т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Оксана (жорстко й різко). А тепер побіжиш за мною!
Леонид. Що-о?
Маруся круто повертається до неї.
Оксана. Те, що чув. Ну, годі сантиментальності розводить. Цінність Маркович, все вже скінчено? (Раптом до Леонида.) Тільки пам’ятаєш, що я сказала? Два рази одного любить не вмію. Я - великодушна: лучче не біжи за мною. (До Цін. Марк.) Справа скінчена?
Цін. Марк. (який весь час поривався зупинити розмову, поспішно.) Я не знаю... Треба б ще...
Леонид (до Оксани). Ти - смішна! Розумієш ти? З тебе тільки сміятись можна! «Побіжиш», ха-ха-ха!.. От за ким я побіжу. (Показує на Марусю.) От за ким я рачки поповзу... Вона вище вас усіх! Краще, прекрасніше!.. Ти недостойна башмак її поцілувать!
Оксана (теж розпалюючись ненавистю). Да? Ану ти поцілуй її тепер, як цілував колись мене? Ха-ха-ха!
Леонид. Оксано!
Оксана (з злим викликом). Що?
Трохим (з мукою). Годі! К чорту! Я більше не можу! (Хапає з гвіздка капелюх і біжить у двері.)
Цін. Марк. Панове, панове! Заспокойтесь! Оксано, Леониде... А, боже мій!.. Так же з справою не можна... Що ж це таке?..
Оксана, важко дихаючи, натягає рукавички.
Маруся сидить непорушно-закам’яніло.
Леонид швидко ходить по хаті.
Оксана (зірвавшись з місця, швидко підходить до Марусі, простягає руку, суворо). Простіть. Я любила його. Ви одняли. Простіть.
Маруся (злякано, не розуміючи). Що?
Оксана круто одвертається й швидко виходить із хати.
Цін. Марк. Та куди ж ви всі розбігаєтесь! Що ж це таке? Їй-богу, я нічорта не розумію... Ану вас к чор-р-р-ту усіх. Це просто... Я не знаю. Тут іменно божевільним зробишся... (Хапає капелюх і сердито виходить, щось бурмочачи.)
Мовчання.
Маруся (ворушиться, потім з страхом і тоскою бере себе за голову). Господи!.. Невже нетреба було?!
Леонид (зразу зупиняючись, злякано). Мовчи! Мовчи, Марусю! Треба! Треба було! Чуєш? (Стає перед нею на коліна, хапає руки її, цілує.) Треба! Треба! Я люблю тебе! Люблю, люблю, люблю!
Маруся (тихо). Чи я ж цього ждала?.. За що ж?
Леонид. Нічого, нічого... Вони - дикі, скоти... Тебе оцінять.
Маруся. Леониде!.. Через що вона так сказала тобі?..
Леонид. Мовчи! Вона - божевільна. Од ревности, од заздрости, од низьких своїх інстинктів. Паскудна, пошла женщина!
Маруся. Це - неправда, Леониде?
Леонид (злісно встаючи з колін). Та неправда ж, неправда, ніколи цього не буде. Я тільки ненавиджу її!
Маруся. Ти любиш мене, як і... раніше?
Леонид. О, Марусю! (Хапається за голову, з мукою.) Навіщо такі питання! Я молю тебе, не питай так, не питай ніколи! Чуєш?
Маруся. Ти боїшся?
Леонид (кричить). Я нічого не боюсь! Я люблю тебе!.. Годі про це... Ходім!
Маруся. Ходім... (Встає, застигає - ворушиться; видно, хоче щось сказать і не одважується.) Леониде!
Леонид. Що, Марусю?
Маруся (мнеться... Рішуче.) Іди сюди... Ближче...
Леонид підходить, вона кладе йому на плечі руки і близько нахиляється лицем до нього; хвилюється.
Маруся. Слухай... Прийди сьогодні до мене. Прийди, як... як муж...
Леонид. Ах, Марусю!.. (Трохи одсовується.) Навіщо ти це тепер?..
Маруся (жалко зігнувшись). Ні, Леониде?.
Леонид (з стражданням). Марусю! Нетреба... Потім! Ти сама сказала, щоб чистим піти... Потім, все потім...
Маруся (помалу, вбито схиляє голову і стоїть якийсь мент. Потім підводить, чудно блискає очима й говорить). Так. Ходім.
Леонид (не дивлячись на неї). Що «так»?
Маруся (посміхнувшись). Нічого... Так, деякі думки. Ходім.
Леонид. Марусю... голубко. (З мукою й ніяковістю.) Ти, може, думаєш, що я того не хочу, що...
Маруся (поспішно, злякано). Нетреба! Нетреба! Ходім... Не муч... Нетреба... Ходім! (Швидко вибігає з хати.)
Леонид (за нею). Марусю! Марусю! Та хіба ж...
ЗАВІСА.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ.
Ніч. Поле. На заднім плані видно тюремну стіну; за стіною тюрма, збудована на кшталт літери П. Вікна її жовтіють у тьмі квадратиками: з деяких видно голови в’язнів, які то ворушаться, то зникають, то непорушно темніють у них. Іноді виразно, хоча дуже глухо чути, як перегукуються в’язні між собою. Можна часто розібрати окремі слова. Ввесь час цього розділу перегукування не перестають. На сцені нікого.
Серед ріжних згуків ночі чутно з тюрми чоловічий голос:
- Га-ля-а... Га-а-ля-а!
Павза.
Тонкий жіночий голос: А-а-а?
Чоловічий голос: За-спі-вай-те-е!
Жіночий голос: А-а?
Два чоловічих голоси разом: За-спі-вай-те!..
Жіночий голос: О-о!..
Павза.
Два ріжних голоси співають:
За тучами, за хмарами
Сонечко не сходить,-
За лихими ворогами
Мій милий не ходить.
Обережно крадучись, з’являються Трохим і Цін. Марк., зупиняються, озираються. Балакають придушено.
Цін. Марк. Тут... (Прислухається.) А тих ще немає... Погано...
Трохим. Зараз прийдуть...
Цін. Марк. (заклопотано). Ех, боюсь я, їй-богу, казав я...
Трохим. Ну, нічого... Вона просто
