т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Михайло. Та я, бачите... Така, їй-богу, історія, що й говорить мені якось стидно... Конешно, шо народ усе малооб-разований, малопонятний... Ну, і той, конешно...

Цін. Марк. Та в чому ж річ?

Михайло. Та товаришка Маруся...

Цін. Марк. Ну?

Михайло. Вона вчора занімалась з нашим гуртком...

Цін. Марк. Так... Ну?

Михайло. Ну, хорошо занімалась... Нічого будто... Хлопці ніби слухають. Не так, як повсігда, ну, слухають... Ну, тільки ж пішла вона, як вони всі до мене: «Передай у Комітет, щоб дали другого інтеліґента, не можем з нею заніматься». Всі в один голос...

Цін. Марк. Чого ж то так? Що за єрунда?

Михайло. Конешно, народ первобитний, некоректний... «Жалко, говорять, так жалко, що не можем прямо слухать...» Це, значить, шо товаришка Маруся з собою зробила... «Хай, говорять, вона занімається з такими, що не бачили її...»

Цін. Марк. Що за єрунда! Та ж нею так довольні були?

Михайло. Та, знаєте, конешно... Воно, положим, правда, що вона не дуже той... Ну, як раньше, так нічого, приятно було слухать, хоч ми вже все знаєм, що вона говорила. Ну тепер... Жалко дуже...

Оксана. Хм! (Голосно насміхається.)

Михайло і Цінність Маркович зиркають на неї.

Цін. Марк. Погано... Ну, що ж робить?.. Скажіть, щоб почекали... Хутко наїдуть сюди нові товариші, тоді якось зробимо...

Входить Трохим і мовчки сідає.

Михайло. Я для того й шукав вас... на роботу сьогодні через це не пішов... Шо, значить, неловко нам говорить їй, а в суботу у нас занятія... Так шо...

Цін. Марк. Ну, добре... Ми подумаємо... Ви йдіть зараз, вам товаришка Оксана завтра все скаже, як і що... А зараз ми дуже заняті...

Михайло. Так я й скажу... Бувайте здорові!

Прощається й виходить.

Цін. Марк. Бувайте. Так і скажіть. (До Оксани.) А це, люба моя, дуже негарно, що ви привели його сюди... З такою конспірацією ми всі - ввечері, завтра - будемо там, де революціонерові негарно буває... Ви могли це все сказать сами нам...

Оксана. Я рішить сама не могла, а він хотів зараз же знати... постанову... Потім, я хотіла, щоб він це заявив сам, мені могли б ще не повірить...

Цін. Марк. Ну, єрунда... Негарно, що все йде так неконспіративно. А з цим гуртком... Я не знаю... Маруся так нервується зараз, що лучче б їй не йти завтра...

Оксана. Ви хочете мені її збуть? Ну, вибачайте. Мені нема охоти...

Цін. Марк. Ну, Оксано, що за вирази?.. Я тільки боюсь, щоб у такому стані, як вона зараз, вона не наробила якихось дурниць завтра... (Трохим пильно слухає, хоче щось сказати.)

Оксана. Не наро́бить, не бійтесь... А хочете, то не беріть її. Тільки я проти того, щоб брать замість неї кого іншого з організації...

Цін. Марк. Але ж справа...

Оксана. Ну, знаєте, у вас своя справа, а в нас своя. Ми не можемо всю організацію випускать на одну справу...

Стук у двері.

Трохим стріпується і встає.

Цін. Марк. Ввійдіть!

Входять Маруся й Леонид.

Маруся (з лицем, ніби густо всіяним чорними прищами на щоках. На бровах, на носі і в кутках губ темно-червоні. Щільно пострижена. Іде з високо піднятою головою. Очі напружено блищать, вся має непокійний, піднятий вигляд). Драстуйте, Трохиме!

Трохим, не зводячи очей з її лиця, застигло мовчить.

Маруся. Що ж ви не одповідаєте? Чого так дивитесь? Ну, дивіться... (Ближче до нього підходить, скидає капелюх і підставляє лице. Трохим машинально відступає.) Ха-ха-ха! Ви боїтесь навіть?

Трохим (тихо). Ні, я не боюсь.

Маруся. Невже? Це добре... Ну, у всякому разі, не ревнуєте вже? Тепер ніякого нещастя не може трапитись? Правда? Ми прийшли обсудить завтрашню ніч... Я думаю, ви вже не одмовитесь од цієї справи?

Трохим глибоко зідхає, проводить рукою по лобі, мовчить.

Маруся. Ну, що ж ви? Товаришу Трохиме! Одповідайте ж, тепер ви ідете до тюрми? Ну?

Трохим (тихо). Іду...

Маруся. Что и требовалось доказать! (Озирається до Леонида, киває головою й посміхається з виглядом: «Що? Хіба ми не так говорили?». Нервово проходить уперед.) Ну, а тепер, значить, можна й обговорювать завтрашню ніч...

Леонид мовчки здоровкається з Трохимом і проходить уперед. Трохим, як сонний, починає без ладу ходити по хаті, переставляє стільці, складає книжки, виливає для чогось з глечика воду в миску умивальника; часом зупиняється й дивиться на Марусю.

Цін. Марк. (усиленно-діловито.) Ну, в такому разі, мої панове, давайте, перш усього, точно встановимо, хто йде завтра, а хто зостанеться на розплід організації... Нас не багато... Якщо...

Маруся. А що, Цінність Маркович, бачите: не стало в мене одного товару й перестали деякі покупці ганятись за мною. Остався товар, який не для всякого лавушника має цінність.

Цін. Марк. Звичайно, звичайно... Так от, мої панове, нас єсть зараз... раз, два, три, чотири...

Маруся (сідаючи на Трохимове ліжко). Леониде, сідай тут... (Показує поруч себе.) Товаришу Трохиме, ви нічого не маєте проти, що я сіла на ваше ліжко?

Трохим (зупиняючись). Що ви кажете? Вибачайте, я не дочув...

Маруся. Я кажу, чи не маєте чого проти