т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Панський двір. Наліво стіна чорної кухні, довгої й низької. За нею видно будівлі, стайні, клуні і т. і. Просто степовий краєвид. Направо в глибині будинок управляющого, власне, одна стіна з вікном. Від нього йде тин саду, під тином лежать дубки. Неділя.

На присьбі чорної кухні сидять дівчата й лузгають насіння. Одягнені чистіше, ніж у будень, більша частина в хусточках і кохточках дзвіночком, деякі у віночках і жовтих полтавських керсетках. Плахт ні в кого немає. Майже всі босі. Лузгаючи насіння, співають:

Посію я рожу...

З-за будинку хутко з’являється Тетяна.

Тетяна (підбігаючи). Ой, дівчатка!.. Ой!.. Ой, знаєте, на кого думають, що ограбив попа?

Мотря. Ой, на кого?!

Тетяна. На Семена!

Скрики: Та не може буть!

- Хто казав?

- Де?

- Босяк Семен?

Тетяна. Атож.

Мотря. Та хто ж бачив? Воно ж у машкарі було?

Тетяна. Ото ж то й є. Та по постаті піп пізнає. Високе, велике. І по голосу.

Мотря. Та хіба ж піп чув його голос?

Тетяна. А він зараз у конторі. Семенові звеліли крикнуть при ньому «руки вверх!», щоб, значить, угадать, чи так кричало.

Дівчата (жадно). Ну? Ну? Похоже?

Тетяна. Хто його зна. Піп не може вгадать. Сто рублів забрало, прямо з-під подушки.

Мотря. Ну, а Семен же що?

Тетяна. Сміється. Чи п’яний, чи чорт його зна. Сміється.

Мотря. Та через що ж думають, що то він?

Тетяна. А де в нього гроші взялись? А за що він сьогодні напився й музики наймає...

Скрики (радісні): Музики?! Та бре?

Тетяна. Накажи мене бог! Та ще які!

Дівчата. Ой, славно! Спасибі попові! Ха-ха-ха!

Мотря. Та то не він! То не Семен.

Тетяна. А ти почому знаєш? От заступниця!

Мотря. Та як же він. Веселий, кажеш? Ще ж учора ходив, як хмара. Та й весь цей тиждень, як пішла та сюди, ходив такий, а тепер... Пішов би він до попа...

Тетяна. А чого б не пішов? Що йому? Совість помішає? Журивсь, журивсь, та й годі сказав... От подумаєш. Та й чорт його бери, аби нам музики були!

Від будинку виходить Ганя, одягнена як покоївка при багатих панах; з ключима. Хутко йде через двір до повіток.

Ганя (забачивши дівчат, кричить): Драстуйте, дівчата.

Дівчата. Драстуйте, драстуйте...

Ганя. А де ж це хлопців не видно?

Тетяна. А коло контори ж. Допроса знімають. Хіба ти... Хіба ви нічого не чули, що попа ограблено цеї ночі?

Ганя. А!.. Чула. То вони там?

Тетяна. Атож!

Ганя. А я ся дивлю, що нікого нема та й думаю, що десь... пішли кудись...

Мотря. А чи то правда, що то Семен був?

Ганя (холодно). А я знаю? (Швидко йде до комор.)

Тетяна (тихо). От найшла у кого питать.

Мотря. Що? Покривать його буде?

Тетяна. Ну, покривать... Ач якою панею стала... Вона тобі покриватиме... А старий її батько! Ой, сестрички! Отаке вже падло, справді! Якби ви бачили, як він хотів утопить того Семена. «Я, каже, бачив, як щось ішло від табору в село і то був іменно Семен». Ну?! А він же й бачить не міг, бо спить же у дворі... Та й Семен, кажуть, цеї ночи спав у таборі. Його бачили... Ото, щоб утопить тільки...

Мотря. Паном таким став... Кричить як на всіх. А давно саме було... От люди!

Ганна. Та чого ж це Семен розгулявся так сьогодні?

Тетяна. А я знаю? Мириться, каже, хочу з хлопцями. Тоді ж, як пішла ця у двір... пам’ятаєте?.. Хлопці з ним за щось там трохи не побились і все збирались накласти йому. Ну, так, каже, мириться будемо. Ставить відро водки й музики. Гульня буде, значить.

Ганна. А гроші ж де взяв?

Тетяна. А чорт його зна. Може і вкрав у попа. Ти докажеш?

Мотря. Е, в попа багато.

Чути спів парубків за будинками.

Дівчата.

- О! Вже хлопці од контори йдуть.

- Поховайтесь, дівчата!

- Для чого?

- А так!

Тетяна. Ховаймося, ховаймося... У кухню!

Всі тікають у кухню з сміхом і з криками. Спів не наближується.

Тетяна (виглядаючи з дверей). Нема ще... Та тихо! Тихо, кажу, а то нічого не чуть мені...

З’являються Семен і Чиркун. Семен у опорках, піджак наопашки, вигляд піднятий. Часто зиркає на вікно будинку.

Тетяна. О! Босяки! Ану їх к чорту! (Ховається.)

Чиркун. Тоже пьос! Хм! (Тихо.) Разі он справді тебе видєв?

Семен. Бреше! Так прямо... По злобє стариночка... Та чорт з ними... (Сміється.) Ну, а поп чудак. «Руки вверх» - ха-ха-ха.

Чиркун. В самдєлі сто двадцять?

Семен (моргаючи). Вєрно.

Чиркур. Ну, брат... Молодчина! Ти ж хорошо там спрятав?

Семен (голосно). Не найдуть.

Чиркун. Тш!.. (Озирається.)

Семен. Ха-ха-ха!