З неопублікованого - Олександр Олесь
Не заспівають солов'ї
І жайворонки у блакиті?
Ні слів, ні голосу, ні руху...
Душа всю душу віддала,
Коли вона святого духа
Торкнулась світлого крила.
11.1917
«З моєю мрією ясною…»
З моєю мрією ясною
Сплелось життя в один вінок,
І слізьми, вилитими мною,
Скропило усміхи квіток.
В троянди рани розгорнула,
Надії - в келихи лілей,
В дзвіночки сині обернуло
Зітхання змучених грудей.
О, молода моя, без краю
Тобі пасує мій вінок...
А я лежу... а я вмираю:
Всю кров віддавши для квіток.
1917
«Який блискучий, дивний ранок…»
Який блискучий, дивний ранок,
І день холодний і страшний,
Туман навісив свій серпанок
І погасив наш світ ясний.
Десь грім, непевний і лукавий,
То стихне враз, то загуде.
Що буде далі: дощ кривавий
Чи сонця море золоте?..
Який був схід ясний, блискучий,
Але який нас захід жде?!
Чи він несе нам біль пекучий,
Чи віру в сонце золоте?!
9.10.1917
«Боже, що ранок і день посилаєш…»
Боже, що ранок і день посилаєш,
Тишу і мир нам пошли.
Ти, що орла в небесах окриляєш,
Наші думки окрили.
Боже, коли ж ти звелиш нам сьогодні
Вийняти з піхов шаблі
І захистить наші скарби народні,
Честь і простори землі...
[1917]
«О, де ви, ті, що нам вінки сплітали…»
О, де ви, ті, що нам вінки сплітали,
Що в край ясний за нами йшли,
Що переможно клекотали,
Як в небі синьому орли?
Куди ви линете на крилах,
Що з вами сталося тепер,
Чи ви спите в сумних могилах,
Розбиті вихором химер,
Чи ще і досі, вірні волі,
Вінки із гімнів плетете,
Чи кров'ю сходите у полі,
Чи зброю в нетрях куєте?
О, де ви, лицарі прекрасні?
В темницях ваші ватаги.
В них світлий дух, як сонце, гасне,
На них сміються ланцюги.
Як чорні хмари, чорні думи
Закрили їм пречистий світ,
Хоч ще шумлять весняні шуми,
Хоч ще цвіте весняний цвіт.
[1917]
«На рівнинах Білорусі…»
На рівнинах Білорусі,
Де лягла журбою мла,
На мужицькій бідній ниві
Ніжна квітка розцвіла.
Ти в собі відбила ниву,
Всю журбу взяла її,-
І тому мене так ваблять
Квіти - віченьки твої.
1917
«Знов душать нас, товариш, брат…»
Знов душать нас, товариш, брат,
Невольник, вчора скутий,
Що разом вийшов із-за грат,
Сьогодні ворог лютий.
Вчорашній раб - сьогодні пан,
Кричить, глузує,
Що не загоїв славних ран,
А вже зробивсь тираном.
Мовчи! Хоч вирви язика,
Коли терпець урвався,
Владика тут моя рука,
Хоч я в твоє забрався.
Ой брате, пане, не жартуй,
Бо плакать доведеться,
А ти, народе, зброю куй,
Бо битись не минеться.
1917
«Дайте терпіння!…»
Дайте терпіння!
Бракує нам лише терпіння.
А решта єсть у нас:
Наруг, і глуму, і каміння,
Прокльонів братніх і образ.
Терпіння тільки нам бракує,
Народ терпіння грізно жде,
Гримить кайданами, шумує,
Як рій схвильований, гуде.
30.05.1917
«Щасливі ми! Сучасники мої…»
Щасливі ми! Сучасники мої,
Яка багата нам судилась доля!
Беззмінна ніч, подзвін і клич, жалі..
І сонце враз! І промениста воля.
І цвіт землі! І цвіт, як шум на морі,
Як океан, схвильований народ.
О революція, о пориви прозорі,
О правдо вічна, пам'ятай приход.
І знов падіння із-за хмар безодні,
Бенкет кривавий...
О ні! Народ з орлячою душею
І з арфою Еола не умре.
(Хай пекло - все життя - воно ніщо Орфею)
Живим лишиться він і під землею
І пута куті перетре.
[1917]
«Хто на варті, на сторожі…»
Хто на варті, на сторожі,
Хай вартує, а не спить.
Хитрі заміри ворожі,
Ворог помстою кипить.
Всі на варту! Очі, вуха
І набитий карабін.
Ворог пильно тишу слуха,
Припадаючи до стін.
Діла! Зерна, не полови!
Нам обридли вже слова!
Мокрій курці без розмови
Одсічеться голова.
[1917]
«Гей, вперед! Крізь ліс дубовий…»
Гей, вперед! Крізь ліс дубовий
До щасливої мети!
Тільки в вільній Україні
Відпочинемо, брати.
Більше віри і завзяття!
Гнуться, падають дуби!
Буде солодко спочити
Після лютої борби.
Друзі! Ширшає дорога,
Світить сонце крізь гілля...
Недалеко перемога
І улюблена земля.
Гей, вперед! Крізь ліс дубовий
До щасливої мети.
Тільки в вільній Україні
Відпочинемо, брати!
8.05.1917
1918
«Не боюсь я зимою тебе, не боюсь…»
Не боюсь я зимою тебе, не боюсь.
Ти, як квітка зів'яла, стоїш,
І барвінком уже я не в'юсь,
І стократ ти