Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин
Всередині вони оббиті міддю. Такі скарбниці споруджувалися мешканцями окремих міст на згадку про події, пов'язані з "правильним" віщуванням оракула за допомогою самого бога Аполлона. В тих нішах-храмах і клали дарунки, що їх підносили богу. З-під скелі вирувало джерело прозорої й холодної води, як запевняли, "дивного смаку". Те джерело звалося Кастальським * і було посвячене Аполлону та музам.. Прохолодна і чиста як сльоза вода з джерела стікала у водоймище, вирубане у скелі. У тій воді прочани здійснювали обмивання та кропилися нею, перш ніж увійти в огорожу, що оточувала храм Аполлона.
За переказом, найдавніший храм, що стояв на тому місці, являв собою шатро, сплетене з гілок лаврового дерева. Другий храм, як запевняє легенда, був зліплений з воску та бджолиних крилець — прозорий, він казково світився, як диво з див. Третій храм спорудили з міді, четвертий збудували з каміння. Але невдовзі він згорів. І тоді всі міста Греції зібрали великі кошти і знову звели препишний храм з мармуровими східцями та розкішною — теж мармуровою — колонадою. Фронтони храму прикрашували зображення Аполлона та Артеміди і їхньої матері Латони. Біля головного входу стояв великий мідний бик — дарунок .мешканців острова Керкіри Аполлону на знак вдячності за щедрий улов, посланий їм Богом. А бик, що в той час блукав берегом, буцімто своїм муканням і сповістив мешканців Керкіри, що в морі повно риби.
Неподалік бика здіймалися статуї самого Аполлона, богині перемоги Ніки та скульптурні зображення героїв міста Тегеї, поставлені в честь перемоги тегейців над спар-
В сучасній поетичній мові Кастальське джерело означає натхнення.
танцями. А спартанці в свою чергу звели статуї в честь їхньої перемоги над афінянами біля Егоспотамів. Тут, крім зображення богів Зевса, Аполлона, Артеміди та Посейдона, стояло ще близько трьох десятків статуй спартанських вождів та їхніх союзників у битві з афінянами. Афіняни ж свою скарбницю спорудили в пам'ять про марафонську битву, їхні статуї Аполлона та Артеміди були створені славетним скульптором Фідіем. Мешканці Аргоса піднесли храму зображення коня та статуї своїх героїв. А коли еллінські міста у вирішальній битві поблизу Платеїв захопили у персів багату здобич, то спорудили в Дельфах золоту триногу, яку підтримувала бронзова колона у вигляді трьох переплетених змій. На згинах зміїних тіл викарбували назви грецьких держав, що брали участь у спільній боротьбі еллінів проти персів.
Підносили дарунки Дельфам не лише держави, а й окремі громадяни. Так знаменитий лікар Греції Гіппократ поставив мідну статую, що зображувала змучену хворобами людину, таку худу, що видно було кістки під туго натягненою шкірою.
Вище храму містилась "ласха" — приміщення для відпочинку паломників з відкритою мармуровою галереєю. До дельфійського оракула йшли не тільки для вирішення питань державної ваги, зверталися до нього й окремі громадяни (таких було більше) із своїми дрібними повсякденними клопотами: чи пощастить у торгівлі, чи народиться хлопчик, бо дівчаток і так вже забагато в сім'ї, коли вигідно продати баранів...
За легендою, храм Аполлона споруджено на тому місці, де колись бог боровся з жахливим велетенським чудовиськом — змієм Піфоном, що багато завдав лиха краю, пожираючи людей та їхні стада. Дихання в чудовиська було отруйним, тож навіть повітря в тому краї було колись небезпечним. Якось (Аполлон та Артеміда тоді були ще маленькими) змій напав на їхню матір Латону і довго ганявся за нею. Вирісши, Аполлон поклявся відомстити Пі-фону, який ніс всьому краю смерть та руйнації. Гніздився змій в Дельфійській долині серед похмурих скель та глибоких ущелин. І хоч луску мав преміцну, та золоті стріли Аполлона пробили і її. Розлютившись від Нестерпного болю, змій качався, бив хвостом, розколюючи каміння та ламаючи дерева. Від дикого ревиська дрижали скелі. Довго звивалося велетенське тіло змія, важко і хрипло він дихав. Змій навіть ще спробував було врятуватися поповзом, але Аполлон так йому сказав:
— Конай тут, на цій землі! Більше ти ніколи не жахатимеш людей, які, споживаючи плоди цієї прекрасної землі, приноситимуть мені подячні жертви.
І почорніли очі чудовиська, і пішло з них світло назавжди. І згнив змій під промінням священного сонця, і приніс землі родючість. І люди спорудили храм на честь переможця, який звільнив їх від смертельного лиха. Храм стояв на узвишші з білого каменю. До головного входу вели широкі мармурові сходи. Мармурова огорожа оточувала всю терасу, викладену великими кам'яними плитами. В огорожі зроблено чимало проходів, щоб у святкові дні натовпи прочан могли без затримки проходити на священну територію. За огорожею напроти входу в храм — великий жертовник. До нього в першу чергу йшли ті, хто бажав отримати відповідь од оракула. їх зустрічав мідний вовк з написом, що тільки одні спартанці мають право першими запитувати оракула — якщо, звісно, виникне до нього черга.
Пророцтво Піфії
Підготовку до врочистого жертвоприношення, як і всі прочани, почали з обмивання водою Кастальського джерела. В Дельфах було п'ять головних жерців (посаду жерця іноді й купували, що коштувало дорого, бо вони отримували великі прибутки й багатіли), які відали справами храму, судили злочинців, винних у святотатстві. Крім них, були жерці, котрі записували віщування піфій. (Оскільки число бажаючих отримати відповідь оракула росло, то доводилося збільшувати й кількість днів, сприятливих для віщування, піфій теж стало більше). Жерцям підлягали другорядні служки, які відали жертвоприношенням, священнодійством та займалися ворожінням на жертовному вогні. Вони ж здійснювали обряд з обмиванням, очищенням та окурювали тих, хто йшов до оракула. А ще служки заводили розмови 3 паломниками, вміло й непомітно випитували їх про їхні клопоти, життя тощо і так збирали потрібні для жерців відомості про кожного, хто збирався задавати запитання оракулу. Помилитися вони не мали права, бо відповідали за правильність тлумачення віщування оракула, що будувалося тільки на основі зібраних ними даних. Сама ж відповідь оракула здебільшого складалася з надто обережних і неясних висловлювань,які можна було тлумачити і так і сяк. Не випадково ж існувала приказка:
"Дельфійський бог не говорить всього відверто, не утаємничує, а натякає". Служки намагалися завести розмову і з македонцями, але Євмен велів своїм людям тримати язика за зубами. Після обмивання македонці на чолі з Євменом пішли до вівтаря, де й склали багаті дари, що їх Філіпп велів спалити в честь бога-віщуна. Раби принесли на вівтар паки пурпурової тканини, багатий одяг, плащі, глечики з ароматичним маслом — не шкодував Філіпп добра для бога. Але найкоштовніші речі з дарунків македонського царя — золоті та срібні чаші й кілька паків тканин — жерці веліли занести до храмової скарбниці. Потім головний жрець подав знак — і вмить спалахнуло велике вогнище, пахучий дим якого стрімко — добрий знак! — шугнув у небо.
— Бог сприймає жертву, яку ти приніс йому від імені свого царя,— сказав Євмену головний жрець.
Потім до вівтаря підвели вгодованих биків та овець з найтоншою, майже шовковистою вовною. Жертовних тварин окропили водою з Кастальського джерела й забили на славу Аполлону. (А втім, богу мали дістатися лише нутрощі, кістки та шкури, все інше жерці забирали собі). І знову всі ознаки й призвістки виявлялися прихильними для послів Філіппа.
Після закінчення церемонії врочисто рушили до храму. Попереду широкими мармуровими східцями піднімалися жерці, за ними притихлі й схвильовані македонці на чолі з Євменом. Біля колони їх зустріла статуя лева, вилита з чистого золота, подарована, за переказом, царем Крезом.
Простуючи за жерцем, македонці піднялися в храм, де на стінах прочитали різні висловлювання мудреців сивої давнини, що побували в Дельфах і подарували Аполлону свою мудрість: "Спізнай самого себе", "Нічого занадто" тощо. На невисокій колоні стояла статуя славетного Гомера, далі, в іншому помешканні був жертовник, присвячений Посейдону. А навпроти входу височіла статуя бога Аполлона, з обох боків якої стояли дві Мойри — богині долі. Біля жертовника із священним вогнищем головний жрець велів послам зупинитися й чекати, а царському секретареві йти за ним — тільки він один міг задати оракулу запитання, отримати відповідь і передати її цареві.
Євмен опинився в найтаємничішій частині храму — аді-тоні, куди дозволялося заходити лише жерцям-пророкам і тим, хто бажав отримати відповідь у божества. Адітон споруджений над самою щілиною, з глибини якої здіймалися задушливі випари. Вони й викликали пророчий екстаз у віщунки піфії, а вже її устами бог Аполлон оголошував свою волю тим, хто звертався до нього.
Євмен озирнувся роздивляючись. Над щілиною стояла тринога, обкладена з усіх боків гілками лавра. Було душно й похмуро. Та ось у супроводі жерців до триноги швидко і легко, майже нечутно, підійшла жінка у світлому вбранні, від якого війнуло пахучим димом (її, певно, окурювали перед тим, як вона зайшла в адітон). В сутінках Євмен не міг роздивитися лиця піфії. В таємничій напівтемряві й задусі все робилося тихо, безгучно. Жрець подав піфії лаврову гілочку. В другій руці вона тримала саме листя лавра. Сівши на триногу, піфія взяла лаврове листя в рот, опустила голову й застигла, наче задумалась.
— Ти готовий задати запитання великому Аполлону? — в тиші, що панувала в адітоні, різко пролунав голос жерця.
Євмен здригнувся, поспішно кивнув.
— Тоді — запитуй! — велів жрець.
— Славний Аполлоне,— почав голосно Євмен,— цар Македонії Філіпп, шануючи твого оракула як єдиного, хто віщує правдиво, посилає тобі дарунки, достойні твоїх висловлювань, і запитує тебе, великий боже: чи розпочинати нову війну, яку він задумав? Чи йому особисто не загрожує лихо?
Вмовк Євмен, в адітоні знову запанувала німа тиша, її порушувало тільки важке дихання піфії, навколо якої здіймалися отруйні випари. На душі в Євмена стало важко й гнітюче, від випарів ставало все важче й важче дихати. Та й почував себе не зовсім добре, адже добре знав, яку війну хоче розпочати Філіпп. Його цар збирався напасти на Грецію і тепер у грецького оракула питає ще й ради — розпочинати йому ту війну чи ні? А що, коли оракул розгадає таємницю Філіппа? Сам цар далеко, а йому, Євмену, перепаде за святотатство.
