т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Чиркун. Ну?
Семен. Там брат так спужался, шо... будєть шо попаді стірать.
Чиркун. Ха-ха-ха... Та ну?
Семен. Вєрно. Как столбік стояв... Я ето беру з-под подушки, а он тольки кліп, кліп... Так і досвідання йому сказав... Сьогодня нічого, подбодрився... попик.
Чиркун. Не узнають.
Семен. Понятно. А взнають... ну, шо ж? Подумаєш. Сідай, Вася... Посідім... (Сідають.)
Чиркун. Нє, Семьон... Нада тікать зцюдова. Берьом паспорти та й «гайда, ринде, куди інде».
Семен. Ну, нє... Рано... Подождать нада. Дєло єсть ще мінє тут.
Чиркун (уважно з-під лоба вдивлячись у нього). Ну, дєло... Какоє ще там дело... Будєть з нас.
Семен (нахмурившись). Нє... Ще недєльки з двє... Раньше не можу.
Чиркун. Та шо за дєло?
Семен. Дєло...
Чиркун (хмуро, дивлячись у землю). Оп’ять, може, з той... З економкой?
Семен (криво посміхаючись). З нєй. Попрощаться нада. Ніззя так.
Чиркун. Пітушка красненького пустить та й прощання усьо.
Семен. Хм! Думав. Нє... Ето што ж? Страховку получили та й спасіба ще мінє сказали? Нада сердєчнєє. Шоб помніла... (Блиснувши очима.) Понімаєш, Вася, шоб усю жисть свою помніла! Как она мінє отруїла душу, так от їйо отруїть нада. На всю жисть! Помні! Помні, шо судьба нє даром в’язала. Узьол поганий зав’язала, ну, нічево. Подправим. Босяк я? Харашо. Будеш помнить.
В цей час проходить від комор Ганя. Забачивши їх, нахиляє голову і прибавляє ходи.
Семен, помітивши її, зразу замовк, ворушиться, щоб встати: видно - хвилюється.
Чиркун (голосно, понуро). Ач, баришня какая!
Семен (швидко шарпає його). Ну, ти!
Ганя, зиркнувши, ще швидше проходить.
Чиркун. Чого ти?
Семен (різко). Не твоє дєло! Чого мішаєсся?
Чиркун (посміхається, дивлячись на нього). Поблєднєв даже... Хм! Ех, ти!
Семен. Говорю, мовчи! Мовчи та диш. (Сідає.)
Чиркун (дивиться на нього). Ехе-хе-е!.. Ідьом лучче, брат, зцюдова.
Семен. Нікуди я не пойду!.. (Помовчавши.) Січас хлопці будуть з водкой і музикой.
Чиркун. А ето зачем? Показать, шо дєньги завелись? Влопаться хочеш?
Семен. Нада.
Чиркун. Как знаєш.
Семен (помовчавши, раптом стріпується, виймає з кишені пляшку горілки, збовтує й говорить). Вип’єм лучче, Вася, пока шо. А там повидім.
Чиркун (здивовано). Де взяв?
Семен. Хе! Люди добрі продали. Будь здоров! (П’є з пляшки.)
Чиркун. Пий здоров.
Семен (сплюнувши, простягає Чиркунові). Тьопла трохи. Нагрєлась у кармані, но нічево. Сойдьоть і так. (Помовчавши, усміхнувшись.) Баришню бачив сьогодня... Кличе все в кучеря... Знаєш, она сама купувала папаші своєму... ету... Ганю...
Чиркун. Та ну?!
Семен (не дивлячись на нього). Сама сказала січас... Смійотьця... «Тібє, говорить, отбіть хотєла»...
Чиркун (з хмурим захопленням). Ех, та й везьоть же тібє, Сєнька!
Семен (задумавшись). Мінє?? Ето мінє везьоть? Ну... знаєш... Ех, шо там!.. Так, понімаєш, сама стєрво, подговарювала. Ето чесниї?! Ну, і Душа тут тоже постаралась... Спасіба... (Павза. Б’ючи себе рукою по коліні.) От одного не пойму: зачем она ето здєлала! До сєй пори не пойму.
Чиркун. Хто?
Семен. Да... ета... (Злісно.) Ну, економка чи що!
Чиркун. Ну, «зачем»! Понятно.
Семен. Дєньги?
Чиркун. Об’язательно.
Семен. Нє. Тут не дєньги.. Конєшно, шо дєньги тоже, ну не ето... Не чесний... Вот... Тут закльопка. Босяк. (Гаряче, з жагучою мукою до Чиркуна.) Да куди ж она на честность, Вася, смотрєла? Га? А душа ж как? Честность в опорках разі? Га? А, можеть, душа у мінє в двадцять раз чеснєй за їхніє... «Злодій» Да знаєш, ти, шо й де я крав? Чи я обідєв когда бєдного челаека? Ну, скажи, Вася, скажи сам! Чи крав я у бєдного?
Чиркун. Та плюнь! Е, шо там.
Семен. Вася, обидно! До сльоз обидно. Понімаєшь, вєрив єй, как... как сібє вєрив. От челаек, думав.
Чиркун. Ну, она стєрва вийшла. І плюнь. Бери паспорт і йдьом завтра.
Семен. Нє, завтра не можу.
Чиркун (обережно). Закрутисся знов.
Семен (посміхнувшись). Повидім... План тут у мінє єсть одін... Не можу... Нада ж попрощаться... Ну, вип’єм. Пий.
Чиркун. Пий ти.
Семен. Та пий.
Чиркун п’є, дає пляшку.
Семен (перехиляє, довго п’є). Тьопла сволоч!
Чиркун. Ех! Остогидло тут мінє! (Лягає на дубках.)
Семен. Нічево. Ще трошки... (Задумується, потім тихо, далі трохи голосніше співає:)
Ах, зачем эта ночь
Так была хороша,
Не томилась бы грудь,
Не болела б душа.
Полюбил я ее,
Полюбил горячо,
А она на любовь
Смотрит так холодно.
Если б знала она,
Как я в церкви стоял,
Прислонившись к стене,
Безутешно рыдал.
Чиркун часто на нього уважно поглядає.
Семен (схиляє голову на руки й довго сидить так. Потім раптом підводиться й піднято говорить). Ех! Всьо рамно! Так? - так-так! Душі не видєв?
Чиркун. Видєв. З Палькарасьом пошла кудась