Дванадцять - Власюк Анатолій

Дрогославець залишав у силі умову, яку висував раніше: він збереже життя тим зі списку дванадцяти, хто зречеться своїх посад.

– Відповідальний секретар дав мені цього листа, – пояснювала Аліна. – Я виправила помилки. Жахливо неграмотний тип! Але чула, що головний редактор не друкуватиме цього листа.

– Чому? – запитав Нишпорка.

– Каже, що це блеф. Мовляв, хтось взяв на себе роль убивці, хоча насправді таким не є.

– А ти що думаєш?

– Не знаю. Наступним у списку є адвокат, якого охороняють хлопці з фірми пана Костіва. Якщо лист не надрукують, адвоката можуть убити.

Нишпорка подивився на Аліну. Вона була серйозною, але всередині неї все ще дрімала хижачка.

30

Коли Нишпорка прийшов додому, не застав ні Славка, ні Наталки. Хотів серйозно поговорити з сином, і нехай Наталка слухає і думає, що хоче. Не вистачало йому ще й дома зайвих очей і вух, які стежитимуть за ним і слухатимуть кожне його слово.

Вся його злість пішла в повітря. Може, це і на краще.

Киця жалібно нявчала. Ну, звичайно! Якщо він її не нагодує, то ніхто в цій хаті цього не зробить. Насипав їй з холодильника корму, погладив по голівці, і Киця почала хрумкати.

Телефонувати Юлі не хотілось. Подумав, що якби могла, давно би сама це зробила. Мабуть, бере участь у судовому засіданні, бо клієнтів у неї – хоч греблю гати.

Думав про Аліну. Цікаво, хто батько її донечки? Мала не подібна на маму.

Надрукує головний редактор листа чи ні? Вб'ють адвоката чи це все-таки справді блеф?

Ця дурнувата лотерея, ціною якої були людські життя, починала йому вже добряче набридати. І чому саме він найбільше зацікавлений у тому, щоби знайти вбивцю?

31

Листа в газеті не надрукували. Адвоката вбили.

Цю новину Нишпорці о сьомій ранку повідомила Юля. Він щойно заснув, а вона його розбудила. Нишпорка вже не мав сил розпитувати, звідки Юля про це знає.

Всю ніч він розшукував Славка. Ну, як розшукував – телефонував. Операторка байдужим голосом казала, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.

Телефонував Нишпорка й Наталці. Гудки йшли, але ніхто не відповідав. Були, мабуть, разом, але мордували його, аби мучився.

Славко прийшов десь о п'ятій ранку. Було видно, що багато випив за ніч, але хміль потрохи вивітрювався йому з голови.

Киця підозріло дивилася на нього. Ніби зовнішньо той самий чоловік, але всередині змінився.

Виховувати сина в такому стані не було сенсу. Нишпорка був радий, що Славко живий і з ним нічого не сталось.

Але той сам наривався на скандал:

– Думаєш, я не бачив, якими очима ти дивився на Наталку? Заздриш мені, що вона зі мною, а не з тобою!

Або:

– Мама тому й поїхала до Італії, бо змучилась від твоїх коханок!

Що у тверезого в голові – у п'яного на язику. Образливо лише, що рідний син так думає про тебе. Навіть якщо все це правда. Точніше, подібне на правду.

Нишпорка вкотре розумів, що давно мав би розповісти Славкові про Наталку, її батька, покійного доцента, російських десантників у Дрогославському лісі, про підвал, у якому сидів. Але якщо він це зробить і Наталка знатиме, що Славко, як то кажуть, у курсі справ, то синові загрожуватиме смертельна небезпека у прямому розумінні цих слів. Вони на те й розраховують, щоб Нишпорка мовчав, а Славко ні про що не здогадувався. І він мовчатиме, щоб зберегти синові життя. Коли все закінчиться, розповість йому, як усе було, і хто є хто. Малий зрозуміє, він у нього тямущий. А зараз мусить жертвувати ставленням сина до себе заради кращих часів, які обов'язково настануть.

32

Нишпорка відчував, що має потребу в спілкуванні з Аліною. Ось не поговорив з нею день – і ніби щось втратив. Запевняв себе, що це професійне, що журналістка допомагає йому розслідувати вбивства, але в глибині душі розумів, що це не зовсім так. Точніше, це було зовсім не так.

Коли прокинувся о десятій ранку, насамперед зателефонував Аліні. Та була поза зоною досяжності.

Заглянув до Славка. Той ще спав.

Нишпорка дав Киці їсти, випив горнятко кави і почимчикував до редакції.

Аліни там не було. Йому сказали, що вона відпросилася за сімейними обставинами.

Коли йшов до Аліни додому, думав про Юлю. Зраджує їй? Але ж він не збирається займатися коханням з Аліною.

Довго дзвонив у двері. Вже коли спускався по сходах униз, Аліна відчинила.

Нишпорка побачив, що у неї шарфом була перев'язана голова. Перелякався. Думав, що її побили.

Аліна ледь усміхнулась і сказала:

– Не звертайте увагу. В мене часто болить голова. Де ваш коньяк і чорний шоколад?

Це було нагадування йому за оті дурнуваті сто грамів з пончиком.

– Так я зараз збігаю, – заметушився Нишпорка.

– Не треба. – Аліна взяла його за руку і завела до кімнати. – В Багдаді все є.

– А чому в Багдаді? – не зрозумів він.

– Ну, в Греції, яка різниця, – знову змучено усміхнулась Аліна. – Правильно, в Багдаді все спокійно.

33

Вони пили правдивий закарпатський коньяк і заїдали справжнім чорним шоколадом. Точніше, пив Нишпорка, Аліна лиш пригубила.

– Що з головою? – запитав він.

– Голівка бу-бу, – по-дитячому відповіла Аліна і скривилась від болю. – Це в мене давно. Мине.

Нишпорка обережно розв'язав шарф, яким вона стискала скроні, щоб менше боліло, і поклав долоні їй на голову.

– Хочете мене звабити? – усміхнулась вона.

– Передаю свою енергію, – відповів він, – щоб не боліла голова.

Аліна довірливо прихилилася до нього, і Нишпорка відчув тепло її тіла. Своїми губами вона знайшла його губи, і він не смів відмовити. Щось йому підказувало, що з хижачками не можна так, але її поцілунки затуманювали мозок.

34

Аліна була слухняною і повністю підкорялася Нишпорці, вгадуючи його напівбажання чи навіть натяки на це.

Її тіло було гладеньким. Складалося враження, що жоден чоловік ще не мав справи з ним. Звичайно, це було не так, бо Нишпорка аж занадто швидко увійшов в Аліну і зрозумів, що тут хазяйнував не один її коханець. Коли займався коханням з Юлею, то обережно пробивався, долаючи барикаду за барикадою. А тут спротиву не було. Ті, хто був до нього, поламали всі бар'єри. Аліна ж без слів здавалася в полон переможцю.

Нишпорці було все одно, хто був з Аліною до нього і хто буде опісля. Зараз його час, і він насолодиться нею на всі сто відсотків, навіть більше.

Аліна ніби наперед знала всі його потаємні ерогенні зони. Мов досвідчений диригент, вона керувала кожною клітинкою його тіла, яке всеціло належало їй. І нехай Нишпорка думає, що Аліна просто йде за ним, виконуючи в цій партії другорядну роль. Наївність чоловіків безмежна. Насправді Аліна скеровує його в потрібне русло. Він робить усе так, як вона цього захоче. І не треба йому ні про що думати. Нишпорко, нещасний Нишпорко, так тепер буде не лише в сексі.

Найбільше йому подобалося цілувати родимку між її грудьми і пупчик, який вивалився назовні. Аліна стискала йому хлопчика, як вона це називала, а потім легенько відпускала, і він відчував, як життєдайна енергія від нього виливається в її лоно, і це повторювалося декілька разів, і він не сподівався від себе аж такого сексуального рекорду. Натомість Нишпорка не міг з упевненістю сказати, чи Аліна бодай раз отримала задоволення. Дивно, але це його не дуже засмучувало, бо сам процес співіснування з нею захоплював, як ніколи. Нічого подібного в його житті ще не було.

35

Вони лежали на ліжку.

Аліна тримала руку на хлопчикові.

– О, дивись як він змучився, – по-материнськи усміхалась вона. – Віддав мені все і навіть не ворухнеться.

Нишпорка блаженно усміхався, змучений, але щасливий.

Аліна встала на коліна і поцілувала йому хлопчика. Нишпорка відчув, що життя відроджується.

Вона працювала вправно, бо знала, чого хоче, а він знову хотів віддати їй все, що в нього було, – і навіть більше. Аліна таки досягла свого, хоча, здається, вже нічого не можна було видобути. Тонка цівка його життєдайної енергії бризнула їй в обличчя.

– Бачиш, який у нас нечемний хлопчик, – казала вона. – Прикинувся, ніби все віддав. Брехунчик маленький.

Здавалося, що Нишпорка існує сам по собі, а цей хлопчик – окремо від нього, не маючи нічого спільного з ним.

Аліна ще трохи попрацювала руками, аж поки хлопчик перестав подавати ознаки життя.

Нишпорка чомусь почував себе винним перед нею, а вона, здавалося, не звертала на нього жодної уваги і пішла в душ.

Коли повернулася, він уже був одягнений і готовий покинути її квартиру.

– А ви гарний лікар, – сказала Аліна. – У мене голова вже не болить. Буду вас викликати при потребі.

Вони знову були далекі один від одного і зовсім чужі.

36

Лише на вулиці Нишпорка помітив, що його мобільний телефон вимкнено. Він ніби цього не робив. Невже Аліна, щоб їм ніхто не заважав? Передбачлива.

Десять дзвінків було пропущено від Юлі й один – від Славка.

Насамперед зателефонував синові.

– Тату, пробач, я тобі вночі не знати що наговорив, – казав малий.

Нишпорці перехопило подих.

– Я не пам'ятаю, чи ти взагалі щось говорив, – сказав він майже весело, хоча відчував, що зараз сльози виступлять йому на очі.

Телефонувати Юлі не хотілось. Тільки завершив розмову зі Славком, як від неї пролунав дзвінок.

Вона запитувала, де він зник і чому не дається чути. Нишпорка щось збрехав, аж самому стало гидко.

Ноги самі несли його назад. Привід був вагомий. Що за сімейні обставини змусили Аліну не піти на роботу? Він же про це не запитав у неї. Вона відпросилася напередодні, а біль голови не заплануєш.

Нишпорка зупинився перед її квартирою. За дверима лунали голоси. Схоже, Аліна з кимось сварилася.

Він, мов юнак, злетів на поверх вище – і вчасно. Двері відчинились, і з квартири хтось вийшов. Нишпорка обережно глянув згори. Він побачив пана Валерія.

37

Нишпорці було дуже добре відоме бандитське минуле пана Валерія. Це зараз той став ніби бізнесменом. А коли Нишпорка працював у міліції, пана Валерія від в'язниці рятували високі покровителі, в тім числі й у правоохоронних органах.

Особисто з паном Валерієм він у ті роки не зіштовхувався. Той ішов по лінії ймовірних економічних злочинів, Нишпорка займався вбивствами і тому подібним мотлохом.

Пан Валерій належав до тих людей, які поважали Нишпорку за справедливість. Вони розуміли, що він має ловити їхнього брата. Але на підстави й маніпуляції Нишпорка ніколи не йшов. Сам він тримався на відстані від братків, а вони знали, що з ним не вийде домовитись.