Філіпп швидким маршем іде на них. Рано-вранці схвильований народ повалив на Пнікс і зайняв там всі місця, що траплялося нечасто. Ніхто не знав, що треба робити. Якщо раніше не було відбою від бажаючих говорити, то цього разу всім наче заціпило. Огласники до хрипоти вигукували: "Хто бажає говорити?.. Як нам бути?.. Що робити?..", але ніхто не квапився вставати й прохати слова.

Та ось всі звернули погляди в той бік, де сидів Демосфен,— тільки він один, великий патріот, оратор і борець проти македонської тиранії, міг щось порадити народу. І Демосфен встав, вийшов до народу і серед загальної тиші виголосив промову. Говорив він пристрасно і палко.

— Будьте мужніми, афіняни! — закликав Демосфен своїх співгромадян.— Становище не таке вже й безнадійне, як ви думаєте. Треба негайно відрядити посольство до Фів і запропонувати фівинцям союз, щоб їх не перетягли на свій бік македонці. Одночасно послати військо до кордонів Беотії, щоб усі, в тім числі й Філіпп, зрозуміли: афіняни збираються захищати свою свободу і незалежність не на життя, а на смерть!

* Прітани — виконуючі обов'язки голів афінської ради 500. Прітани завжди спільно обідали в Прітани (общинному домі) і підтримували священний вогонь. Обід в Прітанії разом з прітанами вважався для афінян чи іноземців високою честю й пошануванням.

Коли знаєш, що робити,— вже легше. Було розподілено обов'язки, Демосфен вибрав собі найважче: разом з дев'ятьма послами й невеликим кінним загоном охорони того ж дня відправився до фівинців на переговори. У ті роки Афіни переживали тяжке фінансове становище, і воєнна міць їхня була надто ослаблена. Військова скарбниця спорожніла, державні прибутки різко впали — за що вже тут утримувати велику армію. А ще ж треба було платити винагороду суддям, членам і учасникам Народного Зібрання (зовсім недавно увели плату за відвідування Народного Зібрання). Дещо було у скарбниці феорікона, куди відраховувались так звані "гроші видовиськ". Вони йшли на роздачу під час свят і були формою державної допомоги, і сувора кара могла впасти на голову кожному, хто насмілився б виступити з пропозицією витратити кошти феорікона на якісь там інші потреби.