Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин
А в душі? В помислах? У пориванні? Тут Геракл мусить бути з тобою — душа в душі, бо для душі не існує ні простору, ні часу. А разом з Гераклом з тобою мусить бути все те добро, все те краще, що створили люди до тебе. А його ти мусиш передати тим, хто прийде в цей світ після тебе,— ось де духовне безсмертя людства. Але що ти знаєш про свого славного предка?
— Я— я все знаю! — запально вигукнув царевич.
— Все, та... не все. Ніколи не квапся заявляти, що знаєш все, бо неодмінно виявиться те, чого ти не знаєш. Передумовою істинного знання, каже великий Сократ, є самопізнання, особливо ж розуміння власного незнання. Очь чому ти мусиш повторювати вслід за Сократом: я знаю, що нічого... не знаю. А тепер повернемось до твого предка. Чи знаєш ти, як він вибирав шлях у життя? Ні? Жаль, юначе. У твоєму віці людина вже має вибирати собі дорогу. Ту дорогу, якою вона самостійно піде далі, піде або ж до чеснот, або ж до пороків. Отож Геракл, роздумуючи про свій шлях, подався у безлюдне місце, де б ніхто не завадив йому поміркувати про смисл свого подальшого життя. Ось тут підійшли до нього дві жінки: одна гарна, лице шляхетне, чепурна і вбрана у все біле, а друга пишнотіла, обличчя біле від білил, і дивилася вона прямо на Геракла — визивно, аж нахабно, і одяг лише трохи прикривав її молоде, принадне тіло. Перша йшла повільно й статечно, а друга, випередивши її, відразу ж сказала Гераклу:
— Бачу, бачу... Ти розмірковуєш, якою тобі дорогою йти? Якщо подружиш зі мною, я поведу тебе по дорозі приємній і легкій: скуштуєш всіх насолод життя і проживеш вік, не знаючи ніяких клопотів. Тобі не доведеться ні воювати, ні працювати, а будеш думати лише про те, як смачно поїсти, добре випити, чим би втішити свою хіть, як спати щоякнайм'якіше і багато і як оце все мати задурно. А якщо не вистачить тобі твоїх статків, не бійся, я врятую тебе від потреби заробляти на життя працею рук своїх, тобі не доведеться напружувати своє тіло і розум, ти будеш користуватися плодами чужої праці, споживати те, що надбали інші, і при цьому не відчуватимеш докорів сумління.
Вислухавши, Геракл запитав, як звуть ту жінку.
— Мої друзі,— відповіла вона,— називають мене Втіхою, вороги ж іменують Порочністю.
Тим часом підійшла друга жінка і мовила:
— Якщо ти підеш дорогою, яку тобі покажу я, то творитимеш великі діла і за твої добродійства люди ще більше тебе поважатимуть і славитимуть. Не хочу тебе обманювати обіцянками про те, що ти будеш тільки тішитись насолодами, а розповім правдиво, як боги влаштовували людське життя. З усього того, що є на світі корисного, вони нічого не дають людям без праці й зусиль. Хочеш, аби боги були доброзичливими до тебе,— шануй їх! Хочеш, щоб тебе любили друзі,— роби їм добро! Хочеш, щоб тебе поважали в якомусь місті,— будь корисний цьому місту! Хочеш, щоб уся Греція захоплювалась твоєю мужністю,— служи Греції. Хочеш, щоб земля приносила рясні плоди,— старанно обробляй землю! Хочеш мати численні стада — дбай як слід про худобу! Прагнеш стати славним воїном, щоб захищати друзів та перемагати ворогів,— навчися в знавців володіти зброєю і підтримуй свою майстерність постійними вправами! Хочеш мати фізичну силу — привчай своє тіло коритися розумові й посилено гартуй його так, щоб з тебе зійшло сто потів!
Тут втрутилась Порочність і сказала:
— Чи розумієш ти, Геракле, який важкий і довгий шлях до життєвих радощів пропонує тобі ця жінка? А я поведу тебе до щастя легкою і короткою дорогою.
На це Доброчесність відповіла:
— Мовчала б ти краще, нікчемо! Що хорошого можеш ти запропонувати людям? Яке задоволення матиме людина, коли все їй діставатиметься без праці, без зусиль? Вона не чекатиме, поки в неї з'явиться природне бажання, а задовольнятиме його заздалегідь: їстиме, не встигнувши зголодніти, питиме, не відчуваючи спраги. А щоб збудити апетит, вживатиме різні штучні присмачки; аби пилося краще, діставатиме різні дорогі вина, а влітку шукатиме льоду,— щоб спалося приємніше, не тільки стелитиме собі подушки під боки, а й зробить ліжко-качалку, тому їй хоті-тиметься спати не від утоми, яка настає після праці, а від безділля. Любовну пристрасть вона викликатиме штучно, раніше ніж з'явиться потреба в ній, придумуючи для цього різні засоби. Ось як ти шануєш своїх прихильників: уночі їх виснажуєш, а вдень, у найкращу пору для праці, велиш їм спати. Хоч ти і безсмертна, але з сонму богів тебе вигнали і добрі люди не бажають з тобою знатися. Найприємніших слів — щоб тебе хто хвалив — ти не чуєш, найприємнішого видовища ти не бачиш, бо не можеш побачити жодного гарного вчинку. А хто повірить твоїм словам?.. Хто допоможе тобі в біді? Хто при здоровому глузді зважиться стати одним з твоїх прихильників? У молоді роки вони немічні тілом, а в похилому віці недоумкуваті; замолоду цураються праці, ситі й розніжені, а на старості літ ледве тримаються на ногах, безсилі, змучені соромом за те, що натворили за своє життя, картаючи себе: нащо, мовляв, було так пересичуватись насолодами молодості, а на старість залишити сам тягар болячок. Я ж живу з богами, спілкуюся з чесними людьми, жодне добре діло, ні боже, ні людське, не обходиться без мене; я користуюся найбільшою повагою і в богів, і в тих людей, котрі цінують чесноти. Я — улюблена покровителька митців, надійна охорона дому, доброзичлива помічниця слугам, добра помічниця в мирній праці, вірна союзниця у війні, найкраща товаришка у дружбі. І саме моїм друзям найліпше смакує і їжа, і питво. Смакує тому, що вони їдять і п'ють тоді, коли відчувають голод і спрагу. Сон у них солодший, ніж у нероб, вони не нарікають, коли їм доводиться рано вставати, і заради сну вони не занедбають своїх обов'язків. Молоді радіють похвалам старших, похилі віком пишаються тим, що їх шанують молоді, тішаться спогадами про свої славні діла, охоче роблять те, що їм під силу робити, бо завдяки мені вони милі богам, дорогі друзям, шановані батьківщиною. А коли приходить призначений долею кінець, вони не лежать, забуті безславно, а живуть у піснях і вдячній пам'яті всіх часів. Якщо ти, Геракле, сину чесних батьків, здійсниш славні подвиги, то здобудеш божественне щастя...
Світ безконечний, тому й жадоба його пізнання теж безконечна. Так говорив Арістотель, один з найвідоміших філософів Академії. Йому було вже близько сорока, але він і далі ріс — душею. І пізнавав світ, відкриваючи для себе все нові й нові його грані. І хоч досягнув величі й визнання, але в пізнанні світу не зупинився, залишаючись все тією ж великою і мудрою дитиною, котра щодня й щомиті відкриває для себе щось нове в тому світі, у який вона прийшла. Та і як можна жити і не відкривати для себе світ — такий багатий, незрівнянний, незбагненний. Тож Арістотеля і на п'ятому десятку літ терзала невситима спрага пізнання, жадоба пізнання нового і незвіданого, і те нове і незвідане філософ пізнаватиме до останнього дня життя в цьому світі... До останнього подиху свого — такий уже вдався.
Арістотель захопив Александра відразу ж і назавжди. Бо як Арістотель прагнув до пізнання світу, так і юний царевич прагнув пізнати світ, все нове й невідоме йому, тож вони з першого дня знайомства потяглися один до одного— підліток*царевич і прославлений філософ, світла голова людства.
Поселилися не в Пеллі, великій і гамірливій македонській столиці, а за містом, далеко від суєти двору, на царській віллі, що стояла в тінистому, посвяченому німфам гаю неподалік села Мієза.
Здебільшого прогулювались тінистими й пустельними стежками розкішного гаю, бесідували тільки стоячи. Все, що він знав, Арістотель охоче передавав учневі. А знав філософ багато. І сам як особистість ставав прикладом для царевича. Був він благородної постави, тримався з гідністю, не вислужувався перед двором і сильними світу цього— за це Александр теж цінував свого вчителя. А ще й за те, що філософ ніколи не вихвалявся своїми заслугами. Не казав, що все знає, а постійно підкреслював, що він лише прагне все пізнати, прагне... Але, на жаль, для цього в нього, мабуть, не вистачить життя... Навчав царевича цінувати все благородне, залучав його до грецької культури. Казав: не будемо ми з тобою вчити якийсь один предмет. Постараємось оволодіти всією гармонією духовного існування в цілому. Пізнання краси, працелюбність, добро і його втілення в кращих творах — все це щедро засвоював учень.
— Поривайся пізнати найвище,— наголошував учитель.— Людина тільки тоді прекрасна, коли вона творить безсмертне і божественне.
Згодом скажуть, що він, Арістотель, грецький мудрець і філософ, вивів Александра з напівварварського стану і залучив його до духовної еліти Греції. Це так. Арістотель познайомив Александра з філософією, і звідтоді, навіть у походах, він незмінно цікавився нею і навіть у походи брав із собою вчених. Залишаючись, щоправда, завойовником, котрий знає філософію та інші надбання світлих голів людства. Знаючи, що його учень з часом стане владикою Македонії (не вічний же на цьому світі Філіпп, а більше синів у нього немає), тієї Македонії, котра як тепер, так і в майбутньому загрожуватиме Греції, навертав свого учня до добра. Тому етику викладав для Александра. Розповідаючи про добрі справи володарів і можновладців, Арістотель хотів, щоб учень його, ставши повелителем, теж був добрим, культурним та освіченим царем.
Говорили про славних героїв минулого, і зокрема про Геракла. Арістотель незмінно називав Геракла першим серед перших, закликаючи і юного царевича бути таким же справедливим, як його далекий предок. Багато розказував про потос — потяг, що веде героїв до арате — доброчинності й доблесті. Арістотель виховував у свого учня моральну гідність і те, чим душа справжнього, освіченого і культурного елліна відрізняється від душі варвара. Прищеплював йому любов до Еллади. І навіть подарував власну копію творів Гомера...
Хоч учитель з учнем і зійшлися швидко, але якщо вчитель поривався пізнати світ лише для того, щоб знати його, то учень для того, щоб його згодом завоювати. Не словом, не вченням, не мудрістю, як мріяв учитель, а мечем. Тому учень брав лише те, що збігалося з його власними бажаннями та мріями. Про завоювання світу Александр вже тоді мріяв і вже тоді був переконаний, що він не лише повторить подвиги свого войовничого батька, що само по собі було непросто, а й навіть значно їх перевершить.
У залі для навчань висіла велика карта світу.
