т. 5 - Оповідання - Винниченко В. К.

- Атож.

Яким одвернувся і мовчки став дивитись із дірки. На темно-молочному фоні неба мені видно було чорний силует його капелюха і зрізаних плечей.

Блакитна зірка дрібно дрижала. Сусідки її поблідли від місячного світу, а вона не піддавалася.

Мені хотілось говорити далі на ту ж тему. Але як в мені, мабуть, справді сиділа Гапка з товстими литками, то я дуже байдуже, навіть позіхаючи, почав:

- Та якого біса тобі прийшла така думка в голову?

Яким мовчав. Я думав, що він розсердився.

Але коли по павзі він одповів, у голосі його я не почув гніву, навпаки - тихий сум, зворушення було в йому, якісь теплі сердечні ноти.

Він заговорив зі мною через те, що бачить, як ненормально я живу. Нормальний стан людей - щастя. Так-так, люди можуть жити щасливо, але замість того живуть без пуття і погано.

Яким замовк. По голосі його я почував, що він говоритиме далі. І я ждав,- хай докладніше висловиться, повинен же бути якийсь привід для такої розмови. І він, дійсно, знов заговорив, але без непритаманного йому суму, а майже сердито..

Так, люди можуть бути щасливі!

Але щастя, як будинок. Щастя треба будувати. Треба його обрахувати, виміряти, треба все підвести так, щоб ніщо його не могло зруйнувати...

І це цілком можливо.

- Чого, наприклад, тобі треба для щастя? - звернув знов на мене Яким. Здоров’я ти маєш. Це вже багато. Маєш роботу, яку любиш. Любиш, розумієш. Це не багато людей має. Значить, для піддержки особистого існування у тебе все є. Тобі треба ще сем’ю. Чекай, Гапочко. Не дриґай ногами, нічого страшного нема. Тобі треба головну частину твого будинку. Розумієш? Люди звикли жити в чужих старих будинках. Через те ж, що вони старі, там тісно, вогко, скучно. А иноді вони завалюються й гублять людей. Правда?

Я мовчав. Я вже догадувався, до чого він хилить. Він, очевидно, хотів примусити мене жувати папір і їсти курячий гній, щоб на власному досвіді дізнатись, чи можна їх їсти, чи ні.

Так ніби на те й скидалось.

Що таке сучасний шлюб? На думку Якима, у багатьох людей шлюб - це щось вроді поганої звички, яку засвоїла собі людськість. Якби можна було яким-небудь способом одвикнуть від цього, було б чудесно. Такі люди мріють, що при соціялізмові люди родитимуться машинним способом, як тепер це роблять подекуди з курчатами.

Другі дивляться як на сифіліс або туберкульоз. Ніхто не гарантований, що з ним не трапиться це нещастя.

У инших шлюб, як у революціонера «нелегальне становище», повне злиднів, турбот, небезпеки і навіть з шибеницею. Він з радістю іде виконувати свій обов’язок і терпляче приймає всі муки, які неодмінно йому будуть. А спитайте старих, мудрих досвідом людей. Що вони скажуть? Вони скажуть: шлюб - мишоловка, а кохання - сало. І тільки молоденькі, наївні мишенята накидаються на сало з радістю і захватом. Стара ж миша добре знає, що за цим салом ховається.

Так думає більшість людей, які живуть в старих, чужих будинках. А що як почать нові? Може, там уже не так буде?

- Га? Як ти думаєш. Василю?.. Чому б тобі не спробувати?

Розуміється, я цього й чекав.

Але я нічого певного йому не сказав: мені цікаво було знати, що ж саме він порадить мені жувати?

- Та-ак… - протягнув я.- То, мабуть, правда все... Але як же той будинок будувати? Що саме робити?

- Що? Дуже мало. Найди такого самого товариша, який хоче будувати, який не хоче жити в старих халупах, все.

- Як то все?

- І все, говорю.

- Чекай, я нічого не розумію. Покиньмо твій будинок. Що я повинен робити, конкретно. Ну, от, допустимо, я знаю дівчину, яка мені подобається... (У мене солодко мигнула в серці усмішка дівчини на балконі.)

- Чудесно… - сказав Яким.- Допустимо.

- Ну, як я повинен... Що я мушу робити?

- Перш усього, довідайся, чи вона хоче жити в старих будинках?

- Себ-то, що то значить? Конкретно, будь ласка.

Яким почав сердитись, він, мабуть, і сам добре не знав, що мені порадить: ганчірку чи кінський гній.

- Ну, Якиме? Конкретно.

- Конкретно - ти дурень, от і все. Що значить в старих будинках? Ти розумієш це?

- Ні.

- Ну, розуміється. В старих будинках старі правила. Того не можна, те личить, те не личить, те забороняється, те не дозволяється. Ходи, сиди, говори, їж, спи так, як їли, спали, лежали всі, що жили до тебе. Так?

- Ну?

- Я тебе питаю: так чи ні?

Я все-таки не розумів, що ж забороняється, дозволяється. Скрізь в життю що-небудь дозволяється або забороняється. Скрізь суть якісь правила.

- Які ж правила в старих будинках?

- Які? Повага до старого звичаю. Слухняність, терпляче несення всякої дряні, висвяченої віками й гидкої тобі. Та мало це? Коли ти це все виконуєш, тебе награждають іменем «порядного чоловіка». Коли не виконуєш, різними способами карають. А щоб ти не втік од кари, то, входячи в старий будинок, вінчаєшся, робиш контракт на все життя. Так?

- Ну?

- Я тебе як чоловіка питаю, а ти мені як ідіот нукаєш. Так чи ні?

- Ну, хай так. А твої які правила?

- Мої? Радість.

- Що то значить?

- То значить, що в моєму будинкові повинна бути тільки радість і все. Й нічого йому за це не буде.

Так, це було, розуміється, не погано. Але як же зробити ту радість?

Яким мені й це почав виясняти. Радісно там, де просторо, вільно, де багато світла, тепла, любови. Тільки безнадійні хворі люблять тьму, сморід і тікають туди з світла й тепла. Ніяких заборон, приписів, ґрат, замків! Співай, їж, спи, цілуйся, коли і як тобі хочеться. Не подобається - іди собі.

- Розумієш?

Я зрозумів; виходило так; я піду до тої дівчини і скажу: «Давай зі мною жити, не вінчавшись? А як надокучиш, я тебе кину. А ти не сердься, бо у нас сердитись не можна, у нас правило - радість».