Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

В Афінах його багато хто щиро поважав і вірив йому. І сам Есхін був щиро переконаний у своїй правоті, як і в тому, що з допомогою Філіппа Афіни відновлять свою міць. Та він не розумів головного: Філіппу не потрібні сильні Афіни, Філіппу потрібні такі Афіни, які б залежали від нього, перебували б під його владою і допомагали утверджувати його владу в Елладі.

На противагу промакедоицям виникла антимакедонська партія, що складалася з групи знатного і багатого Лікурга і групи оратора Гіперіда. До неї входили і ті рабовласники, які орієнтувалися на настрої мас, намагаючись завоювати довір'я широких кіл демосу. Вождем антимакедон-ської партії став Демосфен, що проголосив перед азійським народом, перед усією Елладою: "Філіпп Македонський — тиран!" А тиранія за своєю суттю ворожа демократії. Отож Філіпп і демократія Афін — непримиренні вороги. А тому закликав Афіни діяти так, щоб усі вбачали у них, Афінах, захисників греків та їхньої волі і незалежності. Тож Афіни мусять рятувати лише тих, кого інші пригноблюють. І ганив Афіни за те, що вони останнього часу почали відступати від законів предків.

— Наша батьківщина,— часто проголошував він,— завжди боролася за честь, славу і волю! Тож треба негайно зупинити боротьбу між бідними та багатими і спільно боротися з північним варваром і тираном, згуртувати греків І, зміцнивши військо, захищати всіх пригноблених!..

Демосфен не вживав вина, і його противники (прихильники Македонії) іронічно казали: "Не дивуйтесь, що мн з Демосфеном думаємо по-різному: адже він п'є воду, а ми — вино".

Демосфен, син Демосфена належав до тих людей, які самі себе створили. Його батько був шанованою і заможною людиною на прізвисько "Ножівник" — володів майстернями, де тямковиті, навчені ремеслу раби виготовляли мечі, ножі та іншу зброю. Був не бідним, бо коли помер, то його статки оцінили в п'ятнадцять талантів — сума, як на той час, значна. Опіку над майном (Демосфену тоді виповнилося сім роки") довірили людям, які виявилися недобросовісними: частину спадщини вони розтринькали, а решту просто кинули напризволяще, і малий Демосфен зростав у злиднях. З дитинства він був хворобливим, здоров'я мав слабке, будучи, як зазначав Плутарх, ніжним та вразливим... Якось в дитинстві хлопчик послухав у суді виступ знаменитого тоді оратора Каллістрата і так захопився красномовством і силою, яку, виявляється, має слово, що вирішив і собі стати оратором. Увесь свій час — навіть іграми жертвував — віддавав тільки навчанню ораторського мистецтва. Ледве досягнувши повноліття, відразу ж розпочав проти своїх недобросовісних опікунів судовий процес. За одними даними, що збереглися в історії, він його виграв, за іншими — програв, але суть навіть не в цьому. Завдяки тому процесу юний Демосфен здобув початковий досвід та сміливість, так необхідну для публічних процесів, і показав себе, на що він здатний. Його запримітили. Ось звідтоді Демосфен і вирішив займатися тільки державною службою та виступати в народному зібранні. Спершу був деякий успіх. Ті особи, котрі мали виступати, але не тямили гарно складати промови, почали звертатися до Демосфена по допомогу. Він вислуховував їх і складав непогані промови, що їх ті особи й виголошували в суді від свого імені. Це давало значний прибуток. Але Демосфен був афінським громадянином, а для афінського громадянина прислужувати іншим вважалося малопочесною справою. І Демосфен, відчувши у собі ораторські здібності та впевненість, вирішив виходити на політичну арену. Але на початку йому не таланило. Хоч від природи юнак і володів красномовством, та мав надто слабенький як для оратора голос, нечітку дикцію та вимову. До всього ж він ще й гаркавив, на трибуні тримався непевно, часом розгублювався і знічувався, а його доводи не завжди звучали переконливо, хоч як він не старався. Розумів, йому чогось не вистачає. Можливо, й найважливішого. А чого саме — збагнути самотужки не міг.

Якось, розповідають, Демосфен повертався додому геть пригніченим і від сорому за свою чергову невдачу під час виступу в народному зібранні ладен був провалитися крізь землю. Зустрівши знайомого актора Сатіра, поскаржився йому (вони дружили), що він, мовляв, старається, трудиться в поті чола, здоров'я свого не шкодує, а народ його не сприймає як оратора, а буває, що й проганяє геть.

— Я швидко тобі допоможу, друже,— заспокоїв його Сатір,— але спершу прочитай-но мені що-небудь напам'ять із Евріпіда чи Софокла.

Демосфен прочитав.

— А тепер,— сказав Сатір,— слухай мене, друже, як-найуважніше: цей же самий уривок продекламую я.

Прослухавши живу й захоплюючу декламацію свого друга-актора, Демосфен нарешні збагнув, у чому його помилка: відсутність не лише майстерності, а й належної вимови, у виконанні немає краси і витонченості, багатства інтонацій і ще багато чого іншого. Не гаючи часу, вирішив зайнятися собою. Щоб стати оратором, треба було заново себе створити.

Як свідчить Плутарх, юний Демосфен "влаштував під землею особливе приміщення... і щоденно, ні на що не відволікаючись, спускався туди відпрацьовувати сценічні прийоми та зміцнювати голос і часто перебував там по два-три місяці, наполовину поголивши собі голову, щоб неможливо було з'явитися на людях, навіть якщо й дуже захочеться..."

"Мало того,— далі розповідає Плутарх у своєму знаменитому "Життєписі",— навіть випадкові зустрічі, бесіди, ділові переговори він використовував як привід для того, щоб добре працювати. Залишившись сам, він пошвидше спускався в своє підземелля і повторював всю розмову з початку й до кінця.... до слів, мовлених йому кимось іншим, чи до своїх власних він придумував найрізноманітніші поправки і способи висловити ті ж думки по-іншому".

Удосконалюючи вимову — своє найбільш вразливе місце,— Демосфен заходився постійними декламаціями тренувати голос, одночасно працював і над стилем. Потім ходив на навчання до одного знаменитого оратора, і той допомагав юнакові ставити голос. Розповідають ще, як Демосфен йшов до моря і там, на березі, годинами декламував вірші, намагаючись звуками свого голосу заглушити шум прибережних хвиль. Вперта і постійна праця почала давати добрі наслідки: Демосфен вже вільніше й природніше тримався на трибуні, його слабенький від природи голос набирав силу, гаркавість зникла, дикція вирівнялась. Так він переборював свої фізичні вади. Як розповідали ті, хто спілкувався з Демосфеном, він набирав повний рот камінців і старався чітко і ясно декламувати уривки з творів поетів, голос зміцнював ще й тим, що, часто піднімаючись вгору, вимовляв, не переводячи подиху, вірші чи довгі речення. Тренувався і вдома перед дзеркалом.

Почав Демосфен із судових промов і так непомітно й неспішно втягнувся в бурхливе політичне життя Афін. А володіючи неабиякою впертістю, маючи ще й від природи дар красномовця, він не лише створив себе, а й створив також свій власний стиль промов і тримався на трибуні так, що йому всі заздрили. До нього оратори наголошували в основному на риторичну декламацію, спрямовуючи головну увагу на вживання фігур та плавну ритміку мови. Демосфен від цього відмовився, а натомість створив свій власний стиль промов — гнучкий, блискучий, що поєднував красномовство адвоката з красномовністю політичного діяча. Несподівані переходи від прозаїчної мови до риторичних зворотів, особливо під час патетичних вигуків і звертань, створювали сильне враження у слухачів. Минуло небагато часу, і всі почали визнавати Демосфена за найблискучішого оратора. Ось тоді Демосфен і розпочав свою знамениту війну з північним варваром — македонським царем Філіппом, що протягом багатьох років приносила йому і успіхи, і поразки, славу і біду, аж доки не вкоротила йому і віку — мужній оратор, аби не датися македонцям в руки, сам зробить крок навстріч своїй смерті.

Він потребував людей підлих і знайшов їх

В Афінах забили тривогу лише тоді, коли і над Халкіді-кою, містом, дружнім Афінам, нависла загроза македонського вторгнення. Ось тоді на арену політичної боротьби з македонцями і вийшов Демосфен.

Року 351-го, в архонство Арістодема перед афінським народним зібранням він виступив з бойовою політичною програмою дій, яку згодом буде названо "першою філіппікою" і яка разом з іншими філіпліками складе цілу епоху в історії Афін.

Проти гегемонії Македонії Демосфен виступав і раніше. І вже тоді заявляв промакедонським елементам, котрі орієнтували співгромадян на необхідність боротьби з Персією: план походу греків на Схід — плід марної уяви купки шукачів легких пригод. Головна небезпека, переконував він, не в Персії, а в могутності Філіппа, що, посилюючись, може призвести до великого лиха. Боротьба з Філіппом — це принципова боротьба, заявляв Демосфен, адже це боротьба за саме існування Афін і Греції. Філіпп — ворог греків, він задумав не просто підкорити своїй владі афін-ську державу, а повністю її знищити.

І ось його "перша філіппіка". У ній Демосфен глибоко проаналізував розвиток подій і запропонував народному зібранню план не тільки оборони, а й наступу на агресора.

— Майбутнє Афін залежить від самих афінян, тому треба щоденно боротися з ворогом. А єдиний вихід із скрутного становища — рішуче й швидке озброєння, готовність до війни. А для цього треба створити боєздатне військо і флот, бо Філіпп оточив афінян з усіх боків. Найнебезпечні-ший наш ворог не македонський цар, а наша власна в'ялість, сподіванка на когось сильнішого, адже, помри сьогодні Філіпп, і ми, не здатні діяти самостійно, привели б на його місце іншого!

Своїми знаменитими промовами-"філіппіками", спрямованими проти македонського царя та його завойовницької політики, Демосфен рубав під корінь промакедонську партію:

"...і ось Філіпп став господарем над усіма, як це йому вдалося? А ось як: тих, хто продає свої послуги, він купував їх, тих, хто стоїть на чолі держави, він спокушав хабарами і підохочував".

(Як лютуватиме Філіпп, коли підкуплені ним мужі донесуть йому про виступ Демосфена! Які кари цар посилатиме на голову чесного і непідкупного оратора, але все марно — Демосфен і далі виступатиме проти македонської завойовницької політики—до самої своєї загибелі!)

"Так, чимало щастя, афіняни, отримав Філіпп від долі, але в одному він найщасливіший од усіх, клянусь усіма богами й богинями: я навіть не можу сказати, чи був у нашому житті ще такий щасливець.