З неопублікованого - Олександр Олесь

раніше, про що свідчить і його лист до редактора журналу «Малі друзі» Б. Даниловича, писаний незадовго до смерті: «Головне - переписати! Написати - «момент», але переписувати, покривати лаком - це таки нудна робота, і я місяцями і роками збираюсь за неї взятись. Це, здається, національна риса... Але я здебільшого пишу «на швидку руку» і не люблю взагалі «вигладжувати» свої вірші». Можливо, це одна з причин того, що в архіві поета зберігається велика кількість рукописів у чорновому варіанті. Деякі сам автор вважав «пройденим етапом», інші вірші тематично не підходили до його книжкових видань. Траплялося й таке, що з часом сам поет не міг прочитати свого важкого почерку (про це не раз нотував на полях). Не завжди вдалося і нам розшифрувати окремі слова чи речення з віршів, тому, не претендуючи на достовірне відтворення, в таких випадках подаємо їх у дужках. Датування окремих творів теж приблизне. В архіві знаходиться чимало варіантів одних і тих же віршів, часто дуже відмінних, що дає право говорити про самостійні твори.

Після виходу перших двох книжок Олександр Олесь, вже як визнаний поет, не поспішав видрукувати все, що написав. Навіть виконуючи обов'язки редактора найсоліднішого на той час часопису «Літературно-науковий вісник» (1912-1914), він не завжди використовував можливість друкувати на його сторінках свої твори.

Незважаючи на те, що 1911 р. Олександр Олесь видав третю книжку своїх творів, до якої, окрім поеми «Щороку», ввійшло 30 віршів, на цей час їх зібралося в поета значно більше. На пропозицію М. Грушевського видати поезії окремою книжкою він відповів: «Вибачайте, дорогий Михайле Сергійовичу, що Вам зараз не відповідаю на Вашу пропозицію - видать збірку моїх віршів. Був дуже зайнятий в останні часи різними роботами і не переглянув свого «архіву». А без сього я не можу нічого сказати Вам певного» (ф. XV, № 1055).

Найбільше залишилось у рукописах віршів після виходу другої, третьої і п'ятої книжок. Відомо, що в шосту книгу мали ввійти вірші, написані в 1917-1918 роках. Шоста книга Олеся не друкувалася цілісно, лише окремі поезії були вміщені в тогочасній періодиці. Досі не знайдений її остаточний варіант, який, можливо, зберігається в архівах приватних осіб чи видавців. Про намір автора видати шосту книжку маємо таку інформацію. Газета «Відродження» (1918. № 207) повідомляла: «Відомий український поет кінчив і здав до друку кн. VI своїх «Поезій». Ця книжка має свою трагічну історію. Вона була виготовлена ще в січні місяці цього року. Але під час більшовицького наступу, коли стріляли з гармат по місту, одна граната залетіла до кімнати, де лежав рукопис О. Олеся. Все було знищено. Таким чином кн. VI «Поезій» злагоджена наново». Невдовзі київський журнал «Книгар» (1919.- № 17.- С. 1018) також писав про те, що «відомий український поет О. Олесь закінчив і здав до друку VI книгу своїх поезій».

Із спогадів сестри поета Марії можна дізнатись, що снаряд, який влетів у кімнату, вбив Олесевого товариша К. Хороманського і «...розкидав готовий до друку VI т.». Робоча назва книги «На хвилях», хоча сестра констатує іншу назву - «Тобі співаю» (так підписаний зошит за 1910. р.) (ф. XV, № 27).

У листах О. Олеся з-за кордону до дружини і сина (1921-1923) також згадується неодноразово шоста збірка. В одному з листів він писав: «Як будуть купувати VI кн., то треба продати, тільки звідти треба вийняти те, що перестарілось, а то яких-небудь 10 віршів можуть зіпсувати всю книжку, і її ніхто не буде купувати» (ф. XV, № 1085). В архіві поета залишилось всього шістнадцять віршів, які переписані в зошит під назвою «На хвилях. Кн. VI» (ф. XV, № 97). Далі з зшитка вирізані листки (можливо, це дружина забрала їх з собою). По різних зошитах, записниках, на окремих листках розпорошені вірші, біля яких стоїть позначка: «В шосту книгу». До запланованих автором віршів із шостої книги нам вдалося виявити ще двадцять п'ять.

Вісімнадцять поезій до цієї збірки автор переніс із зошита, об'єднаного назвою «Прекрасній уяві» (ф. XV, № 97). Тут же подано епіграф до циклу:

 

Що одняло життя суворе,

Вертаєш ти в думках, вві сні...

Візьми ж оці мої пісні,

Моя ясна і ніжна зоре.

 

Біля наступних п'ятнадцяти віршів цього циклу позначки про належність до шостої книги немає. У зошиті № 92 зазначалось, що два вірші треба перенести до шостої книги, а поезія «Воля кров'ю сходе» записаний тут як «Умирає воля, чуєте, кохані…» (29.07.1917).

Остаточно доля шостої книги так і не відома. В листах до дружини О. Олесь пропонував продати її видавництву «Криниця», журналу «Друкар», залишити копію в «Олєчки Повзнір», або ж привезти до нього, на кордоні сказавши, що вона продана видавництву «Космос», або ж прохав «взяти з собою хоч її зміст».

Усі неопубліковані до початку 1919 р. вірші Олександра Олеся подаються за автографами, що знаходяться в Центральній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського (ф. XV). Вірш «Майові сни, майові мрії…» (1915) подається за автографом, який знаходився в державному музеї театрального, музичного і кіномистецтва УРСР (м. Київ, С - І, № 6637 с)

У примітці біля віршів зазначаємо лише номер справи.

 

1896 - 1897

 

Усі вірші подаються за чорновими автографами. П'ятдесят поезій, писаних російською та українською мовами, об'єднані в загальному зошиті під назвою «Стихотворения. Первые опыты» (1896-1897) (ф. XV, № 1) Біля окремих віршів є присвяти. Найбільше їх - для сестер Марусі й Галі, для яких також написано вірш «Маруся і Галя» (Ідилія).

 

1903

 

Погляд твій упав на серце... (№ 100).

Жита мої, жита мої розкішні!; О, не без жалю погубили... (№ 5)

Твої слова - то квіти восени... (№ 892).

 

1904

 

Натхнення час - то час святий! (№ 6).

Плава морок нічний, спочиває земля... (№ 915).

Не жди пісень і слів признання…; Журишся? (№ 7)

Поможи ж йому мерщій!.. (№