З неопублікованого - Олександр Олесь

style="">І ллються хвилями пісні,-

Вони назад мені вертають

Гадки-сподіванки ясні.

 

Хай дощ холодний з неба ллється

І ніч чорніє, як труна,

Хай з мене доля зла сміється

Вогнями щастя із вікна,-

 

Дарма! Самотності голодній

Кричати кров'ю я не дам:

В той час, як ллється сміх народний,-

Ганебно литися сльозам.

 

Піду без крику, без зітхання,

В пітьмі один заплачу я,

Заллють пісні мої ридання,

І прийме їх свята земля.

 

1918

 

«Ти заходиш сонцем... небо і земля…»

 

 

Ти заходиш сонцем... небо і земля -

Наче дві троянди... наче кров моя.

 

Наче моє серце в гніві хтось розбив

І побризкав хмари і простори нив.

 

І зійшла ти сонцем... небо і земля,

Як могила чорна, як душа моя...

 

1918

 

Д. МАРКОВИЧУ

 

 

В часи наруги і знущання,

В часи завій і всіх негод

Ти не звалив хреста страждання,

Ти не покинув свій народ.

 

Ти вів його рукою брата,

Ти в темну ніч йому зорів,

Була тобі мужицька хата

Миліш позначених домів.

 

Напередодні бур незнаних,

Життя чи смерті на віки,

Наш дух до образів коханих

Свої приковує думки.

 

О ви, що встояли в негоду

І не погнулися, дуби,

Благословіть шляхи народу -

Шляхи змагань і боротьби.

 

О ви, що вміли серце рвати

І кидать іскри золоті,

Навчіть і нас стяги тримати

І умирати на хресті.

 

До вас, до образів коханих,

Летять сполохані думки,

Напередодні бур незнаних

Життя чи смерті на віки.

 

8.11.1918

 

«Сумно мені, сумно! І щодня сумніш…»

 

 

Сумно мені, сумно! І щодня сумніш.

Притулись до мене... Тишею утіш...

Я боюсь, що серце затремтить, здригне,

Стане! І не стане через мить мене.

 

Не прошу нічого і не хочу я...

Бо тепер вже пісня скінчена моя.

Як любов вмирала, вмерла і вона.

А коли це сталось - знаєш ти одна.

 

1918

 

«Хай дня не видно з-за туману…»

 

 

Хай дня не видно з-за туману,

Хай хмара з півночі росте,

Але хіба я перестану

Співать про сонце золоте?

 

Ні, ні, прекрасну нашу мрію

Я уберу в квітки весни.

Я по борах її розвію

І напою дитячі сни.

 

1918

 

«Мовчу! Рука моя дрижить…»

 

 

Мовчу! Рука моя дрижить,

І в келих мій отрута влита...

Хтось під вікном моїм лежить,

Когось незнаного забито.

 

О, це не лицарі ясні...

Не вірю я, не може бути...

Це інший хтось в мої пісні

Влив смертельної отрути.

 

Лежить... Дві рани на чолі...

Цілує їх проміння срібне.

Невже святкуючій землі

І це життя було потрібне?

 

Мовчу я... Голос мій дрижить,

Не ллється пісня перемоги.

Неначе той, що там лежить,

Пісням моїм закрив дороги...

 

О, це не лицарі ясні...

Божусь життям. Не може бути...

Це інший хтось в мої пісні

Влив смертельної отрути.

 

24.12.1918

 

1919

 

 

М. ВОРОНОМУ

 

 

Звідки він прийшов до нас?

Мабуть, з краю чарівного...

Може, з місяця ясного

Він скотився на Парнас...

 

Скільки нам приніс співець

Звуків сонячно-небесних,

Слів нечувано-чудесних

Для безрадісних сердець!

 

Скільки він приніс жалів,

І задуми, і зітхання,

І бурхливого кохання,

І ясних, дитячих снів!..

 

Скільки він приніс квіток

І розкидав їх усюди:

В кожну пісню, в кожні груди,

В кожний скривджений куток!

 

О поете, ми тобі

З них тепер вінок сплітаєм

І твоє чоло квітчаєм,

Наш спочинку, в боротьбі.

 

1.01.1919

 

«Здавалося б, з одних негод…»

 

 

Здавалося б, з одних негод,

Та сліз невтішних, та скорбот

Сплелось життя твоє, кохана.

Здавалося б, одна велика рана,-

Душа скривавлена твоя.

 

Але крізь [скло] угледів я,

Що цілий всесвіт на хресті,

А ти, скорботна, як мадонна,

Припавши пташкою до лона,

Ллєш сльози, чисті і святі.

 

І всі були в такій красі,

Що гасли радості усі.

 

20.01.1919

 

«Ми довго бились в обіймах чаду…»

 

 

Ми довго бились в обіймах чаду,

Ми вже не ждали собі добра,

І на шляху ми лишились ззаду,

І світ нам застує гора.

 

Але огляньмось: по тій дорозі,

Де ми боролись, лишали слід,

Де проливали і кров, і сльози,

Цвіте весняний, рожевий квіт.

 

Погляньте, друзі: якого цвіту!

Повіють теплі вітри в маю

І понесуть той цвіт по світу,

І зійде цвіт той стократ в краю.

 

[1919]

 

 

 

 

________________

ПРИМІТКИ

 

 

У цьому розділі вперше друкуються поезії Олександра Олеся, які не входили до жодного з його видань і не друкувалися в періодиці. Більшість з них - це мистецьки завершені твори, однак біля окремих чорнових автографів зустрічаємо позначки, зроблені самим письменником: «слабувато», «доопрацювати», «переписати», «скоротити» тощо. Взагалі Олександр Олесь не любив повертатися до написаного