Партизанський край - Шиян Анатолій

А яка сила може стримати людину, бійця, коли він зустрівся з фашистом?

Це нагадує випадок в артюховському загоні. Один партизан під час бою сховав голову і лежить, а другий у нього запитує: "Чому ти голову сховав?"

"Я,— каже,— так ненавиджу німців, що навіть дивитися на них не хочу".

І Сабуров продовжує далі:

— У кожного з вас був би на рахунку вбитий хоч один фашист. Він би не пішов грабувати, палити села, вбивати мирних жителів. Ви мали можливість воювати, але втекли від противника.

Ви тут говорили: "Скрізь, куди не поткнись,— пости німецькі, засідки. Не можна було пройти". Нічого неможливого не буває.

Ось іще випадок. Боєць Нікітін мав у Картеничах дівчину, яку він любив. Пройти туди було неможливо. Вирушала розвідка й поверталася ні з чим. І ось визвався цей боєць: "Я піду".

І пішов. Він мав бойове завдання, пройшов через всі засідки, виконав наказ та ще розшукав у курені свою кохану, привів її з собою до загону, і тепер вони воюють разом проти німців. .

Закінчиться війна. Прийдете додому. У багатьох з вас є діти. Вони спитають: "Ну, батьку, як воював?"

Що скажеш? "Ми били німців". А сам же ти скільки забив? А спитають не твої діти, так друзі, знайомі, мати чи батько... Як в очі їм глянеш? Будеш брехати? Погано! Дуже погано! Треба кожному партизанові мати на особистому рахунку забитих у бою німців, а інакше ти не партизан, не захищав Батьківщину, рідний народ як слід і звання свого не виправдуєш.

Цими днями розповіли мені про патріотичний вчинок білоруса Володимира Ігнашевича з села Груздова, Ленінського району. До лісового селища несподівано підійшли німці. Маючи всього сорок шість патронів, цей чоловік убив двох кавалеристів, затримав колону, дав людям можливість втекти до лісу, а сам загинув, коли вистріляв усі патрони. Це був патріот. Це була світла людина.

Нам треба враховувати всі недоліки, щоб виправити їх у наступних боях.

Тиха річка Ствига омиває півострів, заквітчаний старими деревами. Світить сонце. Спішно просушують вояки свій одяг, латають, чистять, готуючись до якогось надзвичайного для них свята.

Вихлюпавши з дірявого човна воду, ми попливли до півострова. Згодом сюди прибули Сабуров, Богатир і Ципко.

У тіні старого крислатого дуба вишикувались словацькі вояки й офіцери.

Рапортував Сабурову капітан Налепка. Він же подавав команду воякам. Приємно вражала їхня виучка. Рухи були швидкі, точні, красиві.

— Начальник Штабу українського партизанського руху генерал-майор Строкач,— почав свою промову Сабуров,— доручив мені передати урядові нагороди вам, офіцерам і бійцям, які відзначилися в боротьбі проти загарбників. У першому ж бою ви зарекомендували себе як славні хоробрі партизани. Воюючи з німцями на нашій території і захищаючи Радянську країну, ви тим самим захищаєте свій народ і свою батьківщину.

Ми знаємо: в лавах німецької армії є багато наших друзів, наших братів слов'ян, яких мобілізовано силоміць. Вони ненавидять німців-поневолювачів, як ненавидимо їх ми. Вони, наші брати слов'яни, чекають тільки слушного моменту, щоб перейти на бік Червоної Армії або на бік партизанів, умножуючи їхні ряди. Ось на яку групу зменшилась тепер армія німців і збільшилась наша армія партизанів. Групу очолює такий досвідчений і хоробрий командир, як капітан Рєпкін. Ми знаємо про вашу відвагу і винахідливість у бою, про вашу ненависть до німців. Ця ненависть примушувала сержанта Гочала не залишати своєї позиції, прикриваючи відхід товаришам, незважаючи на те, що він був поранений. Ця ненависть до загарбників примусила танкіста Корбеля викрасти в німців танк, щоб передати його на озброєння партизанам. Не кожний може, рискуючи життям, зважитись на такий вчинок. Під час бою на невигідній позиції вояк Штраух ліг на землю, а вояк Поклемба поставив йому на спину свій кулемет, і так вони вели вогонь по противнику. Що це? Наказ їм дали такий? Ні, це винахідливість воїнів, це їхня ненависть до ворога. А ворог у пас єдиний, ворог жорстокий і підступний. Він задумав роз'єднати, поневолити слов'янські народи. Ми б'ємося з цим ворогом не на життя, а на смерть. Вручаючи нагороди — партизанські медалі першого і другого ступеня, я побажаю вам ще більше винищувати ворогів, бити їх нещадніше, наближаючи день остаточного розгрому.

Костянтин Ципко прочитав потім указ, а Сабуров вручив нагороди.

Ось почепив собі на груди сяючу під сонцем медаль Мартин Корбеля, а біля нього стали з такими ж медалями хоробрий сержант Гочал, вояк Кухта і відважні кулеметники Штраух і Поклемба.

Партизанськими медалями прикрасились груди офіцерів. Нагороджених вітав комісар Богатир. З відповіддю виступив капітан Рєпкіи:

— Радянському урядові, начальникові Штабу українського партизанського руху Строкачу і вам, товаришу генерал-майор, від себе та від імені офіцерів і вояків я висловлюю щиру подяку за нагороду. Я хочу запевнити вас у тому, що ми будемо чесно битися проти нашого спільного ворога, наближаючи День Перемоги, день жаданого спокою для вашого і нашого народів, а також для всіх волелюбних народів світу. Ми будемо битися з ненависним ворогом до останньої краплі крові, а коли треба буде віддати життя за наше справедливе діло,— ми віддамо його без вагань. Та ми знаємо: їхня смерть — наше життя! Довір'я, виявлене до нас, ми виправдаємо з честю, як це було до цього часу. Спасибі!

Він потискує руку генерал-майорові Сабурову, Богатиреві, Ципкові. Потім лунає його команда. Твердим кроком проходять вояки й офіцери, і в тихій воді річки яскраво відбиваються їхні постаті. Відбивається у воді старенький дірявий човен, що в ньому замість весла лежить уламок дошки.

ГІТЛЕРОВІ — ПОСІПАЦІ, СКАЖЕНОМУ СОБАЦІ

У купі газет і журналів, що їх принесли сьогодні до загону партизани, була одна, що привернула до себе увагу. Звалась вона "Нове слово" — "Neues Wort", датована 7/7 1943 p., Berlin.

"У ТИЛОВІЙ ЗОНІ ЗНИЩЕНО 194 ТАБОРИ БАНДИТІВ".

Німецьке верховне командування використало на Східному фронті тимчасове затишшя для того, щоб забезпечити постачання німецьких частин і звільнити тил від більшовицьких банд, які з наказу Сталіна тероризували місцеве населення і саботували відбудовну роботу німецьких властей. Ми вже мали нагоди, керуючись повідомленням німецького верховного командування, звернути увагу на ці операції.

З настанням сухої пори року на середній ділянці фронту було знищено кількасот таборів бандитів.

Німецькі частини, при підтримці російських та білоруських добровольчих загонів, мали новий великий успіх, закінчивши на початку червня великі операції по звільненню місцевості, що сприяло знищенню 194-х укріп4ених таборів бандитів.

Під час систематичних операцій, що продовжувались кілька тижнів, була оточена велика лісиста і болотиста зона, в якій на протязі довгого часу більшовицькі банди організовували свої бази. Ця зона звільнялася крок за кроком. Табір за табором виявлявся і знищувався. Німецька авіація подавала при цьому велику допомогу, спостерігаючи під час повітряної розвідки за рухом бандитів, а також виявляла їхні укриття. В жорстоких боях ці банди одна за одною були знищені.

Понад 10 000 полонених, велика кількість захопленої зброї і повне звільнення всієї дільниці стало результатом цього заходу, що завдав нового разючого удару по розбійницьких методах червоної Москви. Як виявилось, бандити постачалися переважно з повітря.

* Частини, які брали участь в операції по звільненню місцевості, знищили на потайному аеродромі, розташованому в лісі, один літак і вісім транспортних планерів із зброєю, спорядженням і таємними наказами.

1 У німецьких зведеннях про ці операції знову з великою теплотою і визнанням згадується про місцеві добровольчі загони, які особливо відзначились в цьому заході. Вони мають великі успіхи в досягнутій справі, в операціях по розвідці, проведеній в непрохідній лісистій і болотистій місцевості, їхні заслуги неоціненні.

: Особливо теплими словами згадуються в німецьких зведеннях окремі козачі батальйони, керовані власними начальниками, які виявили велике військове мистецтво і виняткову хоробрість. Добровольці, що приймали участь у протибільшовицькій визвольній боротьбі на Сході, блискуче витримали хрещення вогнем і ствердили виявлене їм довір'я".

Ця писанина викликала серед партизанів сміх і глузування. Сабуров сказав:

Надіслати на ім'я цієї редакції нашу відповідь. Нехай прочитають. Погані в них справи... Дуже погані! Надходить їм, як то кажуть, капут!

...Листівка ще пахла друкарською фарбою, а її вже читали біля вогнищ партизани. Диверсійні групи розносили її далеко за межі стоянки загонів і через надійних людей поширювали серед поліцаїв та "вільних козаків". Листівка переходила з рук у руки в походах і на привалах. Нею прикрашувались часом двері німецьких комендатур.

Бійці зберігали її так, щоб не змокла вона ні в болотах, ні під дощами.

То тут, то там збирався гурт.

— "Гітлерові-посіпаці, скаженому собаці,— вичитував хтось уголос.— Кобель тебе зачинав, а сука сплодила, на білий світ пустила. Отож, скурвий сину (осиковий кіл тобі в слину!), прописуєм, що ми живі та здорові, як ті дуби у діброві, кланяємось тобі голим з... і просимо вас поцілувати ось куди нас!"

Вибухає сміх. Десятки очей тягнуться до листівки, щоб глянути на красномовний малюнок. Хтось з партизанів пояснює:

— А знаєте, хто це? Наборщик. Художник-самоук не вмів по пам'яті змалювати, а наборщик йому каже: "Я тобі допоможу". І став оце так біля дуба.

— Та читай же далі,— просять нетерплячі. Читець продовжує:

— "Та ще побажаєм тобі від щирого серця сто болячок у реберця, сто чортів у твою пельку, щоб ти швидше ліг у земельку.

...А вже ти зграю свою скликав, а вже ти руки криваві потирав, нахвалявся, чорним душам присягався: "Я пошлю на схід вояків-арійців. Я розіб'ю партизанів, розвію, чорним попелом села покрию, кров'ю людською уп'юся і повеселюся. Та надішлю я машини і танки, щоб дали ворогам прочуханки. А для більшої рації ще підкину й авіації. Отоді в тилу буде мирно та тихо". А тебе, людожере, спіткало лихо.

Як води з моря не випити, як вітру в полі не спинити,— так і нас, партизанів, хоч сказися, хоч сто разів навколо... обкрутися,— не здолати тобі нас, не розвіяти, бо ми є месники народні, захисники благородні.