Золотий плуг - Гуменна Докія
Почалося з того, що один цікавий мандрівник побачив у Анатолії монумент із чорного каменю, обписаний невідомими гієроґліфами. А за цей короткий час дійшло до того, що тепер існує вже велика література про них, розкопано кілька їх міст-твердинь, відкрито їх мистецтво, розшифровано їх письмена — і вже багато прочитано. Відтворено їх історію, їх звичаї, побут, церемонії, вірування, державний устрій, закони, геть навіть і літературу! А що ці гетити були люди дбайливі, то для наступних поколінь вони позалишали не тільки архіви на глиняних табличках (часом і по двадцять тисяч штук), але потурбувалися вирізьбити на стінах високих скель свої власні портрети.
То ж недаром є такі погляди деяких авторитетів, що початок скитів зв’язаний якимсь чином із гетитами. Микола ще добре цього не розуміє, але щось таки справді є. Подивитися тільки на ці портрети, на ці обличчя, на цю одежу: щось дуже схожа на скитську. І штани, заправлені в чобітки з закандзюбленими носами, які ще й тепер можна побачити на Кавказі, і короткі казакіни з поясом, і високі шапки… Еге, а ось на одному єгипетському зображенні полонених "хета" — козак із оселедцем, ну й правда ж!
Тепер уже й сам Микола може долучити до єгипетських "хета" та біблійних "гетіїв" немало назов на Україні, що носять сліди перебування гетитів. Треба б полічити, скільки на Україні є міст, що звуться Хотин. Багато. Під самим Києвом є містечко Хотів, і село Гатне…
Що ж було причиною такого розросту, піднесення й успіху якоїсь ватаги сміливих пригодників, що з кубанських степів спустилися кавказькими просмиками у Закавказзя та почали там свою історичну місію, спочатку винищивши й розгромивши месопотамську колонію купців, яка там вигідно обжилася? (Постій! Коли це було? Та так на початку другого тисячоліття до нашої ери… Відтоді й починається історія гетитів.)
А от що: вони вже вміли приборкувати коней. Небувале досі явище! Запряжені в колісниці, коні несли військо на ворога з такою нестримною силою, що ге-титська армія стала найстрашнішою й найуспішнішою збройною силою того часу. Хто ж міг із ними змагатися? Ніхто. От вони й розпросторилися в Передній Азії, стали пострахом для Єгипту та Асирії.
Але було ще й друге небувале. Це в гетитській імперії вперше навчилися виробляти залізо. І трималося це вміння ще тисячу років у секреті. Володарі Асирії й Єгипту зверталися до Його Сонячности, "шарру" гетитського, — чи як він сам себе називав, Сар Мата (Володаря Землі), — щоб він зволив уділити їм дещицю цього дорогоцінного металю, коштовнішого в п’ять разів за золото та в сорок разів за срібло. Єгипетська цариця, вдова Тутанхамона, зверталась до володаря гетитів, Суппілюліюмаса, щоб прислав їй за мужа одного із своїх синів, бо рівного їй серед свого оточення вона не мала... Таке розповідають архівні документи, листи на глиняних табличках, збережені в храмах гетитських хатуз, чи пак укріплених твердинь. (Може від цього й наша "хата"? — вставляє про себе Микола.)
Та все ж волю Його Сонячности обмежувала рада мужів, що мала назву панкус. Це панкус вибирав і призначав царя, затверджував спадкоємця покійного царя.
А над панкусом і Його Сонячністю стояла ще вища сила. Це вона, як показують барельєфи у твердині-хатузі, наділяла юного царя силою й владою. Це вона була найвищою патронесою гетитської держави й монархії. До неї цар найперше звертався за допомогою в часи народньої небезпеки чи битви. Це — богиня-Сонце, цариця неба й землі, господиня царів і цариць землі Гатті. Недарма ж емблемою гетитського царя — знак сонця!..
Знову боги в думках дипломанта київського університету! От якби Майя їх прочитала! Зразу новий матеріял зя’вився б у моїй особистій справі. А дзуськи!
І нащо Миколі, справді, оці гетити? Роман, що не кажи, прецікавий, але нехай уже для іншої праці. Це — зіпає на наукову докторську дисертацію.
Ні, безумовно, вони потрібні! Не все ж, що знаєш, конче витрушувати. Але як знаєш, то хоч і не все скажеш, та вірно насвітлиш. Ось тепер йому здається, що гетити й скити з його предком Мадієм — один кількатисячолітній процес. Гетити — початковий етап, а скити — кінцевий, чи передкінцевий. Можна б назвати: становлення залізної доби? То ж Мадій Прототієвич спускався у Закавказзя знаними вже шляхами, тими самими, що протоптали попередники гетити…
Так то Микола справляється з своєю темою. Один за одним обрії, ще дальші. А тут треба триматися залізного кістяка. Тільки чи винен він, що наша минувшина так щільно пов’язана із проблемами інших народів, що в цьому вузлі вона — у самому центрі? Як усе це обійдеш і водночас правильно насвітлиш?
34
Сніг аж зелений, аж синій від розжарілого морозом місяця. Ламкі лінії його сполучаються з чорними контурами дерев. Мороз кипить, під ногами рипить скло. Лютий! Пам’ятний цей вечір, пам’ятна дата! Поворотна фаза, — мусиш розглянутися в цьому.
Вчора вона думала, що Пагубу заторкнула її демонстрація із "аспірантом Івана Вишенського". Думала, що його приглядання "котра година" було з ревнощів. Сьогодні Гаїна зустріла крижану байдужість. Мало того, що не помітив її, — і Гаїна не відчула його приходу.
І з таким холодом вона й вийшла. Довга черга затримала її біля відділу здачі книжок. Може й п’ять, може й десять хвилин чекала. Озирнулась — зустрілась очима із Вродливим, він виходив із залі. Вже не сподівався її бачити, — і в погляді була ворожість та якась сірість чи нудьга.
І цьому заскоченому поглядові Гаїна більше вірить, ніж нарочито наготовленим признаванням. Нема в ньому тепла-чуття, він бавиться мною! Душа його така, як написано в очах. Це тільки гра моєї уяви призвела мене до великої напруги. Недобрі в нього очі, пихасті, жовті, нема в них м’якости. Мабуть, плиткий і, може, ще одна банальність на життьовій дорозі.
В цей час, як Гаїна — ображена, знищена, — побачила цю незацікавленість і нудьгу, якась книжка впала їй в око серед гори зданих. "Утрачені ілюзії". Еге, ось назва сьогоднішньої події!
І не того жаль що знайшла вона мертвечину там, де шукала повноти, а саме жаль, що сьогодні — "утрачені ілюзії".
Синювато-зеленкуваті тіні морозної ночі хвилюють Гаїну, як хвилювала в шістнадцять років одна ніч...
... Вона пішла сама далеко в поле, вночі. Там десь позаду в гуртожитку педагогічної школи женихалися пари при смороді каганця, а Гаїну охопило те могутнє почуття, що відділяло її й віддляе від усіх оцих навколо. Не могла й хвилини залишатися, вийшла — й пішла-пішла. Місяць палахкотів на небі несамовито, сніги сипали фіялкові, бурштинові, рубінові, смарагдові іскри, а урочиста мовчазність чатувала все це жар-миготіння снігів.
І враз вилилася в душі певність: це ж моє таке рідне, таке знайоме! Так було там! — Де — "там"? — Не знаю, але там було саме так. І зовсім не треба було чарівника-морозу, щоб було так буйно самоцвітно сяйно. Я — звідти, а сюди втрапила через помилку…
І так побувавши "вдома", Гаїна сумно-щаслива по-верталась із іскристих снігів, від мільярдів аметистових мерехтінь у чадну тюрму каганцевої дійсности… З тією тугою, що з нею й народилася… за чимось, що втратила.
Сьогодні Гаїна іскор не бачить і туга її сьогодні інша. Жар, як доторкнутися рукою, крижано холодний.
35
А Микола був далеко-далеко, на Закавказзі. Крім Арієвого племени халібів, добувачів заліза з надр матері-землі, знайшов він там ще й Арієвих дочок. Аж тепер стали йому зрозумілі ті різні леґенди про грізних войовниць амазонок, дочок Арія й Афродити.
Вони зросли біля ріки Термодонту у Скитії, а як хочеш знати точніше, то цей Термодонт та місто їх Теміскіри лежить у тій самій місцевості на східньо-південному узбережжі Чорного моря, де панувала гетитська держава. Не диво, тут і повітря цим напоєне. Багато міст, як от Сінопа, вірили, що їх заснували амазонки, тому й берегли культ своїх героїнь та засновниць. Богиня війни панувала в тих містах, названа різно: Гепіт, Шаушка, Ма-Белонна… Ці міста були їй посвячені, в них процвітали храми, наповнені озброєними служительками її культу, цілим її військом. Що ж тут дивного, як і в самій столиці гетитської імперії цариця мала ті самі права, що й сам цар. Вона посідала власну печать і нею скріплювала, поряд із царем, офіційні листи до єгипетських та асирійських царів. У своїх дипломатичних листах ті царі відписували обов’язкові поклони цариці. Вона ж показана на печатках у обіймах богині-Сонця. Наглядний доказ охорони й любови.
Про ориґінальний спосіб життя амазонок не раз уже читав, але не вадить пригадати… Ага, звикли всю важку роботу виконувати самі: орати й сіяти виходили в поле у повному військовому спорядженні, не скидаючи охоронного пояса. Воювати вони були завжди ладні. Де ж пак! Дівчина не мала права вийти заміж, аж поки не заб’є хоч одного ворога. Через це деякі так неодружені й умирали, котрим не склалося воювати. Кажуть, що в троянській війні вони допомагали троянцям проти ахейців. Імена деяких із них відомі в переказах...
"Але нащо вони мені? — знову хапається за голову Микола. — В’їхали своїми кіньми в мою працю!"
Та як? — обурюється сама таки її величність, Дипломна Праця. — Таж Геродот залишив нам такий чудовий образок цих Арієвих дочок з берегів ріки Термодонту... У ті розбишацькі часи нічого дивного було попастися морським піратам, які ловили людей, щоб постачати ринки невільниками. Зловлені отак зненацька, горді й волелюбні амазонки перебили піратів, а самі, заблудивши на Чорному морі, пристали не до рідного берега, а в незнаній землі, на північному березі, біля Озівського моря, що тоді звалося Меотидою. Тут вони не розгубилися, а, наловивши скитських коней, сіли верхи й почали здобувати собі прожиток воєнним способом. Ото ж вони, — каже цей Геродотів переказ, — і були основоположницями отих савроматів, що жили за Доном. Пошлюбилися ці Аріеві дочки із скитськими родовитими юнаками, а це нове плем’я, що пішло від них, греки назвали "гінекократичними савроматами". Себто "савроматами, що ними управляють жінки".
Може леґенду розказав нам Геродот про родовід савроматів за Доном, але Микола не може її оминути. Бож ці савромати за Доном, звичаями й мовою малощо відмінні від скитів, — у другому столітті до нашої ери посідали вже ті землі на Дніпрі, де ще недавно були скити.
Ну, це вже виходить за межі його теми, а все ж цікаво… Чи й вони доклали свою частку у це таке відоме й так мало знане явище, як Микола Мадій?
36
Як це жахливо — сидіти в цій промерзлій кімнаті, коли там у книгозбірні так затишно, тепло й змістовно.
