Незнайомець з тринадцятої квартири - Нестайко Всеволод

Досить, досить. Трохи правіше ...

Хвилин п'ять, не менше, ми ось так маневрували під командою прискіпливого оператора, поки він не крикнув:

— Сто-оп! Кидайте якоря! І сидіть тихо, щоб не зрушити човен ...

Ява на кормі, а Валька на носі скинули у воду каміння, і човен стала. Ми завмерли, чекаючи зйомки.

— Увага, увага! Приготуватися! Починаємо ... — почувся несподівано гучний голос режисера. Він уже, виявляється, стояв поруч з оператором на плоту, приставивши до рота блискучий металевий рупор. Як він опинився на плоту, ми так і не помітили — ніби прийшов прямо по воді, як Христос.

Жандарм та Артем покидали цигарки. З берега по містку підбіг до них юнак у береті. В руках у нього дощечка, зверху пофарбована смугасто, як шлагбаум, а внизу чорна, як класна дошка, і на ній крейдою написано:

"А Р Т Е М" 297-1

— Увага! ... Почали! .. Мотор! — Крикнув режисер. Хлопець розчепірив свій "шлагбаум" з дощечок, підніс до самого носа жандарма — клац!

— "Артем" ... Двісті дев'яносто сьомий ... Дубль перший ... — крикнув молодий чоловік, дощечки під пахву і, пригнувшись, швидше на берег.

А жандарм з Артемом вже зчепилися. Возяться на містку. Ось Артем різко вирвав руки, розмахнувся ... Бац жандарма в груди. Жандарм — лясь! Шубовсь!

Ого-го! Бризки злетіли аж до неба, не те що від мого весла! Мить — і вже з води стирчать тільки чоботи жандарма. А Артема й слід прохолов. Завирувала вода ... Зирк — виринула голова жандарма. Без кашкета, волоссям очі заліпило, з носу тече, звідусюди тече, вуса як у моржа, з рота вода фонтаном, на півтора метра. Ух ти! Здорово грає!

— Та радійте ж, радійте! — Почувся відразу з плоту відчайдушний крик режисера.

Ми здригнулися, перезирнулися розгублено, підвелися ... У мене не було дзеркала, і я не бачив свого обличчя, але у Вальки, у Яви і у Будки обличчя були, прямо кажучи, дурнуваті. Очі вирячив, роти роззявити, викривлені. Це була, звичайно, не радість. Це було бог знає що.

— Стоп! — Закричав режисер. Десь щось клацнуло. Бурчання тонвагена стихло. — Ви що, заснули? Хто за вас грати буде? Я? Ви ж в одному кадрі з жандармом. Жандарм падає ... Наплив трансфокатора — ви радієте ... Я ж попереджав. Зіпсували мені перший дубль. І жандарму потрібно переодягатися. Бачите, що накоїли.

Ми сиділи як побиті. Ми так захопилися грою жандарма, що пропустили момент, коли нам потрібно було радіти. Ну що ви хочете! Це ж все-таки наша перша в житті зйомка! Що ж ми вам відразу станемо як Аркадій Райкін?!

Жандарм виліз із води, посварився нам кулаком, але без злості, усміхаючись. Ще й підморгнув. І пішов за тонваген Переодягатися.

— Підвели ми їх! Давайте хоч зараз добре обрадуемся, — зашепотів з корми Ява.

— Ага!

— Ну да!

— Звичайно, — підтакнув ми всі троє.

Поки жандарм перевдягався, я накопичував у собі радість. Сидів і згадував все найкраще, що було в моєму житті: і як мені нові футбольні бутси купили, і як я на баштані найбільший кавун стягнув, і як мій ворог відмінник Карафолька двійку з фізкультури схопив ... Я спіймав на собі Явін погляд. Він дивився на мене з єхидною посмішкою. Я здогадуюся, що він згадує! Він згадує, напевно, як я пірнав при всіх з дерева, зачепився трусами за сучок, роздер їх і летів у воду голий ... Ну добре, нехай згадує, мені для мистецтва не шкода! Аби тільки зйомку не зривав!

— У, гад, жандарм Європи, так тобі і треба! .. Хі-хі-хі! — Це шепоче про себе поряд зі мною Будка — настроює себе, готується.

Мені не видно і не чутно, як готується Валька, але я впевнений, що вона теж готується. Ух ми зараз дамо! Ух ми зараз обрадуемся!

Через тонвагена вийшов жандарм у новому сухенький мундирі — наче й не падав у воду.

І ось знову вони стоять з Артемом на містку.

— Увага! .. Починаємо ... Мотор! — Кричить режисер. І знову підбігає хлопець у береті, клацає своїм "шлагбаумом" і вигукує:

— "Артем" ... Двісті дев'яносто сьомий ... Дубль другий ... Бурчить тонваген. Борються жандарм з Артемом. Бац! .. Лясь! .. Шубовсь! .. Жандарм у воді ... Ми підхоплюватися.

— Стоп! — Кричить режисер.

Тю-у-у ... Пропав такий заряд.

Виявляється, Артем, тікаючи, посковзнувся і впав. Він був ще в кадрі. А Артем — герой і не повинен падати. Герої не падають. У кіно падають тільки негативні персонажі.

Винуватий Артем бубонів:

— Звичайно ... накидати тут якихось кавунових кірок ... І канатоходець посковзнеться ...

Режисер хмуриться і мовчить. Головних героїв фільму режисери не лають. Режисери лають лише статистів.

Жандарм вилазить з води, загрожує кулаком Артему, але вже не усміхається і не підморгує. Йде за тонваген переодягатися.

І ось знову:

— Увага! .. Починаємо ... Мотор! Клац! — "Шлагбаум".

— "Артем" ... Двісті дев'яносто сьомий ... Дубль третій ...... Бац! Лясь!

Шубовсь!

— Ура! Га-га-га! Го-го-го! — Як Скажені, по-справжньому радіємо ми, радіємо не стільки "за ролі", скільки тому, що нарешті нас знімають. Бачимо, режисер посміхається, киває нам, задоволений. Ну, все!

— Стоп! — Кричить раптом оператор. — Не годиться! Гілка закриває дівчинку ...

Ось ще! .. Ми вороже дивимося на Вальку, ніби вона винна, що її закриває якась гілка.

— Зрубати гілку! .. Негайно. Що за свинство! Не можуть підготувати зйомку! Зриваєте мені роботу! Чорт ті що робиться на цій студії! — Кричить режисер невідомо на кого.

Ми сидимо, гордо поглядаючи навколо. Ми не винні. Ми добре зіграли. Режисер нам кивав і усміхався. І правда свинство, що цей дубль зіпсовано. Виходить, дарма ми раділи.

Жандарм вилазить з води, ні на кого кулаком не погрожує, але про себе щось бурмоче — видно, лається ... Що ж, ми його розуміємо. Падати у воду не легше, ніж радіти.

— Увага! .. Почали ... Мотор! ..

"Шлагбаум".

Клац!

— "Артем" ... Двісті дев'яносто сьомий ... Дубль четвертий ...

Бац! Лясь! Шубовсь!

— Га-га-га! Урра! Го-го-го! .. І-і-і! ..

— Стоп! Ще раз! Жандарм недостатньо виразний. Будеш тут виразним — четвертий раз в воду шльопати! ..

— Увага! .. Почали ... Мотор! ..

"Шлагбаум".

Клац!

— "Артем" ... Двісті дев'яносто сьомий ... Дубль п'ятий ... Бац! Лясь! Шубовсь!

— Стоп!

У жандарма відклеївся один вус ... А що ж ви хочете! Таких випробувань справжні вуса не витримають, не те що приклеєні.

Йде за тонваген мокрий жандарм. Виходить через тонвагена сухий жандарм.

— Увага! .. Почали ... Мотор! ..

"Шлагбаум".

Клац!

— "Артем" ... Двісті дев'яносто сьомий ... Дубль шостий ... Бац! Лясь! Шубовсь!

— Га-га! .. Го-го! Ох-ох-о! .. Хі-хі! .. — Намагаємося ми.

— Стоп! Молодці! Нарешті. Здається, тепер все! Порядок! — Задоволено говорить режисер. (Ми розпливається в радісній усмішці.) І раптом він застигає, вирячивши очі: — Що це?! На руці?!

Я не розумію, що це до мене ставиться, і якийсь час ще радісно посміхаюся. Будка штовхає мене в бік. Я дивлюся на свою руку і все розумію ...

— Ча-си ... — бурмочу я.

— Що-о?! Вбивця! Де ти бачив, щоб діти бідняків до революції носили годинники! Ну! Зарубав мені всі дублі. Ну! — Якимось плаксивим голосом кричав режисер, потім підніс до губ рупор і вже звичайним своїм голосом закричав: — Всі залишаються на місцях! Перезйомка! Перезйомка! — А потім плаксиво мені:

— Знімай негайно годинник і віддай на берег! Негайно!

У мене відразу заніміло всередині, я опустив голову і сказав:

— Не віддам!

— А?! Що?! — Не повірив своїм вухам режисер.

— Не віддам ... Це не мій годинник ... Вони вже раз пропадали. А я їх сьогодні господареві віддати повинен.

— Так що ж, ти мені всю зйомку зіпсувати хочеш?!

— Якщо так, я краще зніматися не буду. Я на берег піду.

Мокрий жандарм, що стояв по пояс у воді недалеко від нас і чув усю розмову, сказав:

— Ну давай уже мені ці нещасні годинник ...

— Ого ... Які швидкі! — Кажу я і ховаю руку з годинником за спину, наче жандарм хоче їх силою відібрати.

— Не довіряєш? — Усміхається жандарм.

Я мовчу. — І раптом жандарм тихо так, тихо каже:

— А я тобі на пляжі довірив ... Не побоявся ...

Ніби мене палицею по спині трахнули — рвонувся я і рота роззявив.

— Що-о?

— Не впізнаєш? — Посміхається жандарм.

Я вдивляюся, вдивляюся, вдивляюся ... Ні, не може бути. Не схожий адже зовсім. Обернувся я до Яви — він тільки плечима знизує; теж не дізнається.

Дивиться жандарм навколо, когось очима шукаючи, зупинився поглядом на Людмилі Василівні у білому халаті, кулаком їй погрозив — його улюблений жест — і крикнув:

— У-у ... розмальовану мене так, що хлопці власного годинника повернути не хочуть.

Бачу — всі кругом сміються: і Людмила Василівна, і режисер, і оператор, і все-все, хто на озері. І Валька, бачу, сміється, і Будка, і Ява вже рот розтягує. Значить, це він! .. Він, наш незнайомець з тринадцятої квартири!

Ну, я й сам почав посміхатися, а потім і кажу:

— А чому ж ви такий ... Сказали: "цар, цар ..." — а насправді звичайний жандарм. А ми, дурні, по всьому Києву царя шукали.

Ще пущі засміялися всі.

— Все правильно, — сказав жандарм-незнайомець. — Що стосується царя — ніякої з вашого боку помилки немає. Царя я таки граю. У цьому ж самому фільмі. І царя, і жандарма — дві ролі. Це ось Євген Михайлович так задумав. А взагалі вибачте, дорогі, що я вам стільки клопоту задав своїм годинником. Повірте, зовсім не хотів ... Дуже я тоді поспішав ... На репетицію. Мені Максим Валер'янович розповів про ваші переживання ... Чого ж ви не здогадались зайти в міліцію пляжу? Я ж туди спеціально забіг — попередив і адресу свій залишив ... — Ну вистачить, вистачить ... — посміхаючись, перебив його режисер. — Потім поговорите. У вас то добре скінчилося, а ось у мене ... Біжіть перевдягайтеся. Перезйомка! І все через вашого годинника.

— Боюся, що нічого з переодяганням не вийде, — зітхнувши, сказав цар-жандарм. — Це був останній сухий мундир. — І він двома пальцями взяв себе за край галіфе, з яких стікала вода.

— Як?! Клава! (Клава! Де сухі мундири для жандармів? Щоб зараз же мені були сухі мундири! Чекаю! Негайно! Ви зриваєте мені зйомку!

— Євген Михайлович! У костюмерній було шість мундирів. Всі шість підмочити — Клава засміялася. — Більше взяти ніде. Потрібно чекати, поки висохнуть.

— Що чекати? Що чекати? Сонце не чекатиме. Сонце он уже сідає! — Кричав режисер, хоча сонце ще й не думало сідати.

— Євген Михайлович, — спокійно сказав оператор, — я думаю, перезнімати немає необхідності ...