Король Лір - Вільям Шекспір
Боролись в ній, і це читать давалось
У неї на прекрасному виду.
Як сонце й дощ травневої пори
Змагаються, так на її устах
Сіяли дивно усміхи принадні,
Немов не знаючи, що чисті сльози
В очах її чудових появились
І котяться, як променисті перли.
Скажу одно: коли б усім журба
Так до лиця була, то ми вважали б
Її за найкоштовнішу окрасу.
Кент
А що вона казала?
Дворянин
Раз чи два
Вона шепнула з віддихом тяжким,
Немов те слово їй давило серце:
«Мій батьку! Батьку!» Потім застогнала:
«О сестри! Сестри! Сором для жіноцтва!
Кент! Батько! Сестри! В бурю! Уночі!
Де ж милосердя?!» І свята волога
З її очей небесних полилась,
І вибігла з плачем вона - побути
На самоті з журбою.
Кент
То зірки,
Зірки керують долею людською,
Інакше-бо ніяка в світі пара
Таких дітей несхожих не зродила б.
Потому говорив ти з нею?
Дворянин
Ні.
Кент
Король тоді вернувся вже?
Дворянин
Так, сер.
Кент
Нещасний Лір живе у цьому місті.
Подеколи, під ясності хвилини,
Він згадує, чого ми прибули,
Але не хоче бачиться з дочкою.
Дворянин
Чому ж то так?
Кент
Гіркий, болючий сором
Гнітить його. Своїм немилосердям
Благословення у дочки віднявши,
Її закинув у чужий він край,
Права її віддав недобрим дочкам,
Які серця собачі в грудях мають.
От що пече його, от що йому
З Корделією бачитись боронить.
Дворянин
Нещасний!
Кент
Ну, а як там Корнуел
Та Олбені?
Дворянин
Вони в поході, сер.
Кент
Ходім до царственого Ліра. Ти
Зостанешся при ньому. Є причина
Мені таїтись до часу,- а потім
Не пошкодуєш ти, що запізнався
Зо мною, невідомим. Ну, ходімо ж!
Виходять.
СЦЕНА 4
Французький табір під Дувром. Намет. Барабани і прапори.
Входять Корделія, лікар і воїни.
Корделія
То він, то він! Його зустріли люди,
Безумного, як у негоду море;
Співа пісні він, голову собі
Повивши кропивою і куколем,
Болиголовом, бур’яном усяким,
Що в нас росте на полі. Розішліть
Негайно цілу сотню! Хай шукають
По всіх ланах його, по всіх долинах -
І перед очі наші приведуть.
Один з офіцерів виходить.
Скажи: під силу мудрості людській
Йому зцілити розум скалічілий?
Хто зробить це - я все тому віддам!
Лікар
Є ліки, королево. Найдорожчий
З-між них - то спокій. Він його не має.
Мені відомі засоби, якими
Його тривогу можем ми приспать.
Корделія
Небесні тайни, сили всі земні,
Із сліз моїх гарячих разцвітіть
І порятуйте батька дорогого!
Шукать його! Шукати! Хай безумство
Не вкоротить нещасному віка́!
Входить гонець.
Гонець
Я з новиною, королево: йдуть
Сюди війська британські.
Корделія
Ми це знаєм.
Готові ми належно їх зустріть.
О батьку мій! Це все, це все для тебе!
Король Французький, рушений жалем
До сліз моїх, мою вчиняє волю.
Не честолюбство нас веде на бій -
Свята любов і честь мого вітця.
О, швидше б знов його мені побачить!
Виходять.
СЦЕНА 5
Кімната в замку Глостера.
Входять Регана й Освальд.
Регана
Чи виступили братові війська?
Освальд
Так, пані.
Регана
Й сам він з ними?
Освальд
Через силу.
Із вашої сестри вояка кращий!
Регана
Едмунд із паном розмовляв удома?
Освальд
Ні, пані.
Регана
Що там пише Гонерілья
Едмундові?
Освальд
Не знаю.
Регана
Він поїхав
У справах дуже пильних. Нерозумно
Було пускати Глостера сліпого
Живим: тепер його нещасний вигляд
Усіх людей озброює на нас.
Едмунд поїхав, щоб з жалю до нього
Життя йому стражденне увірвати,
А разом і про силу ворогів
Розвідати.
Освальд
Повинен я його
Догнати і листа йому віддать?
Регана
Ми завтра вирушаємо. Зостанься,
Путь небезпечна.
Освальд
Ні, не можу, пані.
Я маю від велительки наказ.
Регана
Про що вона могла йому писати?
Ти, певно, знаєш... Розкажи... То, може...
Не знаю що... Тебе нагороджу я...
Дай прочитать листа.
Освальд
Ні, ні, міледі.
Регана
Я знаю, що вона не любить мужа,
Я в цьому певна. Я постерегла,
Як чудно й красномовно поглядала
Вона тієї ночі на Едмунда.
Вона тобі звіряє все.
Освальд
Мені?
Регана
Я знаю, що кажу. Тепер подумай:
Мій муж помер, з Едмундом я розмову
Тут щиру мала,- більше він до пари
Мені, як їй. Наздожени його
І в руки дай оцю йому записку;
А герцогині, як розкажеш їй
Про все, що чув, порадь навік забути
Ті дурощі, в які вона вдалась.
Коли ж ти зрадника сліпого стрінеш,
То пам’ятай, що нагороду щедру
Дістане той, хто укладе його
На вічний сон.
Освальд
Зустрівши, доведу я,
Кому служу по-щирому.
