т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Леонид (підповзаючи ближче до неї, зворушено). Марусю, голубко, нетреба так...
Маруся (злякано одсувуючись). Нетреба! Нетреба!
Леонид. Та що з тобою? Чого злякалась?
Маруся. Нетреба! Будь таким... Так легше...
Леонид. Яким «таким»? Який же я?
Маруся. Я не знаю, я не знаю... Тільки не треба... Слухай краще, зараз будуть співать...
Леонид. Чудна ти!
Маруся. Нічого, нічого... Слухай...
З тюрми чується спів чоловічого голосу.
Леонид. Тш! (Напружено слухає.)
Співають:
По пыльной дороге телега несется,
А в ней по бокам два жандарма сидят.
Маруся (раптом підводячись). Уже! Уже!
Леонид (хвилюючись.) Не хвилюйся так, Марусю, не хвилюйся.
Маруся. Ні, ні... Я не хвилююсь... Я тільки... От що, Леониде! (Хапливо виймає з-за корсажу пакет.) Оцей пакет... Ви його прочитаєте завтра... Чуєте? Не сьогодні... А то й сьогодні, як хочете, мені все одно... Ну, от... Ви його прочитаєте... Більше нічого... Неконспіративного нічого... не бійтесь.
Леонид (взявши машинально пакет). Марусю, що за пакет? Що за пакет?
Маруся. Тихо, тихо... Пакет так собі, нічого... Зараз... Слухай...
З тюрми співають:
Сбейте оковы,
Дайте мне волю…
(два рази).
Маруся (надхнено). Да-да! Будьте певні. Ви будете мать волю... Будете!
Леонид. Марусю! Що за пакет, скажи! Для чого? Навіщо ти зараз дала?
Маруся. Так, так... Може, мене арештують... Я хочу, щоб ти прочитав його...
Леонид. Але чого ж тебе арештують? Значить, і мене ж арештують?
Маруся. Ах, покинь! Завтра все узнаєш. Ну, оддаси мені, як не арештують... Ну, подерж сьогодні у себе... Сховай... І слухай... Вони вже другий куплет починають. Чуєш, це вже другий... Правда ж, другий? Це другий чи ні? (Дуже хвилюється.)
Леонид. Заспокойся, заспокойся... Це - другий.
З тюрми:
А дома оставил он мать беззащитную
Будет она от тоски изнывать и страдать...
Маруся. Да-да, це другий... Другий! Господи... Да-да, другий! (Задихається.)
Леонид. Марусю, Марусю... Ну, не можна ж...
Маруся (раптом обнімає Леонида, жагуче цілує, одривається). Нічого, нічого... Це так... Я ще можу буть сильною... Це так... Да-да...
З тюрми жагуче чується:
Ах, сбейте оковы,
Дайте мне волю…
Маруся (як у сні). Да-да. (Застигає. Потім враз стріпується, ніби щось згадавши.) Ох, я й забула! Боже, що ж мені робить? Леониде, голубчику, я на одну хвилинку... Через дві секунди я назад...
Леонид. Куди? Що забула? Вже ж другий раз... Чуєш?
Маруся. Да-да, чую... Я зараз, зараз! Я забула у Трохима свій револьвер... Там... Я зараз... (Хутко біжить уліво і зникає в тьмі.)
Леонид (злякано). Марусю, Марусю!
Неспокійно, в великій тривозі, зігнувшись, ходить, вдивляючись у тьму. Давить руки, поправляє пенсне.
З тюрми співають:
Оставил он также там милую сердцу,
Будет она от тоски изнывать и страдать.
Ах, сбейте ж оковы,
Дайте мне волю…
(два рази).
На початку приспіву «Сбейте оковы» хутко з’являється задиханий Трохим.
Трохим. Ну, що таке? (озирається.) Де ж Цінність Маркович? В чім діло? Що за ідіотизм?!
Леонид. Що таке? Який Цінність Маркович?
Трохим. Та який же, чорт би його взяв! Що йому треба? Де він? Нащо кликав? Та швидше, третій раз уже!
Леонид. Ніхто не кликав! Ніякого Марковича нема... Хто вам сказав?
Трохим. Ах ти, прокляття!.. Та Маруся ж прибігла зо мною...
Леонид. Маруся?! (З жахом.) Трохиме... Ох, господи! Біжіть швидше назад! Біжіть! Ви там покинули?
Трохим. Там.
Леонид (пориваючись бігти, штовхаючи Трохима, не знаючи що робить). Біжіть! Біжіть! Вона все набрехала, хоче щось робить... Біжіть! Ніякого Цінність Марковича... Вона все видумала, щоб узять... О, боже!..
В цей мент співають кінець приспіву:
«Дайте мне волю...»
Трохим (зриваючись бігти). Ах ти ж, прокляття!
Але раптом чується страшенний вибух, вся тюрма на мент освітлюється.
Леонид (безсило сідаючи). Погибла... Боже...
Трохим (зупинившись). Так... Фу ти! Да... От... (Хоче бігти і знов зупиняється.) Все одно нема чого... Нема...
Чути вистріли, крики, свист вартових, в вікнах густо голівок, ворушаться, кричать.
Леонид, сидячи оцепеніло слухає.
Трохим (стоїть, важко дихає, пильно вдивляється у тьму. Раптом кричить): Го-го!.. Сюди!.. Тут.
Чути тупіт ніг і глухі окрики.
Трохим. Го!.. Го!..
Леонид (підводиться). Біжать?
Трохим. Го!.. Го!.. Сюди!
Вибігають утікачі. Двоє передніх несуть труп Марусі. Задихані, балакають одривисто, хапливо, з нотками радости і тривоги.
Передні: Куди? Скоро!.. Там погоня... Трохиме, голубчику, здоров... Куди бігти?.. швидше…
Разом:
Леонид (підбігаючи). Мертва? Мертва?
Трохим. Сюди, сюди!.. Вона жива?
Передні й задні разом, біжачи:
- Коло стіни... Лежала... Мертва...
- Швидше, швидше... Мертва...
- Без голови... Швидше...
Леонид (не пускаючи, розтеряно хапається за труп).