Дванадцять - Власюк Анатолій

Він був злий, як пантера, і вже хотів іти додому, але тут його погляд упав на гаражі.

Вони були по той бік стежки і стояли суцільною стіною. Але ж ніхто не здогадався подивитися, а що ж там зверху. Ця думка тепер прийшла Нишпорці до голови. Всі шукали пістолет на землі біля того місця, де лежало тіло водія автобуса, і йшли вглиб, віддаляючись від стежки і гаражів.

Звісно, пістолет узагалі могли не знайти, бо вбивця просто забрав би його з собою, щоби потім викинути в річку Дрогославку, якщо не хотів, аби якимось чином дізналися, що вбивство здійснене саме з цієї конкретної зброї. А міг позбутися його іншим чином, щоби не відразу знайшли цей клятий пістолет, але рано чи пізно все-таки наштовхнулися на нього.

13

Нишпорка виліз на дерево, яке росло біля гаражів, – і відразу побачив пістолет, який мирно лежав на одному з них.

Уже через декілька хвилин на місце події приїхав молодий слідчий з двома поліцейськими. Вони зняли пістолет з гаражу.

Нишпорка разом з ними поїхав до відділу поліції.

Молодий слідчий усю дорогу мовчав. Знову лаври переможця дістаються Нишпорці. А міг же сам здогадатися, що пістолет лежить зверху на гаражі й проситься, щоби його забрали.

Підполковник уже чекав їх перед входом до відділу поліції. Він метнув суворий погляд на молодого слідчого, але нічого йому не сказав.

Нишпорці ж він надіслав ледь помітну усмішку:

– Дякую, що допомагаєш.

– Ресторан "Калина" не відміняється? – в'їдливо запитав Нишпорка.

– Звичайно, що ні.

14

Дуже швидко з'ясувалося, що на пістолеті нема жодного відбитку пальців. Або вбивця був у рукавичках, що малоймовірно, або ретельно протер шматкою пістолет, не залишаючи жодних слідів.

Увечері Ігорко зателефонував Нишпорці й повідомив, що пістолет належить панові Валерію. Він поїхав у відрядження на два дні до обласного центру на якийсь інвестиційний форум. Дружина і син були на дачі. Злочинець побував у будинку, розбив сейф і викрав пістолет, з якого потім і було вбито водія автобуса.

Пан Валерій повертався до нього зі сну. Добре, що хоч у нього доньки нема і не треба розслідувати, зґвалтували її чи ні.

Нишпорка ще міг зрозуміти, що увечері з поліції йому не повідомили цю новину. Мовляв, не хотіли турбувати. Але коли ніхто не зателефонував йому до обіду й наступного дня, – розцінив це як свинство.

Сам зателефонував начальникові Дрогославського відділу поліції. Той був здивований, що Нишпорка володіє цією інформацією. Значить, від нього це хотіли приховати.

15

Все пояснювалося доволі просто.

Пан Валерій – не остання людина в Дрогославі. Здається, був депутатом усіх скликань – після того, як Україна стала незалежною. "Дрогославська зоря" неодноразово писала про його перебування на Майдані, друкувала фотографії. Коли розпочалась антитерористична операція на Донбасі, пан Валерій декілька разів побував у гарячих точках, возив продукти харчування, ліки, одному з добровольчих батальйонів подарував свій автомобіль. Все це супроводжувалося гучними піар-акціями, публікаціями статей і фотографій у "Дрогославській зорі", виступами на місцевому радіо і телебаченні.

Нишпорка ніколи не любив подібних показух. Звісно, він віддавав належне людям, які витрачали свої кошти і час, аби допомогти добровольчим батальйонам. Але ж було відомо, що пан Валерій веде не зовсім чесний бізнес, обдираючи дрогославців, тому ця його роль благодійника була фальшивою й мерзенною.

16

Нишпорка розумів, що пан Валерій дійсно міг бути непричетним до вбивства водія автобуса. Ні його, ні дружини, ні сина не було вдома, коли злочинець заліз туди і викрав пістолет.

Звичайно, поліція не зацікавлена в тому, щоби хтось узагалі володів цією інформацією. Така поважна людина – і з його пістолета вбили водія автобуса. Насправді начальник Дрогославського відділу поліції переживав, аби після цього пан Валерій не перестав заправляти поліцейські машини та його власну.

Нишпорка усвідомлював, що коли вестиметься така подвійна гра, йому важко буде знайти вбивцю. Він не мав наміру відступати, але вже почав розраховувати ризики особисто для себе, коли дізнаються, що він усе-таки розслідує цю справу.

17

Яким же було здивування Нишпорки, коли йому зателефонував пан Валерій і запропонував зайнятися цією справою

– Я даю вам п'ятсот доларів, щоб ви почали працювати, і дам ще стільки ж, коли знайдете вбивцю водія автобуса, – сказав він.

Далі пан Валерій, не очікуючи відповіді від Нишпорки, бо, мабуть, не сумнівався, якою вона буде, запитав, коли вони можуть зустрітися. Нишпорка сказав, що хоч зараз.

Домовились, де на нього через п'ятнадцять хвилин очікуватиме водій пана Валерія, і на цьому розмова закінчилась.

Нишпорка очікував, що за ним приїде чорний "Мерседес" із затемненим склом, але це була звичайнісінька "Нива", причому доволі старенька. Водій змушений був посигналити Нишпорці, аби той зрозумів, що карету подано.

18

Будинок пана Валерія теж був за містом, але не таким розкішним, як уві сні. Не довелося йти і на другий поверх, бо це було одноповерхове приміщення.

Пан Валерій відразу вручив Нишпорці конверт з грішми і запропонував каву з коньяком.

– Давайте я спочатку огляну сейф, – сказав Нишпорка і відчув, що панові Валерію сподобалась його діловитість.

Сейф був звичайним, радянського виробництва, так що зламати його було відносно легко. Пан Валерій відчув хід думок Нишпорки і сказав:

– Якби я знав, що в мене викрадуть пістолет, то придбав би солідніший сейф, з гарантією.

– Що ще було в сейфі? – запитав Нишпорка.

– Різні папери. Це не зацікавило злодія. А гроші я тримаю в банку.

Нишпорка детально все обстежив, але після молодого слідчого тут робити було нічого.

19

Дружина пана Валерія принесла їм на підносі у вітальню пляшку коньяку, каву, печиво і порізаний лимон. Це була звичайна жінка, не така красива, як Сніжана уві сні. Вона була мовчазною. Нишпорці здалося, що чимось схвильована. Але він міг і помилитися.

Після першої чарки правдивого закарпатського коньяку Нишпорка запитав у пана Валерія, кого він підозрює.

– Знаєте, у мене є багато друзів і недругів, підозрювати можна кожного, – щиро відповів пан Валерій. – Але я не робитиму цього, щоби через одного негідника не втратити порядних людей.

Відповідь сподобалася Нишпорці, і вони випили по другій чарці.

Пан Валерій розповів, що про пістолет у будинку знало чимало людей, а також, звичайно, дружина і син. Але найцікавіше не те. Сусіди не пригадують, аби приблизно в той час, коли викрали пістолет, гавкав їхній пес. Злочинець спокійно зайшов на подвір'я, через кватирку, яку забула зачинити дружина, проліз у спальню, а звідти вже добрався до сейфу.

Після третьої чарки Нишпорка подякував панові Валерію, і водій відвіз детектива на те місце, звідки підібрав.

20

Молодий слідчий дістав азарт і рив, як скажений пес. Він затримав брата дружини пана Валерія і, здається, мав на те підстави.

Чоловікові не виповнилося й тридцяти, але він уже двічі відсидів. Крім того, було відомо про його неприязні стосунки з паном Валерієм. Одного разу вони навіть побились у ресторані, коли святкували день народження його сестри. А дрібні конфлікти спалахували між ними час від часу.

Саме на цьому молодий слідчий і будував свою версію. Мовляв, мотив помсти – найвірогідніший.

Начальник Дрогославського відділу поліції не телефонував Нишпорці й не заїкався про ресторан "Калина", але вже ходив у переможцях.

Інтуїція підказувала Нишпорці, що брат дружини пана Валерія не може бути вбивцею. Він попросив Юлю захистити клієнта.

21

Юля взагалі не розуміла себе, чому щоразу погоджується, коли Нишпорка пропонує захистити інтереси тієї чи іншої особи. Багатьом вона відмовляє, якщо ця справа її не цікавить. А з Нишпоркою завжди погоджується, навіть якщо зайнята іншими справами.

Спочатку їй стало весело, коли Нишпорка щиро зізнався, що уві сні займався сексом з нею у машині. Йшов третій місяць, як вона завагітніла, й ось-ось мав виповнитися четвертий рік після весілля, а в них з чоловіком не було дітей. Інколи Юлі здавалося, що живе із зовсім чужою їй людиною. Звістка про вагітність не принесла їй тієї радості, на яку вона розраховувала, тим більше коли дізналася, що чоловік має коханку – якусь медсестричку. Та повернулася з війни, де була снайпером. Одного разу вона її навіть побачила – невисока, руде волосся, зелені очі.

22

Нишпорка сидів з адвокаткою у кав'ярні біля фонтану.

– У мене таке враження, що брат сестри пана Валерія спеціально хоче до в'язниці, – казала Юля. – Алібі в нього на час убивства водія автобуса нема. Він навіть не намагається пригадати, де тоді був, що робив, хто його міг бачити. А сьогодні зранку взагалі заявив, щоб я не дуже старалась, бо він узагалі може відмовитись від моїх послуг.

– Послухайте, не все так безнадійно, – сказав Нишпорка і поклав свою руку на її.

Зробив він це ненавмисно, а все її тіло ніби струм пронизав.

– Я ж знаю, що ви бували ще в гірших ситуаціях, – провадив Нишпорка далі, – і вам вдавалося захищати людей, хоча слідчі вішали на них і вбивства, і зґвалтування. У вас вийде, я знаю, тим більше, що ви теж розумієте: цей хлопець попри своє кримінальне минуле не вбивав. Крав, грабував, але на мокру справу такі люди не йдуть.

Нишпорка давно прибрав свою руку з її, але Юлі хотілося ще і ще відчувати його тепло.

23

Ближче до вечора зателефонував пан Валерій і сказав, що брат його дружини зізнався в тому, що викрав пістолет і вбив водія автобуса.

Нишпорка ще не мав цієї інформації. Юля теж була здивована, коли почула від нього цю новину.

Ситуація стала зрозумілою, коли Нишпорка спочатку зателефонував начальникові Дрогославського відділу поліції, а потім – молодому слідчому. Ті, звичайно, не говорили відкритим текстом, але Нишпорка був ще тим перцем, аби зрозуміти, що до брата дружини пана Валерія застосували так звані методи фізичного впливу.

Нишпорка бісився. Ось не вміють вони професійно працювати і вже ніколи не навчаться. Якщо щось не сходиться у їхній версії, неодмінно слід вибивати докази силою. Убивця гуляє на волі, а невинний сяде до в'язниці.

24

Менделєєв уві сні побачив таблицю хімічних елементів? Нишпорці приснилось, як довести невинуватість брата дружини пана Валерія.

Він ледве дочекався восьмої ранку і зателефонував Юлі.

– Дружина пана Валерія у своїх свідченнях стверджувала, – казав Нишпорка, – що пес недолюблював її брата і весь час на нього шалено гавкав, коли той з'являвся у них, бо брат свого часу побив собаку палицею.

– І що це нам дає? – все ще не розуміла Юля.

– Сусіди стверджують, що не чули, як гавкав собака, – терпляче, немов учениці, пояснював Нишпорка, – коли злочинець вліз до будинку.