З неопублікованого - Олександр Олесь
А хтось дужий мене обнімає крилом
І плете з мого зілля терновий вінок.
12.10.1918
«Весна прийшла, і повідь спала…»
Весна прийшла, і повідь спала,
І хвилі тяжко сплять в землі.
По полю де-не-де на боці
Лежать злиденні кораблі.
А все ви - бульки різнобарвні,
На темних водах пухирі.
Де зараз ви, юрби пророки,
Бурхливих хвиль проводирі?
Давно полопались, нікчемні...
Самі з повітря, з ним злились...
Почервоній за них, о земле,
Ти їм молилася колись.
3.09.1918
«Влетіли в серденько моє…»
Влетіли в серденько моє
Якісь страшні пташки-тривоги.
Одна зозулею кує,
А друга вороном клює,
А третя плаче від знемоги.
Що жде мене, не знаю я...
Але душа моя німіє,
Але кричить душа моя.
Ах, наближається змія.
О, де ти єсть? Рятуй, надіє!
11.11.1918
«Усе: моя душа, і кров, і мозок…»
Усе: моя душа, і кров, і мозок -
Були твої... тобі.
Ти скрізь була в піснях і снах,
В сльозах, падіннях, в боротьбі.
Чому ж ми розійшлися мовчки?
Ну, ти - нехай, а я, а я...
Мені б не стало віку, щоб тобі усе сказать.
І, може, через те я тільки плакав?
Ага! Тепер я розумію.
Колись сказала ти мені:
Одна сльоза гаряча варта
Мільйонів цілих слів.
12.10.1918
«Радість життя в моїм серці співає…»
Радість життя в моїм серці співає,
Горе розлуки з ним тужить в мені,
Чом тебе, щастя, зо мною немає,
Нащо лишила ти сльози одні?..
Глянь! Моя радість без тебе вмирає,
В'яне, як квітка в степу без роси,
Горе на грудях у неї ридає...
Хрест ти йому і труну принеси.
1918
«Ще зійде сонце, і не в червоних шатах…»
Ще зійде сонце, і не в червоних шатах,
І не з мечем в окровлених руках,
Блисне воно на мурах і на гратах
З великим гімном на устах...
І ранок світлий перейде в день поволі,
І стануть рідними братами вороги.
І присягнуть на вічні віки волі,
І переллють на рала ланцюги.
1918
«Ліси тернові, яри і кручі…»
Ліси тернові, яри і кручі
По власних трупах ми пройшли,
І перед нами ясні простори,
І ми розкуті, і ми орли.
На крила! Вгору! На вічну волю,
Вперед, до сонця, до зір ясних.
Вітаймо волю, вітаймо долю,
Квітчаймо славних, хто ліг за них.
Народ великий іде за нами.
Ми всі злилися в один поток!
Ти і вони - дві недолі мої,
Дві мої радості світлі...
Шкода, до сліз мені шкода її,
Шкода і квіток розквітлих.
Осінь вона... Але дні золоті!
Падає листя останнє.
Тихо дрімає життя в забутті,
Світиться в серці кохання...
Ти - це весна! Це надії мої,
По[тяги], думи бентежні,
Сонце і вітер! Квітки, солов'ї,
Гори! Степи необмежні...
Як я вам серце своє поділю?
Хто з вас дорожче для мене?
Двох я без пам'яті, двох вас люблю!
Рвися ж, серце шалене!
06.1918
«До мене смуток знов прийшов…»
До мене смуток знов прийшов,
Прийшов до мене близько-близько,
Зітхнув, схилився низько-низько
І слів для мови не знайшов.
До мене мрія підійшла,
Поклала руку ніжно-ніжно
І враз заплакала невтішно,
І біля ніг моїх лягла.
І довго втрьох сиділи ми
В вечірній сутіні, як сови...
Були в нас скінчені розмови:
Ми ждали тиші і пітьми.
1918
«Прийми мене, весно рожева…»
Прийми мене, весно рожева,
Слугою твоєї краси,
Візьміть мене братом, дерева,
Візьміть мене в прийми, ліси.
Розкрию я широко віти,
До сонця гілля простягну
І буду вам пісню шуміти,
Казатиму казку ясну.
Печуть мене думи прокляті,
І привиди чорні встають,
Страховища-звірі на святі
З кривавого келиха п'ють.
Я віру згубив по дорозі
І змучене серце розбив,
Я муками висушив сльози
І розпачем душу спалив.
Візьми мене, весно кохана,
Хоч каменем кинь без життя...
Глибока, як ніч, моя рана,
Немає назад вороття.
1918
«Покинь, мій синочку, ридати…»
Покинь, мій синочку, ридати.
Хай сліз твоїх ворог не п'є.
Почуєм ми рідні гармати,
Угледим ми військо своє.
І рідний наш прапор замає,
Як сонце ясне вдалині,
І в сурму привітно заграє
Хтось верхи на білім коні.
І вибіжать люде убогі
Зустрінути батька свого,
Впадуть вони лицарю в ноги,
Сльозами обмиють його.
Покинь, мій синочку, ридати,-
Хай сліз твоїх ворог не п'є,
Почуєм ми рідні гармати,
Угледим ми військо своє.
1918
«Дух наш пречистий, дух наш народний…»
Дух наш пречистий, дух наш народний,
Над нами сходить в сю мить, сьогодні.
На крилах в'ється,
В сльозах сміється.
І сльози
