т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Леонид (сідаючи на землю). Ви б, Марковичу, краще сіли, або лягли... Сядь, Марусю. Так воно конспіративніше буде...

Цін. Марк. Не можу, любчику, не можу... Ні за що зараз ні сидіть, ні лежать не можу... Тут уже хоч би стріляли прямо в пику, так не сяду й не ляжу. Так уже господь милосердний создав. Нічого не поробиш!

Леонид. Та хоч не ходіть.

Цін. Марк. Знаю, любчику, що й ходить не варто б. Не можу.

Маруся (що лягла, закинувши руки за голову). А зор скільки! Колись я вірила, що то душі людські...

Павза.

Маруся (глибоко зідхнувши). У що колись не вірилось! (Швидко сідаючи.) Слухайте, Марковичу!

Цін. Марк. Слухаю, Марусенько...

Маруся. А де ж Трохимова бомба?

Леонид. Тш! Тихше... Нетреба так голосно...

Маруся. Я забула...

Цін. Марк. Лежить там, де їй треба лежать, а потім встане і зробить те, що їй треба зробить...

Маруся. Але це дуже небезпечно для Трохима?

Цін. Марк. Ну, не так, як букетик фіялок у руках, але береженого, моя радість, і бог береже. Все од бога, моя хороша...

Маруся. Ах, та покиньте ваші жарти! Не місце їм...

Цін. Марк. От іменно, моя люба, коли й жартувать, як не тепер, а не нервуватись і голосно кричать...

Маруся (понижуючи голос). Я не нервуюсь. Я вас питаю, є хоч один шанс, що його може розірвать?

Цін. Марк. (з легким роздратованням). А, слухайте, серце, ви ж не дитина й повинні розуміть, що бомба не апельсин же все таки... Все може буть... Зручно кине, нічого не буде. Кине недалеко од себе, може штовхнуть... так, що й не встане...

Маруся (лягаючи знов). Так. Дякую.

Леонид. Ану, тихо! (Слухає.)

Чути невиразний, сумний спів і далекі перегукування.

Маруся. Що таке? Що таке?

Леонид. Нічого. Мені почувся крик якийсь коло стіни...

Цін. Марк. Ну, там кричать нікому...

Маруся. А може, його схопили?

Леонид. Ну, це не може бути...

Маруся. А чого ж він так довго? Господи! Яка тоска! Як тут тоскно... Тюрма страшна така...

Свист вартового, протяжний, виючий.

Маруся. Навіщо вони свистять?

Цін. Марк. Це вартові... (Потирає руки.)

Маруся. Який безнадійний спів... Хоч би вже швидше він. Вони там ждуть...

Леонид. От уявляю, що вони зараз переживають...

Цін. Марк. Да-да... Погано... Коли я тікав...

Маруся (раптово стаючи на коліна). Ах, мені так хочеться скоріше заспівати їм, дать знать, що ми вже тут,- що... я прямо не знаю.

Цін. Марк. Тш, тш, Марусю, тільки заспокойтесь, зараз прийде Трохим, тоді співатимете...

Маруся. Ах, чого він так довго! Дивіться, як чорніють головки в вікнах... Наші на лівім боці? Да, на лівім. Я тут бувала вдень... Он вікно Петра... Здається, так давно-давно це було, а всього днів п’ять. Да, днів п’ять... (Застигає й непорушно стоїть на колінах. Стріпується.) Цінність Марковичу! Так життя - базар? Ну, а що робить тим, хто не має ніяких товарів? Іти з базару?

Цінність Маркович мовчки ходить.

Леонид. Марусю, тут, їй-богу, не місце для філософій. Краще слухай...

Маруся. А звідки ти знаєш, що не місце? А може, якраз в таких місцях і місце? Ну, Цінність Марковичу? Одповідайте ж!

Цін. Марк. Шш! Здається, Трохим...

Леонид. Тихо, Марусю...

Всі пильно слухають.

З’являється Трохим.

Трохим (тихо). Готово.

Цін. Марк. Зв’язали?

Трохим. Зв’язав, рот заклепав і в будку поклав...

Маруся (прудко підводячись). Ну, тепер можна, значить, давать сигнал? Да? Співать? Можна? (Хвилюється.)

Цін. Марк. Давайте... Тільки не хвилюйтесь і не дуже голосно співайте, щоб здавалось, що співають далеко від тюрми.

Маруся. Добре, добре... (Прокашлюється й, повернувшись до тюрми лицем, співає:)

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Всі напружено слухають.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

З тюрми чути чоловічий голос:

Добрий вечір тобі,

Зелена діброво,

Переночуй хоч ніченьку

Мене молодого.

Добрий вечір тобі,

Зелений байраче,

Переночуй хоч ніченьку

Ти славу козачу.

Як тільки чуються перші слова, всі з полегшенням зідхають і оживляються.

Маруся. Почули, почули! Андріїв голос!

Цін. Марк. (швидко). Чудесно! Ну, Трохиме, на місце! Після третього разу «сбейте оковы». Марусю, одповідайте.

Маруся. Чекайте. (Поспішно підходить до Трохима.) Трохиме! Прощайте! (Простягає руку.) Не сердьтесь на мене... і не згадуйте... поганим... Я може лучча, ніж ви думаєте. Може, побачите... Ну... Ну, ідіть, а то я... Нічого, нічого... Ідіть!

Трохим. Ех, Марусю! Ну що вже тепер... Тільки не прощайте все таки, а до побачення! Я помирать не збираюсь. До побачення, товариші! (Стискує руки.)

Леонид. До побачення!

Цін. Марк. До побачення! Трохиме! Ви ж тікаєте на мій пост?

Трохим (озираючись). Да. (Зігнувшись, зникає наліво.)

Маруся.