т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Семен. Разговор до єй імєю.

Чиркун. Ругатьця думаєш?

Семен. Нє. Зачем ругатьця? Ми ж тепер свої. Зачем нам ругатьця?.. Хе!.. Да шо ж ето хлопці з водкою не йдут? Одного пошли, а вся банда за ним. Ще вип’ють усю, сукини сини. (Іде вглибину, до будинку, поглядає на вікно. Стає так, щоб дивитись направо й на вікно.) Гукає: Гей, хло-о-пці! Шо ж ви там! Водку таскай сюда! Собрались та й стоять... Гулять нада всєм умєсті. Правда, Вася? (Часто поглядає на вікно. Видно, що все, що говорить, направляє більше до вікна.) Сьогодня гулять будем! Гей, хлопці! Сюда!.. І Душа з ними чогось. Душа! Чого стала? Іди танцювать будем. (Стоїть, дивиться туди.)

З кухні з сміхом висипають дівчата.

Семен (озирнувшись). О! А ви де були?

Тетяна. Де були, то були, а тепер і ми хочемо танцювать. Чи скоро ж ті музики будуть? Що там хлопці роблять?

Семен. От анафеми, кажись, водочку п’ють.

Виходить Душа.

Семен. Душа! Шо там такоє? Чого сюда не йдуть?

Душа. Савка з Сидором бороться будуть. Об заклад пошли.

Тетяна й дівчата. Ой, справді? Біжім дівчата. (Біжать усі.) Савка з Сидором бороться будуть!!

Чиркун (підходячи). Та невжелі? Нада посмотрить. (До Семена.) Ідьом?

Семен. Іди, я січас. Два слова Душі скажу.

Душа. Мені?

Семен. Да.

Чиркун. Валяй. (Іде вправо за дівчатами.)

Семен. Ідьом сюди. (Одводить до дубків.)

Душа, чекаючи, дивиться на нього.

Семен. Сідай. (Сідає поруч неї.) Слухай... Ти де спиш?

Душа (здивована). Там, коло кабиці... А шо?

Семен. Ночувать до тібє прийду.

Душа (спалахнувши радістю). Та бре!! Ой, Сєня... Када? Сьогодня? (Хапає за руку, зазирає в лице.)

Семен (нахмурившись, визволяється). Стой... Потом ето будєть. Ти слухай. Ти ето... Ти в самдєлі больна чи нє? Говори правду. Тольки правду, слиш? Не бойся.

Душа. Нє, Сєня, накажи мене бог не больна, шоб я з цього місця не сойшла, как брешу... Аж нічого!

Семен. Правду говориш?

Душа. Ну, я ж тобі говорю, шоб я захід сонця не побачила, как говорю неправду... То набрехали тобі. Прийдеш Сєня?

Семен (різко). Нє, не прийду. (Встає.)

Душа (оторопіло). А ти ж сам січас сказав...

Семен. Думав - ти больна, хотєв прийти, а здорова - не нада.

Душа. Отако! (Великими очима дивиться на нього.)

Семен. Якби ти больна була, прийшов би, а так... не нужна ти мінє. (Хоче йти.)

Душа. Постій! Куди ж ти?.. Я, бачиш... я, Сєня, не знаю... Мені кажеться... кажись, здорова... Була больна, а січас не знаю...

Семен. Када, давно була больна?

Душа. Та... не так, шоб уже й дуже давно... Та ти що? Ти випитуєш, шоб я сказала, а потім і не прийдеш.

Семен. А! Говорю,- када больна, прийду, а нє, так до свідання. Ну? Не обманюю... Говори правду...

Душа. Та нащо тобі, шоб я була больна?

Семен. Так хочу. Нравиться. Ну, кажи правду, нєкада, січас хлопці прийдуть. Ну, больна, чи нє?

Душа (тихо й несміло, боячись, то він утече). Больна.

Семен. Це вже правда настоящая?

Душа. Їй-богу, настояща.

Семен (посміхаючись). Ех, ти ж!.. Аби тібє харашо, а про других і думать не хочеш...

Душа. Сєня! Так її ж вилічить можна. Накажи мінє бог. Дашка Крива... знаєш? Так вилічилась же зовсім. Потруть-потруть чогось у руки та й марш.

Семен (посміхається). Да... Твоя Дашка много знаєть... Да ти не бойсь... Я це так. Сказав, прийду, значить прийду.

Душа (ластиться). Не боїшся?

Семен (одхиляючи). Ну, тільки нікому ні слова... Слиш? Ні Чиркуну, ні Палькарасю, ні одній бабі. Слиш? Как узнаю, що розляпала - лучче на гляза не показуйсь...

Душа. Та шо ти? Ото б я пішла розказувать. Так сьогодня прийдеш? Сьогодня?

Семен. Сьогодня. Ти жди мене.

Душа. Добре. Ох, ждатиму тебе!.. Ти ж не обмани, Сєню!.. (Заглядає в очі й сміється дрібним, силуваним смішком.)

Семен (різко). Не обманю! Сказав, чого ж ще?

Душа. Ну, не сердься.. Я так собі...

Семен. А!.. Піди лучче поклич хлопців. Шо за чорт, дєньги взяли, а водку сами п’ють. Та шоб музику сюда безпременно. (Сідає.)

Душа (встає). Сєня... Та нащо ти це все?

Семен. Нада. Іди... (Душа хоче йти.) Стой!... Та от ще шо... Не нада при всіх так... на мінє «Сєня»... Шоб нікакіх знаков...

Душа (хмуро, криво посміхаючись). Стидисся?

Семен. А ето не твоє дєло! Хоч так,- харашо, а не хоч,- как знаєш. Не силую.

Душа. Та я ж нічого. От і сердиться зараз...

Семен. А як нічого, так і ступай, не разговарюй...

Душа. Ех, ти!.. (Помалу, потім швидше йде і зникає направо.)

Семен встає, задумливо-хмуро ходить, зазирає до вікна й зупиняється.

Ідуть робітники. Чується крик, регіт. Семен одходить до дубків.

Тимошка (з’являючись попереду всіх). Та бре? Ха-ха-ха! От ні за що б не повірив!.. (До Семена.) А що, заждався нас?