Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Біда під Мефоною, коли він кілька років тому, оглядаючи осадну техніку, надто наблизився до мурів — на політ стріли — і позбувся ока, ледь взагалі не розлучившись з життям, не навчила його бути обережним. Під Олінфом він теж оглядав осадну техніку та говорив з командирами штурмових загонів на такій

7 Я. Чемеркс

193

відстані, де його могла дістати ворожа стріла. Олінфяни здогадувались, хто з'явився під їхніми стінами, тож з високих мурів засипали почет царя стрілами (кілька з них гетайри навіть спіймали щитами), але все скінчилося благополучно. Всіляко нехтуючи власною безпекою (принаймні таке складалося враження), цар побував в одній з облогових башт, прискіпливо оглядав катапульти, онагри, цікавився запасами каміння та свинцевих ядер, не звертаючи ані найменшої уваги на ворожі стріли, що свистіли в його бік з олінфських мурів, чим викликав у штурмовиків чимале захоплення. Ті, хто сак ішов на смерть, вітали хороброго царя щиро і з повагою. З таким царем, були переконані, ніякі стіни ніякого кіста перед ними не встоять.

Тільки особисто впевнившись, яка ситуація під мурами, чого не вистачає, що треба підсилити, на що звернути щонайпершу увагу, та погомонівши з вояками, цар в оточенні гетайрів помчав на узвишшя. Скільки піднімався на горб, стільки й вітали його війська — кінві і піші.

— Слава, слава Філіппу! — неслося зусебіч, і цар, доброзичливо посміхаючись, привітно махав військам рукою, в якій була затиснена туга й міцна плетениця. Цар був задоволений, як ніколи. Хоч штурм Олінфа й затягується, але настрій у війську бадьорий, воїни вірять у перемогу, а це — половина успіху. А як узяти Олінф, то вже його, Філіппін, клопи*. Головне, що військо на злеті.

Біля свого намету на вершечку горба цар з'явився рудий від пилюки, тільки очі та зуби блищали. Він скреготнув зубами, але був у доброму настрої. Свій білий, а тепер рудий плащ віддав слузі, і той відразу ж заходився його витрушувати. Зіскочивши з коня, цар пішов за намет і довго з насолодою вмивався, обполіскувався до пояса. Потім надів на понівечене око свіжу чорну пов'язку і зайшов до намету голим до пояса, веселим та бадьорим, з краплями води на дебелому тілі, що, здавалось, було відлите з теплої бронзи. Слуга накинув йому на плечі пурпуровий плащ, але в наметі було спекотно, і Філіпп, всівшись на похідний стілець, ворухнув плечем, скидаючи плащ. Випростав ноги і кивнув слузі, котрий підхопив плащ*.

— Пива! І найхолоднішого! Щоб аж зуби ломило! Слуга подав йому запотілий глечик, що був до того обкладений льодом, цар відкинув голову, довго і жадібно пив.

До намету зайшли Парменіон, Антіпатр, Євмен і,син Александр; всівшись на похідних стільцях, вони деякий час поштиво мовчали. Не повертаючи голови, цар запитав Антіпатра:

— Що там доносить екзітазіс?

— Начальник вивідників доповідає, що твої збіглі брати все ще в Олінфі,— відповів Антіпатр.

— На що вони розраховують? — швидко перепитав цар.— На що сподіваються захисники міста? Чи не збираються, бува, видавши мені братів, запросити в мене миру та милостей?

— Брати впевнено тримаються, бо олінфяни не збираються їх видавати. Олінф все ще сподівається на допомогу Афін.

— Гм.... Сподіватися нікому не заборонено. А що в Афінах? Які вісті од греків передають твої вірні люди? Як поживає мій друг Демосфен? — Слово" "друг" цар вимовив з притиском і насмішкувато, хоч і з глибоко прихованим неспокоєм.

Слухаючи Антіпатра, Філіпп, здавалось, думав про щось своє, але, коли Антіпатр умовк, повернувся до Александра, заговорив уривчасто:

— Слухай, сину. Запам'ятовуй. На все життя. Демосфен — наш найдостойніший противник. Про нього треба часто думати. І оцінювати його треба завжди тільки високо. Він того заслуговує. Коли б не він, вся Греція уже була б біля наших ніг. Особливо Афіни.

— Я не забуду Демосфена до кінця своїх днів,— твердо; як клятву, промовив син.— І заспокоюсь лише тоді, як Демосфен піде з цього світу. Особливо коли це станеться з моєю допомогою.

— Попри все Афіни будуть твоїми, царю,— озвався Парменіон.— Там багато наших вірних людей — Ісократ, Есхін та інші. І своє вони роблять, і за ними, а не за Демосфеном більшість.

— І все ж яка сьогодні позиція мого кращого афінсько-го друга?

— Така, якою була вчора і позавчора: Демосфен та його прихильники вважають, що, коли гору у грецьких справах візьме Македонія, це буде кінцем афінської демократії і незалежності.

— Балаканини, а не демократії! — зневажливо мовив цар і швидко перепитав: — Невже золото безсиле перед Демосфеном?

— Інші його беруть, але тільки не Демосфен. Не виключено, що він просто раніше продався персам і тому служить одному панові.

— Жаль... Золота у нас вистачить і для Демосфена.

— Він вперто виступає за об'єднання Греції шляхом створення грецької федерації. Хоча на успіх йому сподіва-

7* 195

тися марно. Грецькі поліси гризуться, між самими демократами теж чвари, раби повстають — не до федерації зараз грекам. На правильному шляху стоїть Ісократ. Він вважає: тільки ти, наш царю, можеш навести у Греції лад і об'єднати їхні поліси шляхом введення у Греції сильної царської влади. Ісократ закликає своїх прихильників і всіх греків до війни з Персією, яку греки повинні провести разом з македонцями, під твоїм верховним керівництвом. "Там,— говорить Ісократ про Персію,— нас чекає багата країна, там ми здобудемо своє щастя, достаток, і разом з багатством у наші общини повернуться одностайність та згода".

— Ісократ мудрий і вміє далеко бачити,— мовив Філіпп.— Але зараз ще не на часі війна з Персією. Зараз на часі наша перемога у Греції, взяття Олінфа та інших хал-кідських міст і укладення з Грецією миру, а потім і союзу. Лише тоді можна буде говорити про похід у Персію. Але повернемося до Олінфа. Демосфен закликає Афіни і всі грецькі міста допомагати Олінфу. Які наслідки тієї допомоги?

— Мізерні,— одказав Антіпатр,— а тому Олінф не вистоїть. Греки не мають єдності, щоб допомагати один одному.

Слова попрохав Парменіон.

— Хоч Олінф і відмовляється видати твоїх збіглих братів, як і здаватися на твою милість, царю, але переговори з тобою провести він не проти. Про це неодноразово заявляли посланці міста.

— Ніяких переговорів! — Філіпп рукою розсік повітря, лице його зробилося різким і злим.— Хай здаються! Або хай втрачають голови за свою впертість. Ніяких переговорів! Штурм, штурм! Безперервний штурм. Доти, доки їхні мури не перестануть їх захищати. Передайте мешканцям міста: якщо вони не передумають і не здадуться, їхній долі після того, як я візьму місто, не позаздрять навіть... безпритульні собаки! А зараз вина! Всім хорошого хіоського вина!

Ще в повітрі не затихло звучання царевих слів — "А зараз вина! Всім вина!.." — як до намету беззвучними тінями запливли служки. Один тримав у руках холодильник — широку посудину з пористої глини, у якій, обікладений шматками льоду, стояв спеціальний глечик для розливання вина — ойнохоя. Другий на бронзовому підносі тримав чаші, звані скіфосами. Третій служка заніс до намету пузатий мідний кратер і визадкував геть. Служки вийняли з холодильника ойнохою і заходилися змішувати в кратері вино з водою у певних пропорціях, бо нерозбавлене вино пили тільки гіркі п'янички. Змішавши вино з водою у кратері, знову переливали його в ойнохою, а вже з неї наливали у чаші для пиття — скіфоси. Оскільки в ойнохої було три стоки, то слуга одночасно наливав вино у три чаші.

Тим часом до намету заплив — все так же німо й безгучно — ще один служка з бронзовим підносом, на якому вивершувалися консервовані з медом та винним суслом оливки на легку закуску перед вечерею. Впоравшись, служки щезли так само беззвучно. А втім, всі вони були глухонімими — аби, обслуговуючи царя, не могли бодай випадково щось почути і почуте кому-небудь передати.

Взявши до рук свій скіфос, цар жестом запросив те зробити присутніх і, як годиться, промовив:

— П'ю за ваше здоров'я! Кожний з нас хай подумки згадає своїх друзів, відсутніх зараз, а всі разом віддамо належне богам. Ще раз — ваше здоров'я! Пийте собі на здоров'я, ворогам на безголов'я. Це лише початок. Як спаде спека, на вершині горба прослати повсть і викласти побільше яств і вина. Будемо бенкетувати всю ніч. Собі на втіху, олінфянам на загибель. Хай дивляться! Хай тремтять! Перемога буде за нами! Я все сказав. Ваше здоров'я, мої полководці! І за твоє, сину. За нашу перемогу! Слава македонській зброї!

— І її славному цареві! — вставив Антіпатр.

Кінець Олінфа

ОлІнф був одним з найзаможніших і найвпливовіших грецьких міст на македоно-фракійському березі. Незалежний, бо сильний, сильний, бо добре укріплений, багатий, бо мав розвинену торгівлю та розкішні будинки, у яких мешкали вільні й небідні греки. І вони не мали ані найменшого бажання підкорятися Македонії. До того ж Олінф був небезпечним сусідом Македонії на півострові Халкідіці, адже тридцять два халкідських міста слухались саме його, Олінфа, і разом з ним виступали проти Філіппа та його політики. Навіть Афіни не змогли нав'язати Олінфу свою волю. Все це добре розумів Філіпп — без підкорення Олінфа він не міг захопити півострів, а без Халкідікн з її політичною незалежністю годі було й думати про своє панування у Греції. Без падіння Олінфа неможлива подальша могутність Македонії, її поступ уперед, і тнм більше похід у Персію.

Коли б грецькі міста, і зокрема Афіни, по-справжньому допомогли Олінфу, Філіпп навряд чи зумів би Його взяти. Але, на його щастя, Афіни не прислухались до палких закликів Демосфена і виділили Олінфу більш ніж скромну допомогу, яка не могла його захистити. Олінфяни відчайдушно боронилися. Але Філіпп був упертішим від них. І щасливішим, і обачливішим. Доки він штурмував Олінф, його посланці, а також прихильники промакедонської партії Ісократа діяли у всіх халкідських містах не без успіху. Македонське золото, щедрі обіцянки брали своє — халкід-ські міста переходили на бік Філіппа.

Штурмові загони, змінюючи один одного, не давали спокою оточеним ні вдень ні вночі. Станкові луки, встановлені під захистом дубових, окованих металом щитів на відстані ста з чимось кроків від оборонних стін, відчутно спустошували ряди захисників на міських мурах, бо пробивали навіть найміцніші щити.