Дванадцять - Власюк Анатолій

– Я скучила і, мабуть, буду розлучатися з чоловіком.

Нишпорка згадав, що ще не показував їй фотографій від Аліни, де власник магазину "Зброя" був з чоловікоподібною жінкою. Тепер він не хотів, щоб Юля пов'язувала своє розлучення лише з ним. Так вона може дійти до думки, що він повинен розлучитися з дружиною і жити з Юлею.

46

Аліна не давала йому спокою. Нишпорка побачив, що вона телефонує. Це соціалістичне змагання між дівчатами починало його дратувати.

Він швиденько закінчив розмову з Юлею, пообіцявши їй о дев'ятій вечора зустрітися на обумовленому місці, й зателефонував Аліні.

– Прийшов новий лист від убивці, – сказала вона і перервала зв'язок.

Нишпорка подумав, що вже не було звичного: "Приходь!". Добре, що хоч про лист сказала.

Коли він зайшов до Аліни в редакцію, то застав у неї пана Валерія. При ньому вони перервали гучну розмову. Не вистачало ще стати свідком розбірок між коханцями.

– Знайомся, це мій брат, – сказала Аліна.

Нічого собі!

Пан Валерій мовчки кивнув головою і вийшов.

– А ти партизан, – Аліна лукаво усміхалась.

– Що таке? – не зрозумів він.

– Та розколов мою племінницю, яка вдавала, ніби її зґвалтували, а мені не розповів.

Нишпорка усміхнувся:

– Таємниця слідства.

Від Аліни пахло духами. Мабуть, французькими. Він у цьому не розумівся.

Тепер не знати, радіти йому чи ні з того, що пан Валерій виявився братом, а не коханцем Аліни.

47

– На, читай! – Аліна дала йому роздрукований лист убивці, який ряснів помилками. – Я ще не виправляла.

Дрогославець дякував, що газета друкує його послання. Це добрий знак, писав він, бо не страждатимуть невинні люди. Але це не стосується тих, хто входить до списку дванадцяти. Минули всі терміни, коли ці люди повинні були зректися своїх посад. Не хочуть по-доброму – підуть на той світ.

Наступною своєю жертвою дрогославець оголошував начальника Дрогославської податкової інспекції й запевняв, що присуд буде виконано найближчим часом.

– І що він тобі сказав? – запитала Аліна, коли Нишпорка дочитав листа.

– Хто? – не зрозумів він.

– Податківець.

– А що він мені мав сказати?

– Ти ж був у нього. Не зрікається своєї посади?

48

Нишпорка не встиг відповісти, бо до кабінету Аліни заглянула повна жінка в окулярах, яка сказала, що журналістку викликає головний редактор.

– Побудь тут, я зараз, – сказала Аліна і вийшла.

Нишпорка подумав, що вона права. Якщо начальник Дрогославської податкової інспекції не зречеться своєї посади, ніхто його не врятує, і він отримає свою кулю в серце.

Аліна не закрила ноутбук. Нишпорка глянув. Побачив папку "Листи вбивці" на робочому столі. Відкрив. Там було те, що він уже читав, – з помилками і виправлене. А ось початок нового листа. Дрогославець погрожував убити начальника Дрогославського відділу поліції, який у списку дванадцяти був перед податківцем.

Так просто?

Нишпорка прислухався. Тихо. Відкрив верхню шухляду робочого столу. Побачив флешку. Переписав на неї папку "листи вбивці". Засунув флешку до кишені.

Якраз вчасно. Зайшла Аліна. Нишпорка безтурботно дивився у вікно, але відчував на собі її важкий погляд.

49

Вони йшли до неї.

Нишпорці здалося, що Аліна хоче щось йому сказати, але стримується.

Розв'язка має ось-ось настати. Він має знайти останній доказ. Звісно, цей доказ там – у її квартирі.

Нишпорка мовчав. Аліна уважно дивилася на нього. Тепер виглядало на те, що він щось має їй сказати. Трохи пізніше, дівчинко!

Вона принесла пляшку правдивого закарпатського коньяку і плитку справжнього чорного шоколаду:

– Я в душ. Наливай!

Усміхнулась, показавши зубки хижачки.

Почувши звук води у ванній, Нишпорка метнувся до шафи. Довго не шукав. На верхній полиці побачив чорне волосся. Парик.

Фініта ля комедія!

50

Коли Аліна увійшла, Нишпорка вже випив три скляночки коньяку. Добре, що вона не бачила, як його перед тим трусило. Був тверезий. Навіть шоколадом не закусував.

Аліна була вдягненою. Навіть не збиралась приймати душ. Усміхнулась, коли побачила на столі свій парик.

– Молодець! – сказала хижо. – Таки знайшов убивцю.

Нишпорка хотів щось сказати, але не зміг.

– Ти нечемний, – усміхнулась Аліна. – Не можна без господині пити коньяк. Ти сам собі проклав дорогу до пекла.

Нишпорка відчув, що йому паморочиться у голові. Він упав на підлогу. Втрачаючи свідомість, побачив Аліну, яка схилилася над ним.

51

Було холодно. Над кронами дерев миготіли зорі.

Нишпорка зрозумів, що він міцно прив'язаний мотузкою до дерева. Не поворухнути ні руками, ні ногами.

Перед ним стояла Аліна зі снайперською гвинтівкою в руках.

Усе так просто?

– А ти ще й злодій, – беззлобно сказала вона. – Вкрав мою флешку.

Нишпорка й далі не міг говорити. Що вона намішала в той коньяк?

Флешка, парик – усе тепер видавалося таким дріб'язковим. Нишпорка усвідомлював, що зараз йому буде кінець, а він так і не зрозумів, чому Аліна вбивала людей.

52

Здається, вона читала його думки.

– Чому я їх усіх вбила? – запитала вона, мабуть, сама в себе і задумалась.

Якийсь птах спросоння мугикнув, і Нишпорка здригнувся. Аліна була спокійною і лише глянула в той бік.

– Ідея списку дванадцяти народилася дуже просто, – сказала вона, дивлячись Нишпорці в очі. – Люди, які заважають нам жити, не мають права на існування.

Нишпорка дивився на снайперську гвинтівку. Аліна перехопила його погляд.

– Чому починала вбивати з кінця списку? – знову ніби сама в себе запитала вона. – Якби почала з першого номеру – міського голови, – все було би дуже просто. Хотіла тримати Дрогослав у напрузі. Та й давала шанс можновладцям. Зречешся посади – житимеш. Але ж влада для них – більше, ніж життя.

53

Аліна загнала кулю в снайперську гвинтівку і хижо подивилася на Нишпорку.

– Водія автобуса я вбила тому, – буденно почала розповідати, бо він хамив людям. Це була, можна сказати, генеральна репетиція перед знищенням тих, кого я занесла до списку дванадцяти.

Нишпорка сіпнувся, намагаючись розв'язатись. Аліна поблажливо усміхнулась: мовляв, даремні старання.

– Повію вбила тому, що вона обслуговувала можновладців. Ти не повіриш. Колись і я хотіла стати повією, щоб заробити достатньо грошей на вільне життя. З цього нічого не вийшло. Але це вже інша історія. Тобі буде нецікаво. Розповім її якомусь іншому коханцеві.

54

Аліна обіперлась на снайперську гвинтівку, мов на лопату, ніби намагалася викопати яму для Нишпорки.

– Колишнього футболіста Зеника Василевського я вбила, бо він намагався мене зґвалтувати. Нікчемний чоловік був!

Знову спросоння мугикнув якийсь птах, але ні Нишпорка, ні Аліна не звернули на це жодної уваги.

– Директора магазину прикінчила тому, що через нього спилися мої друзі й діти знайомих. Те чмо було таке захланне, що навіть уночі продавало горілку.

55

Нишпорці здалося, що впала зірка. Аліна теж помітила це.

– Тобі ще зарано, — майже весело сказала вона. – Трошки поживеш.

Помовчала. Здавалося, тепер дивиться не на Нишпорку, а крізь нього.

– Священика задушила подушкою, бо шкода було кулі на нього. Коли ховала маму, забрав у мене останні гроші.

Видно, Аліні самій стало холодно. Вона поклала снайперську гвинтівку на землю і поскакала на місці.

– Хто не скаче – той москаль! Хто не скаче – той москаль! Хто не скаче – той москаль! А я москалька, Нишпорко! Не знав? Путін, прийди!

Завила на Місяць, мов вовк.

Тепер йому було байдуже. Кінець видавався неминучим.

56

– Головний редактор просто набрид. – Аліну пересмикнуло, коли згадала цього чоловіка. – Постійно ліз до мене зі своїми брудними лапами. У нього, мабуть, нічого вже не стояло, а все хотів зайнятися зі мною сексом. Страшенно ненавиділа його, коли він напивався. Просто втікала з редакції.

Здається, вона ніжно глянула на Нишпорку, але він цього не помітив. Нещодавні спогади про те, як вона займалася з ним коханням, грайливо зашелестіли в її мозку. Але це тривало лише мить. З Нишпоркою їй було приємно, але не більше. Справжню насолоду вона отримувала лише від колишнього чоловіка. Але це вже в минулому. Нишпорка теж.

57

– Так, хто там у нас далі по списку? Василь Юхимович?

Аліна присіла і тепер дивилася на Нишпорку знизу догори.

– Василь Юхимович довів мого батька до смерті, звинувативши у вбивстві, якого той не здійснював. Потім з'ясувалося, що вбивцею була інша людина. Батько мав слабке серце і невдовзі помер. Шкода було вбивати Бровка. Але то вже старий пес, який і так би здох. А без Василя Юхимовича мучився би без їжі.

Імітатора убивці я прикінчила, бо не люблю тих, хто вважає себе Богом на землі. Ти би бачив, що то за нікчемне чмо було, як воно просилося не вбивати його. "Маю маленьких дітей!" – кричало. А де ж твої діти були, коли ти в Інтернеті вдавав із себе вбивцю?

58

– Ну, далі тобі може бути цікаво, – казала Аліна. – Задумала вбити пані нотаріус незвично, аби розбудити Дрогослав. Хотіла з кабінету міського голови, але трошки не вийшло.

І, знаєш, я хотіла, щоби мене зупинили. Вбили. Тому й пішла до ратуші.

Ти думаєш, Нишпорко, мені не було шкода тих людей, яких я вбивала? Шкода! Ще й як шкода! Але я мусила це робити, щоби розбудити інших, які не хочуть гідно жити.

А секретарка і прибиральниця – вівці. Вони ж бачили мене. Могли зупинити. Могли комусь сказати, що я йду вбивати. Не зупинили. Не сказали. Чи мали вони право після цього жити на землі? Звісно, що ні.

59

– Костика я вбила через ревнощі. Він же був моїм. А потім я побачила, як світяться його очі, коли він дивився на пані нотаріус. Ні, не могла його залишити в живих.

Ігорко був твоїм інформатором. Я знаю. Він став близько біля мене крутитись. Щось винюхував. Саме тоді я й перевела стрілки на чоловікоподібну жінку. А ти клюнув!

Я не хотіла її вбивати. Але розуміла, що всі могли заспокоїтись. Та й дуже хотіла, щоби мене зупинили.

Ти думаєш, це добре вбивати? Ти, мабуть, ніколи не вбивав, а тому не розумієш, що відчуває людина, яка позбавила життя іншого.

Я хвора, Нишпорко! Думала, що ти мене зупиниш. Але навіть тобі це не вдалося.

60

– Адвоката я вбила, бо хотіла показати нікчемність охоронців фірми пана Костіва. Тепер ніхто в Дрогославі не користуватиметься його послугами.

А знаєш, хто такий доцент? Від нього я народила донечку. Якби ти знав, якою я була щасливою, допоки в нього не з'явилася коханка. Чи могла я його залишити живим? Звісно, що ні.