Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин
Принаймні воно значно ускладниться.
Філіпп дістав із скриньки пергаментний сувій.
— Прочитай, що пише мені Ісократ.
У своєму листі Ісократ благав Філіппа об'єднати розпорошену Грецію і очолити похід греків та македонців проти персів, не відаючи, що такий похід вже давно обдумує Філіпп. Завоювання Азії нащадку грецького Геракла по плечу. Застерігав: якщо Філіпп відмовиться від цієї історичної місії, яку визначили йому самі боги, Греції загрожує внутрішня катастрофа. Вона загине від різних волоцюг, що натовпами тиняються по її містах, від сікофантів (донощиків) і від поганих ораторів та демагогів...
"Якщо ти справді є достойний нащадок Геракла, то зроби все це і тоді всі будуть зобов'язані тобі найбільшою вдячністю. Греки — за ті благодіяння, які ти їм виявиш, а македонці — за те, що ти будеш над ними законним царем, а не самодержцем. Решта ж роду людського за те, щоб ти звільнив еллінів від варварського деспотизму, після чого всіх людей ощасливиш еллінською культурою".
— Прочитавши цього листа, я ще раз упевнився в тому, в чому і раніше був упевнений: Ісократу треба вірити. І використати його у своїх цілях,— сказав Антіпатр, повертаючи листа.
Філіпп поклав лист у скриньку, замислено мовив:
— Так, Ісократ для нас як знахідка. Для підтримки Ісократа та його Людей не шкодувати золота.
— Так і діятиму від твого імені,— пообіцяв Антіпатр.— Але Ісократ та його прихильники — це ще не привід для відкритого втручання у внутрішні справи еллінів.
— Привід будемо шукати! — ляснув Філіпп долонею по столу.— У Грецію мусимо увійти не як загарбники, а як її рятівники. В цьому нам допоможе і щасливий випадок, і боги. А боги на моєму боці. Ось...— шаснув рукою в скриньку, дістав пергаментний сувій, помахав ним.— Відповідь грецьких богів! Євмен привіз мені це від дельфійського оракула. Я запитав його через Євмена: чи починати мені війну, яку я задумав? І ось що відповів мені оракул: "Успішно почавши війну, ти успішно її завершиш!" Ось так! А я неодмінно почну її успішно. І знаєш, я замислив війну не проти кого-небудь, а проти греків. Розумієш! Війна проти греків, а гречький оракул пророкує мені перемогу. Тож виходить, грецькі боги на моєму боці, вони хочуть, щоб я прийшов у Грецію і врятував її. І я прийду в Грецію і врятую її, вона стане частиною мого царства. Могутнього і найбільшого у світі!
Філіпп, не втримавшись, вибіг з-за столика, забігав по тісній кімнатці, рухи його стали рвійними, і увесь він, ніби проснувшись, збадьорився, очі сяяли.
— Ось так, мій друже-раднику. Не лише Ісократ, а й грецькі боги закликають мене до походу в Грецію. Правда, оракул одночасно й застеріг мене, аби я уникав колісниці, запряженої четвіркою коней, бо вона може принести мені лихо. В усьому ж іншому мене чекають успіх і слава! Квадриги я почну уникати від сьогодні й назавжди, а до походу в Грецію починаємо готуватися вже сьогодні. І одночасно чекатимемо зручного часу для нападу. Греків же треба купувати з усією їхньою демократією. Чим більше купимо греків, тим краще буде для нас. Тут золота не шкодувати, воно потім сторицею окупиться. Хай нам щастить!
Філіпп залпом випив другий кухоль пива.
Філіна сама собі винесла присуд
За час відсутності царя в Пеллі померла Філіна.
Раптово, негадано. В розквіті здоров'я і молодих літ. Не хворіла, не скаржилась, що нездужає, і ось... Давала гучні бенкети, де була в центрі уваги і всіх покоряла сліпучою вродою, як завжди, затято — коли заходила мова,— похвалялася, що тільки її син від Філіппа, як старший в роду, має всі права стати спадкоємцем престолу. А той, Олімпіа-дин синок — молодший і, отже, таких прав за законами предків не має. І сам цар це невдовзі збагне, додавала Філіна, і відновить справедливість... Дехто з її друзів обережно натякав фессалійці, що при живій цариці небезпечно так говорити, та Філіна тільки сміялась, блискаючи білосніжними зубами, що так і спалахували на її гарному смаглявому лиці: Філіпп, мовляв, Олімпіаду не любить і живе з нею останні дні. Завтра епірська княжна стане лише його колишньою четвертою дружиною.
Що ж, все у волі богів, казали одні, почувши про раптову і дивну смерть молодої, здорової Філіни. Кому який вік вони виділять, такий і живи. Хоч ти здоровий, хоч недужий — все одно...
"А може, боги тут і ні при чім?" — шепотілися інші і загадково вмовкали на півслові — тямковитому і так усе ясно.
У ті дні в місті тільки й згадувалося ім'я цариці — прибрала, мовляв, Олімпіада суперницю, щоб її син, а не Філіни став спадкоємцем трону. Шепотілися в закапелках, бо остерігалися донощиків. Тому вголос ніхто про те не зважувався говорити — та й доказів причетності цариці до смерті Філіни не було. Все у волі богів, їм видніше, кому який вік жити. А бовкнеш зайве, то й власного віку не дорахуєшся. Та й македонців нова цариця не любить, то краще триматися подалі від лиха.
І хоч покійниця за свого життя була дружиною царя, доки він з нею не розлучився заради Олімпіади, та все ж поховали Філіну тихо й непомітно. Тіло спалили, а бронзову урну з прахом приткнули десь на околиці некрополя. Державні особи участі в похоронах не брали — цар охолов до фессалійки давно, царицею її ніколи не проголошував, а коханок у нього вистачало. До того ж Пелла вже мала царицю Олімпіаду, а тому приділяти увагу колишній коханці її царственого мужа не зовсім і безпечно.
Розкішний палац, подарований свого часу Філіппом фессалійці, спорожнів — у покійниці не виявилося в Пеллі рідні чи інших спадкоємців. Слуг та рабів (а вони свого часу були подаровані фессалійці царем) з наказу намісника Антіпатра повернули державі як її особисту власність. Палац зачинили, позамикали всі двері і поставили варту. Приїде цар, він і вирішить, як бути з палацом.
Цар приїхав.
Олімпіада чекала Філіппа з внутрішнім неспокоєм, який намагалася загнати вглиб душі: як цар сприйме звістку про раптову смерть своєї колишньої дружини? Ніде правди діти, після одруження з Олімпіадою і проголошення її царицею Філіпп частенько — щоправда, після доброго застілля — опинявся в постелі жагучої й палкої фессалійки, котра була і щедрою, і жадібною до любові — цим вона і манила до себе царя.
Філіна сама себе прирекла на смерть і сама собі винесла присуд. Прирекла тими словами, яких до кінця свого віку не могла б забути цариця Олімпіада: "Я хоч і царська коханка, але спадкоємцем царя стане мій син, бо він старший у Філіппа!" І тому Філіна мусила піти з цього світу. І, зрештою, пішла.
Все було зроблено аж надто просто. Люди Олімпіади підкупили покоївку Філіни, рабиню, пообіцявши їй волю, якщо вона підсипле у їжу своїй господині сірий порошок. Всього тільки щіпку сірого порошку і — воля. Ну хто з рабів відмовиться від волі, коли її продають так дешево? А вранці, переконавшись, що Філіна мертва, задушили її убивцю, рабиню-покоївку,— це теж було передбачено
зарані. Отож рабиня й отримала обіцяну волю, щоправда, на тому світі.
Спершу Олімпіада вирішила піти на похорони — щоб одвести од себе підозру, та вчасно схаменулася. Вона, цариця, піде ховати якусь там коханку свого чоловіка? Це вже занадто! З неї ж і сміятимуться. Коханок у Філіппа було й буде — не бігатиме ж вона по їхніх похоронах — щоб вони всі на той світ пішли!
Але сина покійної ("Тепер уже назавжди покійної!" — мстиво думала) суперниці, її малого Аррідея, вирішила забрати. По-перше: у покійної не було рідні, а по-друге: мало що може в житті трапитись. Аррідей все ж таки син (хоч і побічний) царя Філіппа. Раптом її вороги викрадуть Аррідея і згодом, як виросте, нацькують його на македонський трон? І свої подібне можуть утнути, особливо знать Верхньої Македонії, яка й досі мріє про самостійність і має зуба на Філіппа, що відібрав у неї ту самостійність. А фракійці, пеонійці, іллірійці, не кажучи вже про греків, теж можуть використати Аррідея в своїх цілях — ворогів у Філіппа пребагато. Ні, розумніше й обачніше, й безпечніше тримати Аррідея у своєму гінекеї під надійною охороною і наглядом. А там — видно буде. Та й" Філіппу буде приємно, що вона потурбувалася про його сина, як про свого... Оцінить...
Все зваживши, Олімпіада забрала сина покійної Філіни.
І зробила це в такий час, коли на вулицях Пелли було особливо людно. І всі бачили, як вона, цариця Македонії, в супроводі двох рабинь та загону ефебів, ставши вище жіночих чварів, вела до себе в дім сина своєї суперниці, котрий так рано осиротів. Йшла спокійно і рівно, нарочито вбрана просто, але гарно.
Велична і горда цариця неспішно вела за руку малого сина Філіни, і всі те бачили, і схвально кивали добрій цариці... Малий Аррідей, шморгаючи носом, плакав (його матір, завжди веселу і добру, чомусь теперь холодну і закляклу, зжер страшний вогонь), і цариця сама — те всі бачили — витирала малому сльози. І ніжно гладила його по чорнявій голівці...
— Не плач, сину,— лагідно заспокоювала.— Я тебе догляну як рідна мати. Виростеш з моїм сином, з Александром, ви ж єдинокровні брати. А батько-цар приїде, гостинця привезе...
Батько-н.ар приїхав, але гостинця Аррідею чомусь не привіз.
Олімпіада все ще чекала царя з внутрішнім неспокоєм: як Філіпп зустріне звістку про раптову смерть Філіни?
5 в. чемегис 129
Але філіпп тільки поглянув на царицю (щоправда, якось дивно, ніби здивовано, наче вперше побачяв свою жону), а тоді сказав:
— Померла Філіна, то й померла. Всі, зрештою, помирають. Та й не до Філіни мені зараз, коли Македонія стоїть на порозі нових звершень.
Олімпіада вдячно і водночас набожно подивилась на нього і сказала з розчуленням у голосі:
— Сина твого Аррідея, хоч він і незаконно народжений, але я, клянуся богами, а найперше незрівнянною ясноликою Герою, догляну як рідного. Твій син — мій син.
— Дякую, люба.— О, як він у ту мить хотів бути ґречним і вишуканим! І коли хотів, то й був ним.— Я не забуду твоєї доброти!
— А я твоєї, мій любий, мій єдиний царствений муже. В його світлих очах було стільки доброти, що Олімпіада
заспокоїлась, притулилась лицем до його лиця, відчуваючи щокою шовковисту м'якість його русявої борідки, і глибоко та полегшено перевела подих, бо здалося, що нарешті — нарешті! — всі непорозуміння залишилися позаду, а попереду у них тільки злагода і любов.
І знову, як і після весілля, у них були безсонні ночі, щедрі на любов і взаємні пестощі, і обоє вони почували себе щасливими і молодими.
