Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин
Александр у супроводі радника Євмена та особистих охоронців їхав попереду на своєму улюбленому Буцефалі, спина якого була заслана лев'ячою шкурою, і здіймав над головою щит. Вродливий, рвійний, з блискучими очима і гордо-величною поставою, сидів він на коні, як молодий бог. Шолом з гребенем сяяв, позолочений об-ладунок спалахував на сонці, білосніжний плащ маяв за його спиною, наче крила. Люди все кричали і кричали царевичу "Слава", кидали під копита його коня квіти — Олімпіада була задоволена. Скрипіли вози, повні добра, відібраного у медів, самих медів, закутих у ланцюги, теж гнали, і люд посилав їм прокляття, що ті посміли повстати проти македонського панування, яке послане медам самим богом.
На площі перед царським палацом спадкоємця зустріла його мати, цариця Олімпіада, в золотій діадемі, оточена ефебами.
— Сину мій славний і великий! Вся Македонія святкує твою блискучу перемогу, і радість у кожного на серці велика і непідробна. І я рада, що в мене такий незвичайний син!..— Мати-цариця від щастя розплакалась і далі не могла говорити. Син зіскочив з коня, підбіг до неї, схилив голову — і мати його благословила.
А до жертовника на площі вже вели молодих ситих бичків — в жертву царському предку Гераклу. Готували пригощання й простому люду, і люд той в очікуванні дармової учти завзято вигукував:
— Слава, слава матері-цариці, котра подарувала Македонії такого незвичайного сина!
Олімпіада, оглушена тими вигуками, розчулена й схвильована, раптом подумала:
"Як добре мені з сином. Без Філіппа... О боги, якби Філіпп не повернувся з походу, як щасливо б тоді ми царювали із сином!.."
Та Філіпп повернувся і повернувся, як завжди, з перемогою: Перінф він узяв. І відразу ж почав готуватися до нового походу. Цього разу забагнув взяти ще й Олінф. А для Олімпіади з поверненням Філіппа наче сонце зайшло за хмари. Віднині вона знову була нелюбою дружиною царя. Сина більше не бачила — Александр невідлучно був при батькові, котрий пообіцяв його взяти з собою. Олімпіада знову зробилася похмурою і дратівливою. Домашні її боялися і намагалися не потрапляти зайвий раз цариці на очі. Особливо коли вона гралася з гадюками та щось до них шепотіла, наче комусь погрожувала. Це наганяло на всіх жах і священний трепет. Вбачали в цьому щось надприродне, містичне. Олімпіада, зловтішно посміхаючись, брала гадюк на руки, обмотувала їх навколо ш.ї і, коли од неї сахалися двірцеві, була й геть задоволена. "Так вам і треба,— думала,— бійтеся мене, це добре. Принаймні не зважитесь проти мене влаштувати змову". Гадюк годувала власноручно, для цього їй ловили мишей, ящірок чи жаб, і цариця кидала їх у ящики для гадюк, із задоволенням спостерігала, як гадюки, заковтували здобич. Жаби пронизливо кричали, миші пищали... Олімпіада скрива посміхалась, і лице її тоді робилося безжалісним, холодним та похмурим. І чорним. І ніхто не знав, про що вона думала, спостерігаючи, як гадючки живцем заковтують мишей...
Друга олінфійська промова Демосфена
До середини IV століття найбільш заселеним краєм Македонії був Халкідський півострів. Але македонські міста там були малолюдними, тож на півострові густо виросли грецькі колонії, і перше місце серед них, оточений родючими землями, займав Олінф. Далі йшли Аполлонія, Аканф, Терон і Мендея. Але все це були міста грецькі, й Македонії, котра за Філіппом почала об'єднуватися й швидко міцніти, вони не визнавали. Грецькі міста об'єднував Олінф, з 432 року він був центром Халкідського союзу. Тож на нього вже давно зазіхав Філіпп. Після колонізації фракійських земель і захоплення фракійського узбережжя Філіпп приєднав до свого царства останні грецькі поліси — Абдери і Маронеї. Македонський цар був задоволений, адже за якісь чотири роки він значно розширив кордони свого царства і вийшов — це було найголовнішим — до моря. Так закінчився перший етап боротьби, на другому він мав захопити увесь Халкідський півострів. Але не квапився — потрібно було спершу обезкровити Грецію, а вже тоді розпочати військові дії проти сильного Олінфійського союзу. До цього Філіпп завбачливо уклав договір з Олінфом і все робив для того, щоб приспати пильність халкідських міст. Після Священної війни, коли Філіпп захопив Фессалію, ситуація змінилася на користь Македонії. Афіни втрачали свою міць і вплив у Фракії та в інших краях. Єдиного фронту проти Македонії Афінам так і не вдалося створити. Дякуючи цьому, Філіпп твердо стояв у Фессалії. В цей час Олінф разом із своїми містами, боячись Македонії, що вже почала господарювати в Середній Греції, послав до Афін посольство з проханням допомогти. Цим Олінф порушив договір, за яким ні він, ні Македонія не мали права укладати окремий договір з Афінами. І Філіпп тоді сказав: нарешті я отримав моральне право напасти на Халкідіку.
А тут трапився ще один зручний привід для нападу: брати Філіппа Аррідей та Менелай перебігли в Олінф і попрохали в нього притулку і захисту. Олінф на свою біду прийняв утікачів. І тоді Філіпп швидким маршем підійшов до Олінфа і зажадав видати йому братів як його ворогів і самозваних претендентів на македонський престол. Олінф відмовився виконати вимогу, і йому більше нічого не лишалося робити, як стати з македонцями на герць. Але, не покладаючись тільки на власні сили, Олінф спішно відрядив до Афін посольство (вже третє за останній час) з проханням надати допомогу. Олінфянам було відомо про позицію Демосфена щодо македонських завоювань, а також про його бажання об'єднати грецькі міста для спільної боротьби проти Філіппа і його зазіхань. На підтримку Демосфена й розраховували посли Олінфа. Як тільки вони прибули до Афін, там знову постало питання: допомагати Олінфу військовою силою чи краще не втручатися в заплутані справи Халкідіки?
— Втручатися! — гаряче заявляв Демосфен.— І негайно, Олінф чекає від нас допомоги, мусимо простягнути йому братню руку! Всі ж бо ми греки, а не варвари. То хто ж грекам допоможе, як не самі греки? Північний варвар сильний, і його можна подолати лише об'єднаною грецькою силою.
У ті дні Демосфен виступив з трьома олінфськими промовами, запевняючи співгромадян: якщо вони не подадуть Олінфу негайної допомоги, то Філіпп, захопивши його, перенесе війну в Аттіку. А тому вигідніше боротися з ворогом не на своїй території, а далеко від неї. І навіть запропонував конкретний план дій. Всі афіняни, закликав оратор, мусять особисто взяти участь в поході, підтримавши таким чином інші народи проти Македонії. Тому афінське зібрання не може проґавити такий щасливий випадок, як не може й повторити свої попередні помилки стосовно Амфіполя, Підни, Потідеї та Мефони. Треба негайно відправляти війська в олінфійські міста для боротьби з Філіппом і заодно відправити частину військ до македонських берегів з метою розорення країни...
Проте афінян лякали труднощі боротьби з Філіппом.
Тоді Демосфен виступив з другою промовою, якою намагався підняти підупалий дух співгромадян. Щоправда, афіняни послали незначну допомогу Олінфу — ЗО трієр і дві тисячі найманців під орудою Хареса і Харідема, але ті домоглися незначних успіхів. Тим часом Філіпп спішно збільшував свої сили на півострові, і деякі халкідські міста, злякавшись македонців, перейшли на їхній бік.
Оскільки перші дві промови не принесли бажаних наслідків, невтомний і невгамовний Демосфен виступив перед народним зібранням з третьою олінфійською промовою. У ній він закликав громадян взяти за приклад героїзм та самопожертву предків. Переконував, як можна обмежити загарбницькі наміри Філіппа, адже сила його є значною лише доти, доки вона з'єднана з іншою якою-небудь силою: А без союзників він слабкий, як слабкі афіняни без підтримки інших грецьких міст. До всього ж часті й виснажливі походи Філіппа не отримують схвалення навіть у самих македонських краях, де люди стомилися від постійних мандрів, у які їх раз по раз жене цар. Навіть серед народів, які, здається, постійно йому підкоряються, немає єдності — одні його ненавидять, інші бояться, треті йому заздрять... Перевага Філіппа, на думку Демосфена, полягала в тому, що він був повним господарем і нікого не вмовляв, а все вирішував сам і сам вів на битву війська, використовуючи будь-який сприятливий момент для досягнення своїх цілей.
Так, так, запевняв Демосфен, своїм піднесенням Філіпп зобов'язаний їм, афінянам, які дали йому змогу зміцніти і зробили його таким, яким ще не був жодний цар Македонії. Бо афінська демократія досі не проводила твердої, рішучої і послідовної політики.
Але всі ці доводи Демосфена не зробили особливого впливу на афінян. Та й прихильники Філіппа не дрімали.
Хоч афіняни й посилали до Олінфа дрібні загони, але що вони могли вдіяти проти македонської фаланги? До всього ж у багатьох халкідських містах знайшлося чимало спільників Філіппа, вони й допомагали йому брати міста фактично без будь-якого опору.
їхній долі не позаздрять навіть собаки
На високому, випаленому пекучим сонцем, пологому горбі вітер шарпав шкіряні намети і шатра, сердито лопотів ними, здіймав шлейфи сухої, рудої пилюки, що, затуляючи собою білий світ, довго не осідала. Пилюка проникала у намети і шатра, припорошуючи собою все, скрипіла на зубах, сльозила очі, утруднювала дихання. Від неї ніде було врятуватися, але до неї звикли і вже не звертали уваги. На війні і не таке буває.
Вершину пагорба, на якому розташувалася похідна ставка македонського царя, щільним колом оточили гетайри, утворивши прохід лише в одному місці, де й пропускали до царя — за спеціальними перепустками — гінців чи тих, кого він викликав. Нижче гетайрів, але вже в низині навколо горба розташувалися великі й малі фаланги, важка піхота — гіраспісти, ще далі — царство кінноти, спершу важкої — катафракти, потім середньої—дімахи і, нарешті, легкої.
За македонським військом та кінними постами дозорців бовваніли мури Олінфа — в місті густо здіймалися дими. Попід оборонними стінами височіли башти облогової техніки, між якими кипів мурашник штурмових загонів, що змінювалися щодня. Горіли багаття, іржали коні, лементували люди, і над усім плив рудий, в'їдливий пил. Хоч облога Олінфа тривала вже з місяць, але македонці не лише не виснажились а, навпаки, день у день посилювали натиск, наносячи все відчутніші удари по місту, що не могло збагнути, звідки Філіпп черпає і свіжі сили, і все нове й нове завзяття?
Сам цар в оточенні загону особистої охорони повертався у ставку з-під стін Олінфа.
