Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Ні, знести такої наруги Александр не міг. Тіпались губи, руки тяглися до руків'я меча, але на кому зігнати свою злість, кому відомстити за своє приниження — він не знав. Відчував: всі проти нього.

Сина свого чоловіка Клеопатра просто не помічала. Забагато йому честі, хлопчиську! Та й що він важив, як поруч неї сяяв од щастя сорокашестилітній цар. Він був п'яний і з трудом тримався на ногах. Гетайри пильно стежили за кожним кроком свого владики і раз по раз підтримували його, коли той, хитнувшись, міг упасти. Ile теж викликало зневагу й обурення в душі Александра. Цар, а напився як останній гультяй. І що він там ще белькоче? Куди поривається, як його вже й ноги не тримають... Чи ж він хоч бачить, де його молода дружина?

Царів тесть, не криючись, вже святкував свою перемогу, вважаючи, що віднині настали його дні. Він теж добряче набрався, як і його коронований зять. І обидва вони були надто бридкими для Александра.

Вино, як відомо, швидко розв'язує язики.

Знахабнів Аттал, подумав, що віднині йому все дозволено, що він і справді рівний самому царю. Ще б пак! Дядько самої цариці! Ніколи, навіть якби йому отут рубали голову, не визнав би Александр якусь там Клеопатру царицею. Бо царицею Македонії залишалася його мати, зганьблена і вигнана царем. А навколо всі вигукували:

— Слава, слава чоловікові й жоні — царю і цариці!

— Слава Філіппу — царю з царів!

— Слава Клеопатрі — цариці македонській! Александр не міг стриматись і вперше вдався до насмішки.

— Слава полководцю Атталу, котрий щойно здобув найбільшу свою перемогу!

Всі отетеріло затихли. Але слух царського тестя був над-, то затуманений вином — не дійшла до нього насмішка Олімпіадиного синка. Тільки й розібрав він, що синок епір-ської відьми вигукує йому славу як полководцю. Хай вигукує, хай славословить, так і треба.

Здійснивши подячну жертву богам за те щастя, що вони йому "піднесли, Аттал раптом забаг зараз же просити богів, щоб вони послали македонському цареві законних дітей від його нового шлюбу з молодою царицею Клеопатрою. Слухаючи те п'яне белькотіння, Александр пополотнів. Виходить, що в царя Філіппа досі були незаконні діти? І зокрема він, його син і спадкоємець, теж незаконний?

Далі терпіти вже не було ані сили, ані бажання. Його зганьбили і ганьблять... Рука Александра щось схопила. Не зважаючи на те, що в його руці,— а тримав він великий срібний кубок,— царевич швиргонув прямо в нахабне і масне лице Аттала.

Аттал дарма що п'яний, але встиг відхилитися.

— Вискочень! — спокійно і від того ще більш зневажливо сказав царевич, як срібний кубок, пролетівши мимо скроні Аталла, дзенькнув об стіну.— Як полководець ти, не здобувши слави на полі бою, гадаєш взяти своє за допомогою принадливості своєї племінниці? Ха-ха! Досі полководці воювали мечами, ними здобували визнання і перемоги, а ти вирішив замість меча використати тіло своєї племінниці?

Аттал застиг з розкритим ротом, наче йому щойно нанесли удар під груди. Смертельна блідість поволі заливала його перекошене лице. Весільчани завмерли, стояли так, наче кожний з них проковтнув палицю і тепер не знав, що з нею робити. А сам винуватець урочистостей, захоплений своєю юною дружиною, нічого не чув і нічого не бачив.

Аттал сапнув повітря, отямився і вихопив меч.

Александр теж вихопив меч і зробив випад — очі його горіли, губи міцно стиснені.

Цар отямився лише тоді, як з дзенькотом схрестилися мечі.

Весільних веселощів як не було.

— Не смі-ій! — закричав цар до свого сина.— Я позбавлю тебе права спадкоємства, якщо ти будеш ображати моїх кращих людей!

Гул схвалення пронісся у залі — цар заступився за Аттала. І вже хтось з македонців вигукнув:

— Геть епірян з Македонії! Потім ще хтось закричав:

— Син епірської відьми посмів підняти руку на славного полководця Македонії! Яблуко від яблуні недалеко падає. Ганьба!

Тут би Александру схаменутися — у гніві Філіпп не знав ні спину, ні пощади. Але злість, що їла Александра протягом всього весілля, нарешті вирвалася назовні і він уже не міг її зупинити. Щось дико крикнувши, царевич налетів на ненависного йому Аттала, меч так і замиготів у його руках. П'яний Аттал хоч трохи й протверезів, але все одно від хмелю був такий слабкий, що ледве відбивав удари. Ще мить—і царевич розсік би його навпіл.

Філіпп збагнув, що треба рятувати свого тестя. Вихопивши меч, він кинувся на сина.

— Не слухаєш мого батьківського слова — то послухаєш хоч царського меча! —'вигукнув він, коршаком налітаючи на сина.

Александр застиг, блідий як сама смерть. Губи його теж були блідими, очі горіли, тільки ліва щока тіпалась.

— Зупинись, царю,— в тиші,, що запала в залі (лише чути було, як хтось важко і злякано дихав), раптом чітко проказав царевич.— Зупинися, бо тебе зупинить мій меч, а я цього не хотів би.

І подумав у ту мить: "Ой недарма ж мені мати не радила йти на це весілля — поганий сон їй приснився". Але шлях до відступу вже було відрізано. Та й не звик Александр відступати, навіть перед рідним батьком.

— Ах... то ти... ти мені... погрожуєш?

— Хоч ти і всемогутній, адже віднині маєш аж двох цариць, але я все одно не відступлюся.

Цар наче вибухнув.

— Ти-и... щеня... мені... смієш... Так одержуй!

Філіпп зробив лише один крок з мечем у руці, хитнувся — він був дуже п'яним і, мабуть, не усвідомлював того, що зараз відбувалося,— і впав. Юна цариця закричала знетямлено, гадаючи, що цар уже мертвий...

— Заспокойся,— розімкнув Александр білі, прикушені до крові губи.— Нічого з царем не сталося, він просто п'яний і проспиться лише завтра.— Сунув меч у піхви і додав, показуючи на розпластаного на підлозі царя: — Ось той чоловік, котрий зібрався йти походом в Азію, а сам не в змозі навіть дійти від ложа до ложа.— І з гордо піднятою головою неспішно вийшов із зали.

Лише тоді кинулись до нерухомого царя. Аттал випередив усіх, опустився на коліна, підняв цареві голову, і всі почули, як цар мирно хропів, забувши в ту мить навіть про свою юну царицю...

Тим часом дівчата заспівали епіталаму, що означало кінець весіллю. Під звуки хору молодий мав вести молоду в спочивальню, а гості мусили розходитись...

Перша шлюбна ніч

Не такою уявлялася Клеопатрі перша шлюбна ніч. її чоловік і цар, розкидавши дужі руки та ноги, захопивши майже все подружнє ложе, прохріп до білого ранку — наче після добрих гульок із своїми питними братами гетайрами. Він лежав горілиць, задерши до стелі напівокруглу борідку, і, мабуть, від того, що рот його був відкритий, хропів немилосердно і нестерпно. Такого дужого чоловічого хропіння Клеопатра ще досі не чула. А втім, що вона знала про чоловіків у свої шістнадцять років? А про царів і поготів. Хоча уявляла їх незвичайними, не земними людьми, а богами. А цар Філіпп виявився таким же земним, дещо брутальним і аж занадто простакуватим,— як усі македонці. А втім, цар перевершував своїх підданих, бо більшого пияка, ніж він, у всій Македонії, як і в Греції, мабуть, не знайти. І ось він, нащадок самого Геракла, ле-жап біля неї, п'яний до безтями, і, розкривши рота, хропів, як хропуть пастухи чи селяни після важкої цілоденної праці. ЬрррШ

Не такою уявляла Клеопатра свою першу шлюбну ніч. На подружнє ложе царя принесли гетайри, теж п'яні, галасливі, гостроязикі й безсоромні,— а ще сини знатних родів. Весело поглядаючи на неї, царицю, сотник —теж п'яний як чіп і теж безсоромно-нахабний — сказав, вкладаючи Філіппа на подружнє ложе:

— Не займай царя. Як чоловік він зараз ні на що не здатний. А тим більше для виконання своїх подружніх обов'язків. Як переспить та похмелиться добряче, тоді інша річ.

Гетайри хотіли роззути царя, але той не дався. Не розплющуючи очей, він брикався, лаявся і заспокоївся лише тоді, як його полишили у спокої. Гигочучи, гетайри вийшли, лишивши її наодинці з п'яним чоловіком. Клеопатра ледь примостилася на краєчку подружнього ложа і так, злякано здригаючись, коли він скреготів уві сні зубами, пролежала до білого ранку. Коли Філіпп, соваючись, доторкувавсь до неї своїм тілом, вона гидливо здригалася і відсовувалась далі. Та далі вже не було куди відсовуватись — краєчок ложа. Мусила терпіти. Навіть той смердючий перегар, що линув од нього. Плакала. Жаліла сама себе — за кого її видали, о нещасна вона! А потім згадала, що віднині вона цариця, і заспокоїлась. Бо чоловік її не хто-небудь, а знаменитий на всю Грецію цар. Тому й світ для Клеопатри прекрасним здався. А що перебрав на власному весіллі цар — з ким не буває. На те вони й чоловіки. Не кожний день Філіпп п'є, буває і тверезим. Важливо, що віднині вона цариця Македонії, все інше — дріб'язок... Так заспокоювала себе Клеопатра, намагаючись не звертати уваги на жахливе хропіння царя. Під ранок таки стомилась і, певно, трохи придрімала (цар на той час ніби урвав своє хропіння), бо схопилась, як у двері .загупали.

Сполошено забилося серце — хто? Чого?.. А по той бік дверей галасували:

— Ей, молоді! Годі вам любитися, вже гості зійшлися, покривало треба знімати з молодої...

А-а... покривало. Клеопатра полегшено перевела подих.

Загупали вдруге — нахабно, безцеремонно, наче не до царя в спочивальню, а до якогось дядька-селюка. А втім, весільний звичай е звичай і перед ним усі рівні — навіть царі, такою була Македонія. Від повторного гупання Філіпп, урвавши хропіння, схопився й знетямлено затряс закудланою головою — певно, намагався хоч що-небудь збагнути, де він і що з ним? Чорна пов'язка зсунулась, на місці ока зяяла червона яма з рубцями. Клеопатра злякалась тієї очної ямки, що наче підморгувала їй, крикнула. Філіпп від її крику, мабуть, отямився, поправив пов'язку і єдиним оком втупився в Клеопатру, намагаючись згадати, а хто ж вона така — чергова його коханка на одну ніч чи...

— Та чи ж ви скоро вийдете, молоді? — галасували по той бік дверей.— Годі любитися, залиште трохи любові ще й на завтра, а сьогодні пора знімати покривало.

Цар з шумом видихнув із себе смердюче повітря від перегару, глянув єдиним, все ще посоловілим оком на Клеопатру, пошкріб груди й зітхнув наче б винувато:

— Перебра-ав... Похмелитися б... Душа горить...

На тім перша шлюбна ніч цариці Клеопатри й закінчилася. По якомусь часі цар Філіпп, бадьорий (встиг вже похмелитися пивом) і свіжий, ніби й не він хропів усю ніч п'яний як чіп, напахчений, гарно зодягнений, елегантно вивів до гостей свою юну царицю.