Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Іноді Олімпіада втрачала лік дням, до того вони були одноманітні. Зрадливе щастя, мінливе, непостійне. Як і чоловік. Правда, вірна Ланіка вже знову була з нею — народила хлопчика, якого назвали Протеєм. Немовля мати передала рабині-годувальниці, а сама звідтоді невідлучно перебувала при Олімпіаді. Цариці хоч трохи легше — хоч душу є з ким відвести в розмові.

Але не вистачало поруч Філіппа. Де він зараз, на яких грецьких дорогах цокотять копитами його коні? Світ широкий, в ойкумені безліч доріг, і одна з них — Філіппова. І він, упертий і затятий, ніколи не зійде з неї, і ніхто його від мети не відверне. А в неї власної дороги так і немає. Мета є, але, як до неї йти, не відає. Гнітила бездіяльна самотність. Невизначеність сенсу свого існування. Невже її покликання сидіти в гінекеї й народжувати дітей?

Намісником Македонії на час відсутності царя незмінно залишався Антіпатр, якому Філіпп довіряв, здається, більше, аніж їй, цариці й дружині. Це теж дратувало, принижувало її, ущемлювало самолюбство. Скільки не скаржилась на Антіпатра, що той не визнає її як цариці і своєї повелительки, Філіпп і слухати не хотів. За Антіпатра стояв горою. "Не твого жіночого ума діло втручатися в діяльність моїх полководців та радників,— відверто казав їй, коли вона скаржилась на Антіпатра.— Мої люди не втручаються у справи твого гінекею, не втручайся і ти у їхні..."

І вона, цариця, змушена була коритися Антіпатру. Від того ненавиділа намісника люто, як і коханок свого чоловіка. Але що вона може вдіяти проти полководця, у якого і влада, і збройна сила? А Філіпп був далеко. Вісті від нього надходили поки що невтішні. Спершу, правда, йому щастило. Нібито допомагаючи Фівам у їхній боротьбі проти Фокіди, Філіпп з чималим військом ринувся у Фессалію з наміром захопити Середню Грецію. Пройшовши Тем-пейську ущелину, він у першій же сутичці переміг Фаіла, брата фокідського стратега Ономарха. А потім для македонців почалися навдачі. Лихі вісті прилетіли у Пеллу: у двох битвах впертий Ономарх розбив Філіппа. Щоправда, як покаже час, це була перша і остання поразка Філіппа в Греції. Перша й остання, але тяжка. В розладнаному македонському війську почалося дезертирство, і Філіпп — доходили чутки — з великими труднощами втримує його в покорі. Навіть знаменита і грізна македонська фаланга не виручила. Вона була непереможною і наносила жахливе спустошення на рівній місцевості, але цього разу Філіпп змушений був увести в бій фалангу у невигідних для неї умовах — на нерівній, горбистій місцині, зарослій густими, колючими кущами. Обминаючи перепони, фалангісти порушили замкнутий стрій, розладнали свої непереможні ряди, воїни Ономарха цим скористалися і завдали нищівної поразки.

До лихої вістки в Пеллу надійшло недобре уточнення: Ономарх не просто розбив Філіппа, а відкинув його аж до кордону. Фессалія, яку той хотів захопити, опинилася під владою Фокіди.

Філіпп буцімто заявив: "Я не тікаю і не тікав ніколи. Я лише відходжу, як відходить цап, щоб, розігнавшись, завдати ще сильнішого удару!"

В Пеллі зчинилася паніка, та Антіпатр швидко навів лад. А різних царевих недругів, особливо вихідців з Верхньої Македонії, які все ще не полишали мрії повернути собі самостійність і тепер раділи з невдачі македонського війська та розповсюджували різні небилиці, Антіпатр велів хапати й запроторювати в підземелля — щоб там охололи.

— Будете сидіти тут доти, доки цар Філіпп не розіб'є Ономарха,— виніс вирок намісник і порадив: — Тож моліть богів, щоб це сталося пошвидше, бо інакше сидітимете тут до скону своїх літ!

В Пеллі притихли.

Антіпатр привів військо в бойову готовність і чекав лише знаку від царя, щоб вирушити йому на допомогу. Та несподівано Філіпп сам з'явився в Пеллі.

Славна по батькові

Олімпіада вдруге була вагітною. Як першого разу, так і цього вагітність давалася тяжко. Ланіка докладала всіх зусиль, аби погані вісті з Фессалії, де зазнало поразки македонське військо, не доходили до цариці. За її наполяганням Леонід посилив варту і особливо стежив за тими, хто заходив до цариці, застерігаючи їх: про Філіппа ані слівця. Якщо ж цариця наполягатиме, відповідати: не знаємо нічого і не чули нічого, мабуть, цар воює, як завжди, успішно і ось-ось повернеться з перемогою.

За кілька днів до приїзду Філіппа Олімпіада народила дочку. Цього разу на дверях царського палацу вже не вивішували оливковий вінок, як то було, коли у Філіппа народився син Александр. І перехожі вже не говорили: "Цей дім відвідало щастя, тут народився хлопчик". Поява дівчинки в македоно-грецькому світі — не радість. А для бідних то заледве чи не лихо, тож траплялися випадки (досить часті), що немовля жіночої статі клали в горщик і підкидали до чиїх-небудь дверей. Чи й залишали вночі на площі із сподіванням, що хтось підбере та й виглядить. Таких, покинутих, підбирали, але знайдені дівчатка ставали здебільшого рабинями серед власного народу. В заможних поява дівчинки теж не викликала радощів, але дитини не позбавлялися, а доглядали й берегли так же, як і хлопчика.

Тож на дверях царського палацу, як і велить звичай, коли народжується дівчинка, повісили вовняну пов'язку.

Царську дочку назвали Клеопатрою, що означає — славна по батькові. Цим Олімпіада хотіла улестити Філіп-пові і ще міцніше прив'язати його до себе. Та й самій подобалося це ім'я, його носили героїні грецьких сказань та жінки царських сімей Македонії.

Олімпіада теж чекала хлопчика і, коли в неї з'явилася дівчинка, не могла втаїти розчарування. Вірна Ланіка втішала царицю, вигукуючи:

— Ах, як добре, що в тебе народилася дочка! Є у світі справедливість! — вигукнула ніби аж захоплено.— Син-царевич — то для царя, його спадкоємець, а дочка-царів-на — то для тебе.

Ось тоді й повернувся в столицю Філіпп. На дочку ніби й уваги не звернув, лише глянув, гмикнув, і все. І не тому, що народилася дочка, а не син, а тому, що не до радощів нині. Повернувся з поразкою, похмурий як осіння ніч. Олімпіада ледве впізнала чоловіка, глянувши на нього, зойкнула:

— Чому в тебе на оці чорна пов'язка?

— Та тому, що я втратив око,— просто, як про щось буденне і малозначне, відповів він.

— Око-о?! — верескнула цариця.

— Ну, око,— буркнув він, і в його єдиному тепер оці спалахнуло роздратування.— На гульках і то буває поб'ють, а я на війну ходив. І не дивись на мене так. Не голову ж я, зрештою, втратив.— Додав насмішкувато, певно, рівновага до нього вже повернулася: — Очей у мене, на відміну від голови, двоє. Одне втратив, друге мені залишилося, а його досить, щоб побачити, де ворог.

Лише згодом Олімпіада довідається, що лихо трапилось під мурами Мефони. Філіпп оглядав катапульти, що, вергаючи каміння, били по міських стінах, ламаючи їх. Забувши про небезпеку, цар висунувся з-за катапульти (її підтягли надто близько до мурів), стріла й дзизнула. Розсікла брову і вийняла око. Але — спасибі їй — хоч життя цареві лишила.

Повернувся Філіпп сірий, схудлий, в єдиному оці — затята впертість. Олімпіада ніяк не могла звикнути до чоловіка з чорною пов'язкою на кругловидому і такому для неї милому лиці. А втім, хоч він і повернувся додому, та бачила його все одно рідко — цар разом з Антіпатром та Пар-меніоном посилено готувався до нового походу в Грецію. Недарма ж він любив повторювати:

— Я не тікав і не тікаю, а лише відходжу, як відходить баран, щоб, розігнавшись, завдати ще сильнішого удару!

Після битви на Крокусовому полі

І Філіпп його невдовзі завдав.

Але для початку вирішив утвердитись у Фессалії, щоб уже звідти повести боротьбу за своє панування в еллінському світі. З тим і вирушив року 353-го у Фессалію. За зиму добре підготувався, врахував помилки свого попереднього походу й битви з Ономархом і тепер був налаштований тільки на перемогу. Якщо пішого війська мав стільки ж, як і Ономарх,— двадцять тисяч, то вершників (і своїх, і фессалійських) у кілька разів більше: три тисячі проти п'ятисот в Ономарха.

Битва відшуміла на Крокусовому полі, де Філіпп вщент розбив військо фокідського стратега. Перед боєм македонський цар велів своїм воїнам надіти лаврові вінки й оголосив, що тепер не він їх веде, а сам бог Аполлон. Македонці та їхні союзники фессалійці повірили цьому і з вигуками: "Ми йдемо з тобою, боже!" лавою налетіли на фокідійців, котрі на мить розгубилися, вздрівши перед собою воїнів у лаврових вінках. Для македонців тієї розгубленості було досить. Ономарх у битві наклав головою. Македонці захопили його тіло, яке Філіпп тут же велів розіп'ясти — так він мстив за свою минулорічну поразку. І заодно — що вразило й налякало грецький світ — велів втопити у морі, як святотатців, три тисячі полонених фокідських воїнів. Що й було зроблено. Греція здригнулась від того жаху і збагнула нарешті, яка страшна сила вторглася у її краї.

Рештки розбитого війська фокідійців на чолі з братом загиблого стратега Фаілом поспішно відкочувались до Фермопіл. Філіпп його переслідував, запевняючи фессалій-ців, що він, мовляв, іде не захоплювати їхні землі, як про те розпускають чутки ворожі язики, а рятувати їх від загарбницьких зазіхань фокідійців. Але, витіснивши їх, Філіпп почав захоплювати найважливіші пункти Фессалії і утверджуватися в них, як видно було по всьому, надовго. У захоплених містах він поставив сильні македонські залоги, а з міст і портів почав збирати мито — все під той же шум про захист фессалійців від фокідійців. Так Філіпп став господарем Фессалії і прибрав не лише всі її багатства, хліб та торгівлю до своїх рук, а й фессалійські військові сили на правах, щоправда, союзників.

Це була одна з найбільших перемог Філіппа на шляху підкорення грецьких держав. А війну вів як захисник амфіктіонів. Таку вже взяв на себе роль, аби не бути в очах греків загарбником. І відразу ж зібрав у Дельфах раду амфіктіонів, де розквитався з переможеними. Виконуючи його волю, рада ухвалила зруйнувати укріплені міста фокідійців, а їхніх мешканців розселити по селах. Було накладено на переможених і тяжку повинність, аби відшкодувати ті збитки, що їх понесла скарбниця дельфійського храму. І віднині фокідійців не велено було пускати до святилища. Як і в саму раду амфіктіонів. Відібрані у фокідійців два голоси, що вони їх мали раніше, віддали македонському цареві.